2 Нефій 17–24

Багато хто стикається з труднощами у розумінні писань Ісаї через дуалістичну природу його пророцтв. З одного боку ці пророцтва стосуються безпосередньо покликання Ісаї, як пророка, та обставин, що стосуються його часу і оточення. З іншого боку він використовував ті самі події, щоб образно описати, як події середини часів, так і останніх днів. Буде корисним знати історичний, географічний та політичний контексти, за яких пророкував Ісая (див. 2 Нефій 25:5–6).

В часи пророкувань Ісаї існувало два царства ізраїльтян—південне царство Юди і північне царство Ізраїля (яке також мало назву Єфрем). Третя країна—Сирія—інколи бувала ворогом одному, або відразу обом царствам, як Ізраїлю так і Юді, а інколи їхнім союзником, або одному з них (див. Путівник по Писаннях, “Хронологія: “Події в Ізраїлі” і “Події в Юдеї” сс. 207–208). Коли мова йде про ці країни, застосуваються наступні назви:

Зображення

Map of kingdoms of Israel and Judah

Середземне море

Галілейське море

Мертве море

Сирія

Дамаск

Північне царство Ізраїля

Самарія

Північні коліна

Єфрем

Рувим

Левій (частина)

Дан (частина)

Нефталим

Гад

Асир

Іссахар

Завулон

Манасія

Південне царство ЮДИ

Єрусалим

Південні коліна

Юда

Веніямин

Симеон

Левій (частина)*

Дан (частина)

Праведні члени з усіх колін (2 Хронік 11:16–17)

Північ

Ісая отримав покликання служити в той час, коли влада й добробут Юдеї й Ізраїля занепадали. Північне царство Ізраїля (Єфрем) уклало союз з Сирією заради взаємного зміцнення й захисту проти завойовницької Асирійської імперії. Коли Юдея відмовилася приєднатися до альянсу, Ізраїль і Сирія вчинили напад на Юдею (див. 2 Нефій 17:1).

Ісаї було наказано застерегти Ахаза, царя Юдеї, проти того, щоб шукати політичного союзу для Юдеї задля захисту свого народу, але Ахаз відкинув застереження Господа (див. 2 Царів 16:7–20). Ахаз уклав угоду з Асирійським монархом Тіґлат-Пел’есером II (Пулом) і Юдея стала васальною державою, яка сплачувала Асирії данину, аби уникнути загрози з боку Сирії та Ізраїля. Однак Асирія поступово поглинула менші царства. Першим пав Дамаск (Сирія) у 732 до Р.Х., потім Самарія (Ізраїль) у 722 р. до Р.Х., і навіть вся Юдея, за винятком Єрусалима, була поглинута Асирією у 701 р. до Р.Х.

Багато пророцтв Ісаї здійснювалися і протягом його життя (див. 2 Царів 16–18), що видно з історії давнього Ізраїля та Юдеї. Уважне читання 2 Нефія 17–24 (див. також Iсая 7–14) разом зі вступами до розділів навчає того, що пророцтва Ісаї також стосуються Другого пришестя Господа Ісуса Христа і кар, які передуватимуть тій чудовій, очікуваній події.

Старійшина Даллін Х. Оукс, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, звернув увагу на “багаторазові здійснення” пророцтв Ісаї у наступних поколіннях і роль Святого Духа в розумінні цих важливих писань: “Книга Ісаї містить численні пророцтва, які, схоже, багаторазово здійснювалися. Здається, що в одному зі значень говориться про людей, які жили за часів Ісаї, або про обставини, в яких опиниться наступне покоління. Інше, часто символічне, значення, здається, стосується середини часів. … А ще інше значення, або здійснення того самого пророцтва, схоже, стосується подій, що супроводжуватимуть Друге пришестя Спасителя. Той факт, що багато з цих пророцтв можуть мати багато значень, вказує на важливість того, щоб ми шукали одкровення від Святого Духа, аби отримати допомогу в їх тлумаченні” (“Scripture Reading and Revelation,” Ensign, Jan. 1995, 8).

У 2 Нефії 17:2 під “домом Давида” мається на увазі цар Ахаз, нащадок царя Давида і наступник трону Юдейського царства.

Бути спільником означає вступити з кимось в союз. Сирія уклала союз з Єфремом—північним царством Ізраїля.

Фраза “серце було схильоване” виявляє, що Ахаз і його народ злякалися, дізнавшись, що Сирія і Єфрем стали союзниками.

Ім’я сина Ісаї Шеар-Яшув означало “решта повернеться” (див. 2 Нефій 20:21–22; Ісая 7:3a в Біблії СОД англійською мовою).

Водовод, про який говориться у 2 Нефії 17:3—це водопровід. Ахаз, можливо, перевіряв водопостачання в місто на випадок облоги під час війни.

Поле валяльника було місцем, де прали одяг.

Описання царів Реціна і Пекаха у 2 Нефії 17:4 словами “димлячі головешки”—відповідає зображенню згорілих смолоскипів, що символічно означає втрату сили. Рецін і Пеках насправді були безсилими і невдовзі мали бути розбиті Асирією.

Збурити означає досаждати або мучити.

Фраза “проб’ємо бреш” вказує на те, що Сирія і Єфрем збиралися вчинити спробу і силою прокласти собі шлях в Єрусалим.

Син Тавеїла був сирійцем, обраним Сирією і Єфремом, щоб бути маріонетковим правителем в Єрусалимі.

Північне царство Ізряїля було захоплене Асирією у 722 р. до Р.Х., а багатьох його мешканців (сьогодні відомих як загублені коліна Ізраїля) було уведено в полон. Полонених з інших земель було переселено в цей край і з часом вони почали брати шлюб із залишком ізраїльтян та стали відомими як самаряни. Слова “буде Єфрем розбитий” стали здійсненим пророцтвом; не пройшло й 65 років, і Єфрема (як народу) вже більше не існувало.

Єврейське слово діва (‘almah) буквально означає “молода жінка”, що також означає непорочна.

Зображення

Благовіщення

Еммануїл—одне з імен Ісуса Христа,—походить від слів єврейською, які означають “з нами Бог”. Еммануїл—це ім’я-титул, дане як знамення визволення, що йде від Бога (див. Ісая 7:14). Посилання Ісаї на ім’я Еммануїл мало, як можливе історичне, так і пророче значення. За своїм найпершим значенням, воно могло вказувати на дитину, яка мала народитися за часів життя Ісаї, і чий вік слугував за ознаку (див. 2 Нефій 17:16–19). У своєму більш важливому пророчому значенні, ім’я Еммануїл особливо зазначене Матвієм як пророцтво про земне народження Ісуса (див. Матвій 1:18–25). Це ім’я також присутнє в Писаннях останніх днів (див. 2 Нефій 17:14; 18:8; УЗ 128:22). (Додаткову інформацію див. у Путівнику по Писаннях, “Еммануїл”, с. 50; Bible Dictionary, “Immanuel,” 706).

Зображення

Хлопчик Ісус у храмі

© 1987 художник Грег K. Олсен

Метою вислову “з нами Бог” було запевнити царя Ахаза в тому, що якщо він повернеться до Господа, то Бог допоможе йому. Старійшина Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснив, як цей вислів став ще одним символом і натяком на Спасителя: “Подібно до більшості писань Ісаї, це пророцтво також має плюральні й паралельні елементи. Його найперше значення можливо стосувалося дружини Ісаї, цнотливої й доброї жінки, яка, приблизно в той час, народила сина. Ця дитина стала символом і натяком здійснення величнішого пророцтва, яке мало пізніше здійснитися у народженні Ісуса Христа. Символізм в дуалістичних пророцтвах набуває додаткової вагомості, якщо ми усвідомимо, що дружина Ісаї могла бути царської крові, а отже, і її син міг бути членом царської родини по лінії Давида. І ось знову символ і прообраз величнішого Еммануїла—Ісуса Христа, найвеличнішого сина Давида, благородного Царя, Який в прямому сенсі народиться від діви. Насправді, Його титул Еммануїл існуватиме і в останні дні. Так Спасителя названо у 22 вірші 128 розділу Учення і Завітів” (Christ and the New Covenant [1997], 79).

На противагу обіцянню, що Юдею не буде цілком згублено, Ісая пророкував про падіння Північного царства—“земл[і], яку ти ненавидиш”,— що виступало проти Ахаза (2 Нефій 17:16). Асирійці у той час вбили двох царів Північного царства.

Два народи, Єфрем і Сирія, мали бути винищені Асирією. Знищення Сирії сталося у 732 р. до Р.Х., а Єфрема у 722 р. до Р.Х. Як зауважив старійшина Холланд (див. коментар до 2 Нефія 17:14 на стор. 85), дитині, яка народилась у Ісаї, було тоді приблизно 12 або 13 років. Згідно з юдейським законом, то був вік моральної відповідальності.

За звичаєм голову і бороду голили, оплакуючи смерть члена сім’ї. Однак примусове обстригання полонених було принизливим і вказувало на підлеглість людини.

Масло і мед можуть здаватися розкішними продуктами, але земля була цілком спустошеною асирійцями (див. 2 Нефій 17:23). Тому ті, хто вижили, мали харчуватися всім, що знаходили на землі, подібно до кочових бедуїнів, оскільки посівів не було. Маслом і медом ймовірно були верхній шар кисляку з молока кіз або овець і будь-який дикий мед, який можна було знайти.

18-й розділ 2 Нефія є продовженням історичних подій, представлених у 17-му розділі. Знову Ісая застеріг Юдею проти створення союзів, оскільки, за його пророцтвом, вони не матимуть сили. Месіанське обіцяння Еммануїла (“Бог з нами”) послугувало б на їхню користь. Асирійське вторгнення сталося б, але Юдея змогла б пережити його. Ісая закінчив свої писання, застерігаючи проти лжевчень і звичаїв, які можуть відвести Юдею від заповідей, що були їм відкриті.

Ім’я сина Ісаї—Магер-шалал-хаш-баз—означає “знищення неминуче” (див. 2 Нефій 20:6). Це ім’я напевно символізувало прихід Асирії, щоб знищити Ізраїль (див. Ісая 8:1d в Біблії СОД англійською мовою).

Пророчиця—це дружина Ісаї. Можливо вона мала здібність пророкувати і її син, ймовірно, був першим здійсненням пророцтва, записаного у 2 Нефії 17:14.

У фразі “дитина ще не вмітиме кликати “Батьку мій” і “Мамо моя” говориться про сина Ісаї Магер-шалал-хаш-база, коли йому було близько двох років. До 732 р. до Р.Х. Сирія і північна частина Самарії (Ізраїль) були знищені Асирією. Ізраїль було повністю завойовано лише у 722 р. до Р.Х.

Один коментар пояснює ймовірне значення співставлення “вод Сілоамських, що тихо плинуть” (2 Нефій18:6) і “сильн[их] і велик[их]” (вірш 7) вод ріки: “Ісая описує і потім протиставляє дві форми води—тихі, спокійні води Сілоамські, що протікають поблизу храмового пагорку Єрусалима, і води Ефрату—великої річки, яка часто неконтрольовано виходить з берегів. Води Сілоамські контрольовані й приємні, тоді як води Ефрату небезпечні й руйнівні. Води Сілоамські несуть життя тим, хто п’є з них; Ефрат несе смерть тим, кого змиває його потоком. Зображення цих двох різних вод Ісаєю є символічним: перші води представляють Ісуса, Царя Небес, Якого порівнюють з водами життя; другі—царя Асирії, який веде свої великі, руйнівні армії і “покри[ває]… землю [немов повінь та губить] мешканців” (Єремія 46:8). Оскільки мешканці Юдеї відмовились від Ісуса, або вод Сілоамських, Господь наслав на них царя Асирії, або сильні й могутні води ріки, які мали затопити їхні береги та вкрити всю землю знищенням” (Donald W. Parry, Jay A. Parry, Tina M. Peterson, Understanding Isaiah [1998], 83).

Символічний вислів “аж до шиї” вказує на те, що цар Асирії завоює юдейські землі до самого Єрусалима. До 701 р. до Р.Х., Асиря захопила всю Юдею, за винятком її столиці.

В той час, як Асирія захопила Юдею, все, здавалося, було втрачено, проте Еммануїл, або “Бог з нами” відвернув знищення Єрусалима (2 Нефій 18:10). В Ісая 37:33–36 описано цю дивовижну подію, коли жодна стріла не перелетіла через стіни.

Старійшина Брюс Р. Мак-Конкі (1915–1985), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, звернув увагу на здатність Еммануїла як спасати, так і засуджувати: “Коли прийде скеля Ізраїля, Він буде святилищем для праведних; вони знайдуть мир і безпеку у прихистку Його євангелії; але Він буде і каменем спотикання та скелею провини (а також пасткою і тенетами) для бунтівних і непокірних у Єрусалимі та всьому Ізраїлі. Через Нього вони спотикатимуться й падатимуть; вони обурюватимуться через Його вчення і за те, що відкинули їх, будуть засуджені й зломлені, піймані у пастку й захоплені у полон” (Doctrinal New Testament Commentary, 3 vols. [1971–73], 3:292–93).

Старійшина Роберт Д. Хейлз, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, говорив про духовну силу, яка приходить, коли ми покладаємо нашу надію на Господа:

“Покладаючи нашу віру й надію на Господа, ми повинні боротися з болем день за днем, а часом—година за годиною, навіть мить за миттю; але, зрештою, ми починаємо розуміти ту чудову пораду, що її було дано пророкові Джозефу Сміту, коли той долав біль, відчуваючи себе покинутим та одиноким у в’язниці Ліберті:

“Мій сину, мир душі твоїй; твоя скрута і твої страждання будуть лише на короткий час;

І тоді, якщо ти витерпиш це достойно, Бог піднесе тебе на висоту; ти святкуватимеш перемогу над усіма своїми ворогами” (УЗ 121:7–8).

Мої дорогі брати і сестри, коли життя несе вам біль, іспити та випробування, наближайтеся до Спасителя. “Чекайте Господа, … шукайте Його” (Ісая 8:17; 2 Нефій 18:17). “Ті, хто надію складає на Господа, силу відновлять, крила підіймуть, немов ті орли, будуть бігати—і не потомляться, будуть ходити—і не помучаться!” (Ісая 40:31). Уздоровлення приходить у Господній час і в Господній спосіб; майте терпіння” (у Conference Report, Oct. 1998, 19; або Ліягона, лист. 1998, сс. 16–19).

Замість того, щоб надіятися на Господа, у ті темні часи люди зверталися по допомогу до духів мертвих. Під цвіріньканням й бубонінням чародіїв маються на увазі цвірінькаючі звуки й шепотіння пісень медіумом, який нібито зв’язується з померлими.

Коли асирійці вирушили війною проти союзу Ізраїля (Єфрема) та сирійців, вони зруйнували Дамаск і захопили північний район Ізраїля, пізніше названий Галілеєю (див. 2 Царів 15:27–31). У тексті в 2 Нефії 19:1 говориться про цю подію, як про “занепокоєнн[я]”, яке призвело до “тьмян[о]ст[і]”. Незважаючи на це вторгнення і загрозу, яку воно в собі несло для решти Ізраїля та Юдеї на півдні, Ісая пророкував про пришестя Месії в цей край, як пришестя “велик[ого] світл[а]” (2 Нефій 19:2). Землі успадковані колінами Завулона й Нефталима знаходилися у північному Ізраїлі, або Галілеї, де виховувався і здійснив більшу частину Свого служіння Ісус. Матвій та Іван вбачили той факт, що Месія жив на території Галілеї, як здійснення пророцтва Ісаї (див. Матвій 4:12–16; Іван 1:5).

Старійшина Джеффрі Р. Холланд написав, що здійснення пророцтва Ісаї, яке міститься в 2 Нефії 19:6–7, стосувалося, як Спокути, так і періоду Тисячоліття: “Той факт, що влада врешті-решт буде на рамені Його, підтверджує те, що одного дня весь світ визнає, що Він Господь над панами та Цар над царями і одного дня особисто правитиме землею й Своєю Церквою, маючи всю велич і священне вбрання, що належить святому монарху і первосвященику. Кожен може втішитися в тому, що оскільки влада—і її тягарі—будуть на рамені Його, їх буде великою мірою знято з нашого власного рамена. Це ще одне посилання в Ісаї на Спокуту та перекладення наших гріхів (або, принаймні в цьому посиланні, наших мирських тягарів) на плечі Христа” (Christ and the New Covenant, 80).

Старійшина Джеффрі Р. Холланд також допоміг нам побачити важливість різних титулів, що належать Господу Ісусу Христу:

Як “Дивний Порадник” Він буде нашим посередником і заступником, захищаючи нашу справу на небесному суді. Ісая (і Нефій) нагадали в давнину, що “Господь встає благати і стоїть, щоб судити народ” [2 Нефій 13:13]. Зверніть увагу на дивовижне співчуття нашого порадника й захисника в наступному уривку з Писань останніх днів:

“Послухайте Того, Хто є заступником перед Батьком, Хто захищає вашу справу перед Ним—

Кажучи: Батьку, подивись на страждання і смерть Того, Хто не вчинив ніякого гріха, Кого Ти так уподобав; подивись на кров Твого Сина, яку було пролито, кров Того, Кого Ти віддав, щоб Тебе було прославлено;

Отже, Батьку, помилуй цих Моїх братів, які вірять у Моє ім’я, щоб вони могли прийти до Мене і мати вічне життя” [УЗ 45:3–5].

“Звичайно, як зазначив Ісая, Христос є не тільки посередником, але й суддею також [див. Мосія 3:10; Мороній 10:34; Мойсей 6:57]. Саме в цій ролі судді ми можемо побачити ще величніше значення неодноразово повтореного Авінадієм вислову, що “Бог Сам” зійде, щоб викупити Свій народ [Мосія 13:28; див. також Мосія 13:34; 15:1; Алма 42:15]. Це так, ніби суддя того небесного залу суду, не просячи нікого понести ношу винних людей, що сидять на лаві підсудних, сам, знявши мантію судді, сходить на землю, аби особисто прийняти бичування, що призначалися їм, на Себе. Христос являє собою прекрасний і дивовижний приклад як милосердного судді, так і порадника, посередника і заступника.

Слова “Могутній Бог” вказують на міць Бога, Його силу, всемогутність і непереможний вплив. Ісая бачить Його як Того, Хто завжди здатний подолати наслідки гріха й провини Свого народу і віковічно брати верх над будь-якими гнобителями дітей Ізраїля.

Зображення

Христус

Слова “Вічний Батько” наголошують на фундаментальному вченні про те, що Христос є Батьком—Творцем світів без числа, Батьком відновленого фізичного життя через Воскресіння, Батьком вічного життя для Своїх духовно народжених синів і дочок та Тим, Хто діє від імені Батька (Елогима) через повноваження, надане божественним чином. Усі люди мають прагнути народитися від Нього і стати Його синами і Його дочками [див. Мосія 5:7].

І нарешті ми радіємо фразі “Князь Миру”, бо коли Цар прийде, не буде більше війн у серцях людських або серед народів світу. Він є царем миру, царем Салиму, міста, яке пізніше стане Єру-Салимом. Христос принесе мир тим, хто приймає Його у смертному житті, в якій би ері вони не жили, і всім тим, хто житиме під час Його тисячолітнього правління і після цього у царствах слави” (Christ and the New Covenant, 80–82).

“Противник[ами] Реціна” були асирійці.

Незважаючи на те, що у більшості випадків фраза “Його рука все ще простерта” виражає праведний гнів, у деяких місцях вона описує руку милості (див. 2 Нефій 28:32; Кн. Якова 6:4–5).

У 2 Нефії 19:5 закривавлений бойовий одяг є паливом для вогню у підготовці до радості й миру “велик[ого] світл[а]” (вірш 2). На противагу цьому, паливом для вогню у віршах 18–19 є злочестивість, а також люди, які продовжують ходити у темряві аж до того, що не щадитимуть навіть свого власного брата.

Хоча асирійцям і було дозволено перемогти Ізраїль та Юдею, за свою неправедність вони також накликали на себе осуд Бога. У розділі 20 у 2 Нефії міститься пророцтво щодо долі Асирії, здійснення якого було історично підтверджене. Ісая згадав деякі успішні військові кампанії асирійців (див. вірш 9) і провістив про остаточне вторгнення та успіх проти Юдеї, навіть перелічивши назви багатьох міст Юдеї, які падуть від Асирії (див. вірші 28–32). Однак асирійці врешті-решт зазнали невдачі і, як описано, знищення Ізраїля та Асирії були повними (див. вірші 15–19). Знищення Ізраїля та Асирії також є прообразом знищення злочестивих у будь-яку епоху, включаючи останні дні.

У Своїй милості Господь неодноразово посилав пророків, щоб закликати Свій народ до покаяння. Коли пророків не прийняли, Господь дозволив Асирії стати каральним жезлом для Свого народу. Коли ця ціль була досягнута, Господь покарав Асирію за її злочестивість (див. 2 Нефій 20:12) рукою іншого народу—Вавилону.

Господь порівняв Асирію з сокирою, яка вихваляється перед Тим, хто тримає її рукоятку. Сокира (Асирія) не має сили в собі і сама по собі, і її влада от-от зазнає краху.

Ісая використав приклад падіння Асирії як символ і натяк на знищення злочестивих під час Другого пришестя. Старійшина Брюс Р. Мак-Конкі навчав читачів цього уривка, як впорядкувати і зрозуміти писання в контексті Другого пришестя: “Саме Ісая, говорячи про Друге пришестя, каже: “Світло Ізраїля стане огнем, а Святий його—полум’ям, і запалить воно, й пожере його терня й будяччя його в один день!” Те саме говориться й про день спалення, коли буде очищено виноградник. Далі у пророцтві говориться: “І славу лісу його й його саду вигубить Він від душі й аж до тіла”. “І буде останок дерев його лісу такий нечисленний, що й хлопець їх спише!” Злочестя людей настільки поширилося, а їхні злі вчинки настільки тяжкі, що—порівняно—невелика кількість людей виживуть у той день. “І станеться в день той,”—день спалення, день, коли кожну річ, що псується, буде знищено, день, коли залишиться небагато людей—“останок Ізраїля і врятовані дому Якова не будуть вже більш опиратись на того, хто б’є їх,—й обіпруться у правді на Господа, Святого Ізраїлевого. Рештки навернуться, рештки Якова, до Сильного Бога” (Ісая 10:17 –21). Їх буде зібрано після пришестя Господа” (The Millennial Messiah [1982], 315–16).

Господь навчав Ісаю глибоким істинам стосовно останніх днів, показавши йому всеосяжні видіння. Подібно до Моронія (див. Мормон 8:34–35), Ісая бачив обставини життя у наші дні та події, за допомогою яких Господь розпочне велику добу Тисячоліття. Багато з пророцтв Ісаї стосуються безпосередньо Відновлення євангелії через пророка Джозефа Сміта.

Коли 21 вересня 1823 року Мороній явився Джозефу Сміту, “він цитував одинадцятий розділ Книги Ісаї, кажучи, що все, сказане в ній, незабаром буде сповнено” (Джозеф Сміт—Історія 1:40). Хто це стебло Єссея і ким є пагін, який проросте з того стебла? Господь відповів на ці запитання в Ученні і Завітах 113:1–4. Однак для того щоб визначити, хто мається на увазі під кожним символічним терміном, необхідно уважно читати і розмірковувати.

Старійшина Брюс Р. Мак-Конкі назвав Христа Вітою, або Паростю під час Тисячоліття: “Ось дні наступають,—говорить Господь,—і поставлю Давидові праведну Парость, і Цар зацарює, і буде Він мудрий” … (Єремія 23:3–6). Тобто Цар, Який особисто царюватиме на землі під час Тисячоліття, буде Паростю або Вітою, що виросте з дому Давида. … Він є Господом Єговою, саме Тим, Кого ми називаємо Христом” (The Promised Messiah: The First Coming of Christ [1978], 193).

Додаткова інформація стосовно царства Господа в останні дні тісно переплітається з месіанським пророцтвом у 2 Нефії 21:1: “І проросте пагін із стебла Єссея”. Одкровення останніх днів визначає цей пагін як “слуг[у] в руках Христа” (УЗ 113:4). Думка про слугу останніх днів повторюється на поетичний лад у 2 Нефії 21:10, цього разу називаючи його “корінь Єссея”. Цей корінь визначається як особа, яка матиме священство “і ключі царства як прапор, а також для збирання Мого народу в останні дні” (УЗ 113:6). Тією особою був пророк Джозеф Сміт, а також кожен наступний після нього пророк Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів.

Старійшина Брюс Р. Мак-Конкі висловив цю саму думку: “Чи помилимося ми, якщо скажемо, що пророк, згаданий тут, це Джозеф Сміт, якому було дано священство, який отримав ключі царства і який підняв прапор для збирання Господнього народу в нашому розподілі? І чи не є він також “слуг[ою] в руках Христа, який частково є нащадком Єссея, а також Єфрема, або дому Йосипа, на якого покладено велику владу”? (УЗ 113:4–6.) Ті, чиї вуха налаштовані на шепіт Безкінечного, пізнають значення цих речей” (Millennial Messiah, 339–340).

Старійшина Даллін Х. Оукс навчав, що вилив знання з небес включає в себе знання Божих шляхів, збільшення присутності Святого Духа і розуміння вчення про священство:

“У наші дні ми спостерігаємо вибух знань про світ і людей, що живуть у ньому. Але люди світу не відчувають подібного поширення знання про Бога і Його план для Своїх дітей. Якщо говорити про це, то те, що потрібно світові—це не більше вченості й технологій, а більше праведності й одкровень.

Я з нетерпінням чекаю на день, пророкований Ісаєю, коли “земля буде повна пізнання Господнього” (Ісая 11:9; 2 Нефій 21:9). У натхненній промові пророк Джозеф Сміт описав як Господь “пролива[є] знання з небес на голови святих останніх днів” (УЗ 121:33). Цього не буде з тими, чиї “серця так сильно прикипіли до речей цього світу і жадають почестей людських” (121:35). Ті, хто не спроможні навчатися й жити за “принципами праведності” (121:36), будуть залишені на самоті чинити опір тим, хто мають повноваження, “переслідувати святих і боротися проти Бога” (121:38). На противагу цьому Господь дає це велике обіцяння вірним:

“Вчення священства зрошатиме тобі душу, як роса з неба.

Святий Дух буде твоїм постійним супутником, а твій скіпетр—незмінним скіпетром праведності й істини; і твоє владарювання буде вічним владарюванням, і само по собі проливатиметься на тебе віковічно” (УЗ 121:45–46)” (у Conference Report, Apr. 1989, 38–39; або Ensign, May 1989, 30).

З 21 по 22 вересня 1823 року ангел Мороній являвся пророку Джозефу Сміту п’ять разів. Під час чотирьох з п’яти відвідин, серед інших настанов Мороній цитував 11 розділ Ісаї, проголошуючи, що ці слова мали невдовзі здійснитися (див. Джозеф Сміт—Історія 1:40). За кілька років пророк Джозеф Сміт отримав ключі священства, необхідні, аби розпочати здійснення цього пророцтва (див. УЗ 110:11).

Пророк Джозеф Сміт (1805–1844) навчав, що час для другого збирання дому Ізраїлевого збережено саме для останніх днів:

“Нарешті прийшов час, коли Бог Авраама, Ісака та Якова простяг Свою руку знову вдруге, щоб відновити решту Свого народу, яка залишилась, з Асирії, і з Єгипту, і з Патросу, і з Етіопії, і з Еламу, і з Шін’ару, і з Хамату, і з островів у морі, і з ними запровадити повноту іновірців та укласти з ними той завіт, який був обіцяний, коли їхні гріхи будуть забрані від них. … Цей завіт ніколи не укладався ні з домом Ізраїлевим, ні з домом Юди. …

Христос у дні життя у плоті запропонував їм укласти завіт із Ним, але вони зріклися Його і Його запрошень і в наслідок цього були відламані. Отже, в той час завіт з ними не було укладено.

Отже, після того, як цей обраний рід зрікся Христа і Його запрошень, вісники спасіння сказали їм: “Ось, ми звернемося до іновірців;” і іновірці отримали завіт і були прищеплені туди, звідки було відламано обраний рід” (History of the Church, 1:313).

22-й розділ 2 Нефія містить два гімни висловлювання вдячності й хвали за добу Тисячоліття. В них міститься велике обіцяння, що народ прийме Господа, прославлятиме Його і радітиме Його благословенням. То буде час, коли всі люди ділитимуться своїми свідченнями, вдячністю і любов’ю одне до одного. За основу гімну №38 “Господь—Світоч мій” у збірнику гімнів СОД був взятий 2-й вірш 12-го розділу книги Ісаї.

Старійшина Джозеф Б. Віртлін (1917–2008), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, зазначив, Хто є джерелом живої води: “Господь дає живу воду, яка може утамувати сильну спрагу тих людей, чиє життя пересохло через посуху істини. Він очікує, що ми ділитимемося з ними повнотою євангелії, даючи їм Писання й слова пророків і приносячи особисті свідчення про відновлену євангелію, щоби полегшити їхню спрагу. Коли вони питимуть з чаші євангельського знання, їхня спрага втамовуватиметься у міру того, як вони почнуть розуміти великий план щастя нашого Небесного Батька” (у Conference Report, Apr. 1995, 23; або Ensign, May 1995, 19).

Ісая ясно передбачав знищення Вавилону, занепад його величі і всебічну злочестивість його народу. Бог закликав війська зібратися разом і подолати Вавилон (див. 2 Нефій 13:2–6). У 538 р. до Р.Х. у відповідь на цей заклик альянсом мідян і персів під проводом Кіра Великого було побудовано дамбу на річці Евфрат, і вони, перетнувши ріку, вийшли під стіни Вавилону, щоб захопити місто і повалити цю імперію. Значущість цієї події набуває більшого сенсу, якщо взяти до уваги образність терміну Вавилон у його духовному значенні. У своїх пророцтвах Ісая також використовував термін Вавилон в якості прообразу загального духовного становища світу в останні дні. Заклик звернено до “посвячени[х]” (2 Нефій 23:3), святих останніх днів, щоб вони зібралися разом і об’єдналися з Богом, аби викинути злочестивість (Вавилон) зі світу.

Зображення

Видіння Ісаї про знищення Вавилону

Художник Пол Густав Дор

Фраза “день Господа” багаторазово використовується для описання кар Господа, якими буде покарано злочестивих і збережено праведних. Стосовно підготовки до того дня Господь сказав: “Якщо ви будете готові, ви не злякаєтеся” (УЗ 38:30).

У 2 Нефії 24 Господь через Ісаю засудив злочестивість дому Ізраїлевого. Він пророкував, що велике покарання зійде на нього через його злі вчинки. Звичайно таке покарання здійснювалося руками інших народів. У пророчому видінні Ісаї стосовно цього знищення наголошується на ролі супротивника, як головного ініціатора страждань народів. Завдяки пророчому повноваженню, ми бачимо, що врешті-решт Люцифер паде.

Єдині вірші в Біблії і Книзі Мормона, в яких згадується ім’я Люцифер, це Ісая 14:12 та 2 Нефій 24:12. З Учення і Завітів 76:25–28 ми дізнаємося, що Люцифером (що означає “той, хто несе світло”) Сатану називали у доземному житті. Через те, що він повстав проти Бога, він пав зі свого становища “повноваженн[я] в присутності Бога” (вірш 25) і його “було названо Загибель” (вірш 26), що означає “знищення”.

Ісая використав історію про гордість і падіння Люцифера з небес (див. 2 Нефій 24:12–19), щоб на її прикладі показати честолюбство царя Вавилону і його кінцеве падіння (див. вірш 4).

Описання Ісаєю Вавилону і його правителів також є символом і натяком на той час, коли Сатану буде зв’язано і він не матиме влади над народами протягом Тисячоліття. І хоча його буде звільнено на короткий час після Тисячоліття, він назавжди втратить всю владу в кінці історії смертного існування землі. Його і синів загибелі буде відправлено у “зовнішню темряву”.

Президент Езра Тефт Бенсон (1899–1994) визначив головну ваду характеру Сатани, яка призвела до його падіння з небес:

“На доземній нараді саме гордість Люцифера, “сина ранку”, стала причиною його падіння (2 Нефій 24:12–15; див. також УЗ 76:25–27; Мойсей 4:3). …

Під час доземної наради Люцифер запропонував свій план усупереч плану Батька, підтриманого Ісусом Христом (див. Мойсей 4:1–3). Він хотів, аби його шанували більше за всіх (див. 2 Нефій 24:13). Коротко кажучи, його горделивим бажанням було усунути Бога з престолу (див. УЗ 29:36; 76:28)” (у Conference Report, Apr. 1989, 3–4; або Ensign, May 1989, 4–5).