“Обличчя у вікні”, Ліягона, бер. 2024.
Голоси святих останніх днів
Обличчя у вікні
Я думала, що моя сусідка за всіма стежить, але дізналася, що їй просто потрібна подруга.
Фотографія люб’язно надана авторкою
Я часто бачила, як одна й та ж сама жінка дивиться з вікна своєї квартири. Я думала: “Хіба не прикро, що хтось постійно дивиться зі свого вікна і судить про те, чим займаються сусіди”.
Тоді одного дня я подумала, що слід піти й запитати, може я могла б чимось допомогти. Я вирішила узяти з собою свіжоспечений хліб.
Теплий хліб розтопив крижане серце моєї сусідки. Зі сльозами на очах вона розповіла мені, як їй самотньо. Ніхто до неї не приходить, ніхто не телефонує, навіть її діти. Тремтячою рукою вона витерла сльози, що текли по щоках.
Вона зітхнула, а потім сказала: “Як було б добре просто піти з цього життя. Я нікого не засуджую, коли дивлюся у вікно. Я просто дивлюся, як граються діти і що відбувається у дворі”.
Ілюстрація Алекса Набаума
Через якийсь час ми розмовляли про євангелію. Спочатку вона була небагатослівна, бо її чоловік служив священником у іншій церкві. Але чим більше ми розмовляли, тим більше враження на неї справляли істини, якими я ділилася про Ісуса Христа і Його відновлену євангелію.
“Як чудово, що у нас той самий Ісус, — сказала вона. — Чи ми зустрінемося на небесах?”
“Так, — відповіла я. — Ми будемо там разом, тримаючись за руки”.
З того часу ми багато років дружили, поки вона зрештою не перейшла у інший світ.
Тепер мені приємно думати, що моя колишня сусідка дивиться зі вікна свого небесного дому, спостерігаючи за нашими справами і сподіваючись, що ми живемо в гармонії та любові одне до одного.