Ліягона
Мене оточували люди, однак я почувалася самотньою
Березень 2024


“Мене оточували люди, однак я почувалася самотньою”, Ліягона, бер. 2024.

Дорослій молоді

Мене оточували люди, однак я почувалася самотньою

Коли я поїхала далеко з дому, мій зв’язок з небесами допоміг подолати самотність.

Зображення
жінка в промінні світла, біля якої ходять різні люди

Вам знайоме відчуття, коли ви оточені людьми, однак почуваєтеся дуже самотніми?

Після того як я залишила свою рідну Уганду і переїхала працювати в Дубаї, я майже постійно відчувала самотність. Там, удома, всі сусіди віталися, коли бачилися на вулиці. Ми знали одне одного. Ми підтримували одне одного. Я мала багато друзів і членів сім’ї, які були моїми одновірцями.

Але тут усе не так. Я живу серед зовсім іншої культури, у великому місті, в оточенні людей, які постійно зайняті на роботі. І хоча я відвідую свій приход та намагаюся знайомитися з іншими молодими людьми і членами приходу, у наших напружених графіках життя немає іншого часу, щоб побачитися, окрім тих пари годин, що ми проводимо кожного тижня в церкві.

Дубаї — це велике гламурне місто, і я вдячна, що тут живу. Але життя в ньому також приголомшує, особливо коли відчуваєш самотність. Люди в цьому місті мають так багато усього, і здається, що в їхньому житті все налагоджено. Однак, живучи серед усього цього розкошу і усіх цих красивих будівель, я іноді думаю:

Що я роблю зі своїм життям? Чи це те місце, де я маю бути?

Знову відчути приналежність

Старійшина Д. Тодд Крістофферсон, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснював, що “відчуття належності є важливим для нашого фізичного, інтелектуального і духовного благополуччя”1. Я не усвідомлювала, наскільки важливим є відчуття приналежності, поки не втратила його — насправді я не відчувала його ні в церкві, ні в будь-якому іншому місці.

Як же я могла знайти його тепер, так далеко від своїх близьких?

З часом я почала усвідомлювати “центральн[у] роль Ісуса Христа у належності”2.

Я продовжувала сумувати за друзями і сім’єю, однак почала бачити, що після переїзду я не була відділена від усіх людей у моєму житті — зі мною були Спаситель і люблячий Небесний Батько, Які хотіли завжди підтримувати зі мною зв’язок.

Тож я почала робити все можливе, щоб зміцнювати цей зв’язок з Ними кожного дня. Я почала слухати подкасти до навчального плану За Мною йдіть під час пробіжок. Я вмикала свої навушники на роботі й слухала Писання, поки виконувала завдання.

А найважливіше — я дізналася, який це дивовижний дар: мати змогу молитися безпосередньо до Небесного Батька. Я говорила з Ним частіше і вдумливіше, ніж будь-коли раніше. Коли я відчуваю самотність, то молюся і відчуваю Його втішення. Коли я друкую електронного листа і намагаюся бути терплячою зі своїми співробітниками, то молюся і прошу у Нього допомоги.

Мені подобається те, що сказав про молитву Президент Томас С. Монсон (1927–2018): “Тим… хто переживає труднощі й негаразди, великі чи маленькі, молитва надасть духовної сили; вона є ключем до спокою. Молитва — це засіб, яким ми досягаємо свого Батька на Небесах, Який любить нас. Говоріть з Ним у молитві, а потім прислухайтесь до відповіді. Завдяки молитві відбуваються дива”3.

Приділяючи Їм час у своєму житті, особливо в щирій молитві, я почала бачити, що хоча я живу не серед свого народу і в чужій мені культурі, Я так само відчуваю присутність Духа і Божу любов.

Ми завжди можемо бути на зв’язку

Мені все ще нелегко, але я сподіваюся на майбутнє. Мене сповнює віра в те, чого навчав брат Мілтон Камарго, перший радник в Генеральному президентстві Недільної школи: “Господь Ісус Христос живе сьогодні. Він може активно, щоденно бути присутнім у нашому житті. Він є рішенням наших проблем, але нам слід підвести свої очі і спрямувати свій погляд на Нього”4.

Мені іноді все ще буває самотньо, але я знаю, що завжди, завжди зможу молитися Небесному Батькові і мати доступ до Спокути Ісуса Христа.

Стоячи або на колінах, на самоті чи з іншими людьми, я можу молитися.

Я можу волати до Небесного Батька.

Я можу дякувати.

Я можу просити скерування і захисту.

І завдяки моєму завітному зв’язку я знаю, що я, дочка люблячого Небесного Батька, завжди буду належати до Нього. Завдяки Його скеруванню я можу відчувати впевненість у тому, що перебуваю в правильному місці й роблю те, що Він від мене очікує.