Мормон 7–9

У заключних словах Мормон звернувся до нащадків ламанійців і підтвердив, що вони є “залиш[ком] дому Ізраїля” (Mормон 7:1). Хоча ламанійці і були його смертельними ворогами, його любов до них відображала його духовну зрілість і важливість повноти благословень євангелії. Уявіть, що заключне свідчення і порада Мормона звернені безпосередньо до вас. Він учив, що вам потрібно знати (див. Mормон 7:1–7) і що вам необхідно робити (див. Mормон 7:8–9), щоб наслідувати “приклад нашого Спасителя”, щоб “з вами все бу[ло] гаразд у день суду” (Mормон 7:10).

Послання Мормона залишку ламанійців також стосується всіх членів дому Ізраїля (див. коментар до Геламан 3:30 на с. 268).

Старійшина Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, говорив про могутній заклик Мормона повірити в Христа, звернений до людей, що житимуть в останні дні:

“Предсмертний монолог Мормона простягнувся крізь час і простір до кожного і особливо до того “залиш[ку] дому Ізраїля”, який одного дня читатиме його величний літопис. Люди, що житимуть в іншому часі й місці, повинні пізнати те, про що забули ті, хто лежав перед ним—що всі мусять “повірити в Ісуса Христа, що Він є Син Бога”, що після того, як Його було розп’ято в Єрусалимі, Він “силою Батька … піднявся знову, чим отримав перемогу над могилою; і також у Ньому жало смерті поглинуто” [Mормон 7:2, 5]. …

Останнім закликом і єдиною надією Мормона, особливо на тлі таких жахливих наслідків, яких можна було уникнути, було “вірит[и] в Христа”. Це є основною метою всієї книги, яка мала з’явитися в останні дні, названа його іменем” (Christ and the New Covenant [1997], 321–22).

Біблія свідчить про Книгу Мормона, а Книга Мормона свідчить про Біблію. Мормон проголосив: “Це [Книга Мормона] написано з наміром, щоб ви могли повірити в те [Біблію]; і якщо ви повірите в те [Біблію], ви повірите в це [Книгу Мормона] також” (Mормон 7:9).

Президент Бригам Янг (1801–1877) сказав, що для людини, яка заявила, що справді вірить в Біблію, неможливо не повірити в Книгу Мормона, якщо вона серйозно вивчала Книгу Мормона і засвоїла її вчення:

“Жодна людина не може сказати, що ця книга (він поклав свою руку на Біблію) є істинною, словом Господа, дороговказом в путі і зведенням норм, завдяки яким ми можемо пізнати волю Бога, і водночас казати, що Книга Мормона не є істинною, якщо в неї був привілей читати її або слухати, коли хтось читає її, і дізнатися про її вчення. Немає такої людини на лиці землі, яка б мала привілей вивчати євангелію Ісуса Христа з цих двох книг і яка може сказати, що одна з них істинна, а інша ні” (Discourses of Brigham Young, sel. John A. Widtsoe [1954], 459).

Зображення

Біблія і Книга Мормона свідчать про Христа

Художник Грег К. Олсен, © 1990 IRI

Одна з цілей Книги Мормона полягає в тому, щоб довести світу, що Свята Біблія є істинною (див. УЗ 20:11). Коли людина читає Книгу Мормона, її свідчення про Біблію зміцнюється. Президент Езра Тефт Бенсон (1899–1994) говорив про свою любов до Біблії і Книги Мормона і те, як обидві вони свідчать, що Ісус є Христос:

“Я люблю Біблію: і Старий, і Новий Завіти. Це—джерело великої істини. …

…Ця священна і свята книга є безцінною для дітей людських. Саме уривок з Біблії надихнув пророка Джозефа Сміта піти до гаю неподалік від дому й стати на коліна в молитві. Після цього було величне видіння, яким розпочалось відновлення повноти євангелії Ісуса Христа на землі. Тим видінням також розпочався процес явлення нового Писання [Книги Мормона], щоб разом із Біблією свідчити злочестивому світові, що Ісус є Христос і що Бог живий і любить Своїх дітей, що Він особисто, як і раніше, здійснює їхнє спасіння і піднесення” (у Conference Report, Oct. 1986, 100–101; або Ensign, Nov. 1986, 78).

Мороній був свідком смерті свого батька Мормона і знищення всього нефійського народу. Однак його життя було збережено і він з вірністю виконав свою місію у смертному житті. Господь наказав Моронію завершити написання “сумн[ої] історі[ї] знищення” нефійців (Mормон 8:3).

Зображення

Після смерті Мормона в битві Мороній залишився сам

Вальтер Рейн, люб’язно надано Музеєм церковної історії і мистецтва

Перед своєю смертю Мороній написав останню частину книги свого батька (Mормон 8–9), скоротив літопис яредійців (книгу Етера), записав видіння брата Яреда на запечатаній частині пластин (див. Етер 4:4–5), а також написав свою власну книгу (книгу Моронія). Втім місія Моронія продовжується в нашому розподілі. З сучасного одкровення ми дізнаємося, що Мороній тримає “ключі від літопису на палиці Єфрема” (УЗ 27:5). Воскреслий Мороній служив пророку Джозефу Сміту і кілька разів давав йому настанови стосовно його ролі у відновленні повноти євангелії, у тому числі й у явленні Книги Мормона (див. Джозеф Сміт—Історія 1:30–60; History of the Church, 1:9–19). Зображаючи роль Моронія у Відновленні, Церква розмістила на верхівках більшості храмів статую Моронія.

У віршах Mормон 8:1–6 описані обставини, за яких жив Мороній, і це допомагає читачам зрозуміти нагальність його послання. Старійшина Л. Том Перрі, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, радив нам уявляти себе на місці тих людей, які записували Писання у давнину. Цитуючи Бригама Янга, старійшина Перрі сказав:

“Чи ви читаєте Писання, мої брати і сестри так, немовби ви самі написали їх тисячу, дві тисячі або п’ять тисяч років тому? Чи ви читаєте їх так, немовби ви були на місці тих людей, які написали їх? Якщо ви цього не відчували, то відчути це є вашим привілеєм—щоб дух і значення записаного Божого слова були настільки ж добре відомими для вас, як і ваші щоденні справи і розмови” (Discourses of Brigham Young, sel. John A. Widtsoe [Salt Lake City: Deseret Book Co., 1941], p. 128). …

…Давайте скористаємося порадою Бригама Янга і уявимо, що ми стоїмо на тому місці, де стояв Мороній—останній з великих нефійських пророків. Завдання, дане йому його батьком, завершити літопис, який було ввірено його турботі, було дуже важким. Напевно він був шокований, коли описував повне знищення свого народу.

Певно він відчував спонукання описувати, як ламанійці переслідували його народ, доки всі вони не були знищені. Відчуваючи себе самотнім, він повідомляє, що його батько був серед тих, кого було вбито. Складається враження, що єдине, для чого живе Мороній, це завершити літопис, бо він пише: “Отже, я напишу і сховаю літописи в землі; а куди я піду, не має значення” (Mормон 8:4).

Усе, що в нього є—це віра, що Господь захищатиме його, поки він завершує літопис, і що одного дня літопис буде знайдено людиною, обраною для цього Господом. Він розуміє, що літопис буде голосом попередження для майбутніх поколінь про те, що відбувається, коли народи, подібні до його власного, відвертаються від вчень Господа. З глибин свого серця Мороній волає до тих, хто зрештою отримає літопис. Він хоче врятувати тих, хто читає його розповідь, від душевного болю й нещастя, які приходять через неслухняність.

Спершу він звертається до членів Церкви, а потім до тих, хто не сприйняв євангелію Ісуса Христа. Останні слова Моронія, звернені до членів Церкви, написані як голос застереження. Він пише як людина, яка бачить, що історія його народу повторюється в майбутньому” (у Conference Report, Oct. 1992, 18–19; або Ensign, Nov. 1992, 15–16).

У Mормон 8:16 говориться про пророка Джозефа Сміта, якого було обрано, щоб явити світові Книгу Мормона (див. УЗ 3:5–10). Багато давніх пророків знали про Джозефа Сміта і молилися, щоб йому вдалося перекласти золоті пластини й видати їх, таким чином здійснюючи цілі Бога (див. Mормон 8:22, 24–25; УЗ 10:46). Президент Бойд К. Пекер, президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів, говорив про роль, яку відіграв Джозеф Сміт у явленні Книги Мормона:

“Істина проста—він був пророком Бога. Не більше й не менше!

Писання були явлені не стільки Джозефом Смітом, як через нього. Він був каналом, через який надавалися одкровення. …

Пророк Джозеф Сміт був неосвіченим сільським хлопцем. Прочитавши кілька його ранніх листів, ви побачите, що він не був досконалим у правописі, граматиці й способі викладення думок.

Що одкровення, які були явлені через нього у будь-якій формі літературної вишуканості, є нічим іншим, як чудом!” (у Conference Report, Apr. 1974, 137; або Ensign, May 1974, 94).

Старійшина Даллін Х. Оукс, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснив фразу “суд є Мій, каже Господь”: “Я говорю про останній суд. Це є та майбутня подія, під час якої кожен з нас стоятиме перед судним престолом Христа, щоб Він судив нас згідно з нашими справами (див. 1 Нефій 15:33; 3 Нефій 27:15; Мормон 3:20; УЗ 19:3). … Я вірю, що повеління у Писаннях “не судити” найбільше стосується цього останнього суду, як про це говориться у проголошенні з Книги Мормона, що “людина не повинна … судити; бо суд є Мій, каже Господь” (Mормон 8:20) (“Judge Not’ and Judging,” Ensign, Aug. 1999, 7).

У Mормон 8:31 говориться про “великі осквернення” в наші дні. Служачи членом президентства сімдесятників, старійшина Джо Дж. Крістенсен висловив думку, що згадані великі осквернення, були не екологічного, а передусім духовного характеру:

“В наші дні усі ми багато чуємо й читаємо про забруднення нашого навколишнього середовища—кислотні дощі, смог, токсичні відходи. Втім … існує й інший, набагато небезпечніший вид забруднення—моральне й духовне осквернення.

Під час останньої конференції старійшина Бойд К. Пекер сказав: “Якщо ми проаналізуємо моральне навколишнє середовище, то побачимо, що покажчик забруднення поступово підіймається догори” (у Conference Report, Apr. 1992, p. 91; або Ensign, May 1992, 66). Апостол Павло передбачав, “що останніми днями настануть тяжкі часи” (2 Тимофію 3:1). І, говорячи про останні дні, пророк Мороній проголосив: “Так, це станеться в той день, коли будуть великі осквернення на лиці землі” (Mормон 8:31).

На жаль, вплив цього великого забруднення, можливо, найбільш очевидний у засобах масової інформації, фільмах, телебаченні та популярній музиці. Про це висловився сенатор Роберт Д. Берд: “Якщо цей народ продовжуватиме рік за роком і день за днем сіяти образи вбивства, насильства, вживання наркотиків … порочності [й] порнографії … перед очима мільйонів дітей, нам не слід дивуватися, якщо підвалини нашого суспільства згниють немов би від прокази” (у Michael Medved, Hollywood vs. America [New York: Harper Perennial, 1992], p. 194).

…Більшість засобів масової інформації, здається, проголошують війну проти майже всього, що найбільше цінує більшість людей: сім’ї, релігії й патріотизму. Шлюб деградує, в той час як дошлюбні й позашлюбні стосунки заохочуються й вихваляються. Богохульство й найбрудніша з вульгарнішої мови бомбардують вуха всіх, хто слухає. … Саме людське життя нивілюється шквалом насильства й вбивств” (у Conference Report, Oct. 1993, 12; або Ensign, Nov. 1993, 11).

Президент Езра Тефт Бенсон сказав, що ми маємо вивчати Книгу Мормона з розумінням того, що Мороній бачив наш час і писав з думкою про нас:

“Ми повинні приділити основну увагу вивченню Книги Мормона, [оскільки] вона була написана для наших днів. У нефійців ніколи не було цієї книги, так само, як і у ламанійців у давнину. Книга призначалася для нас. Мормон писав наприкінці існування нефійської цивілізації. Під натхненням Бога, Який бачить усе від початку, він скоротив літописи, що писалися протягом століть, вибираючи історії, промови й події, що будуть для нас найбільш корисними.

Кожен з основних літописців Книги Мормона свідчив, що писав для майбутніх поколінь. …

Мормон сам сказав: “Так, я звертаюся до вас, ви, залишок дому Ізраїля” (Mормон 7:1). І Мороній, останній з натхнених літописців, дійсно бачив наші дні й час. …

Якщо вони бачили наші дні й вибрали саме те, що буде для нас найбільш цінним, то чи не вказує це на те, як ми повинні вивчати Книгу Мормона? Ми повинні постійно запитувати себе: “Чому Господь надихнув Мормона (або Моронія, або Алму) включити це у свій літопис? Чого я можу навчитися з нього, що допоможе мені жити сьогодні й у цю добу?”

В ньому містяться приклад за прикладом того, якою буде відповідь на це запитання” (у Conference Report, Oct. 1986, 5; або Ensign, Nov. 1986, 6).

Президент Джозеф Філдінг Сміт (1876–1972) пояснив, чому ті, хто не покаялися, будуть нещасними в присутності Ісуса Христа:

“Без покаяння не може бути спасіння. Людина не може увійти в царство Бога у своїх гріхах. Для людини було б дуже непослідовним прийти у присутність Батька і перебувати в присутності Бога у своїх гріхах. …

Я думаю, що на землі дуже багато людей, можливо багато з них є членами Церкви—принаймні дехто з них є членами Церкви,—які вважають, що можуть прожити це життя, як вони цього хочуть, порушуючи заповіді Господа, і що зрештою вони все ж прийдуть у Його присутність. Вони гадають, що покаються, можливо, в духовному світі.

Але їм слід прочитати ці слова Моронія: “Чи думаєте ви, що зможете жити з Ним [Христом], усвідомлюючи свою вину? Чи думаєте ви, що зможете бути щасливими, якщо житимете з Тією священною Істотою, коли ваші душі виснажено усвідомленням вини, що ви постійно безчестили Його закони?” [Mормон 9:3]” (Doctrines of Salvation, comp. Bruce R. McConkie, 3 vols. [1954–56], 2:195–96).

Президент Спенсер В. Кімбол (1895–1985) пояснив, чому людина, яка згрішила, відчуває тягар вини і потребу покаятися:

“Коли має місце покаяння, має бути глибоке усвідомлення вини і це усвідомлення вини може викликати страждання розуму, духу та інколи навіть тіла. Щоб позбутися мук сумління, люди, які згрішили, повинні слідувати одному з двох шляхів. Перший—це притупити своє сумління або чутливість розумовими транквілізаторами, щоб продовжувати грішити. Люди, які вибирають цей шлях, зрештою стають нечулими і втрачають бажання покаятися. Інший шлях—це підкоритися мукам сумління, що приведе людину до справжнього смутку, потім до покаяння і зрештою до остаточного прощення.

Пам’ятайте, що прощення ніколи не приходить без покаяння. А покаяння ніколи не настане до тих пір, поки людина не розкриє свою душу й не зізнається у своїх вчинках беззастережно й не виправдовуючись. Не применшуючи своєї провини навіть в найменшій мірі, не виправдовуючи її тяжкості й серйозності, вона має визнати сама перед собою, що вона згрішила. Вона повинна визнати, що її гріх настільки великий, наскільки він дійсно є, і не видавати слона за муху. Тим людям, які вирішили піти цим шляхом і хочуть змінити своє життя, спочатку може здатися, що шлях покаяння важкий, але вони відразу зрозуміють, що це незмірно бажаніший шлях, як тільки відчують, що приносить їм просування ним” (“The Gospel of Repentance,” Ensign, Oct. 1982, 4).

Старійшина Даллін Х. Оукс пояснив зв’язок між Писаннями й особистим одкровенням:

“Те, що відрізняє [святих останніх днів] від більшості християн у способі читання й використання нами Біблії та інших Писань—це наше вірування в безперервне одкровення. Для нас Писання не є первинним джерелом знань. Первинним джерелом є те, що передує Писанням. Первинне знання приходить через одкровення. Разом з Моронієм ми стверджуємо, що той, хто заперечує одкровення, “не знає євангелію Христа” (Mормон 9:8).

Слово Господа в Писаннях подібне до світильника, щоб освітлювати дорогу для наших ніг (див. Псалми 119:105), а одкровення подібне до могутньої сили, що в багато разів підсилює яскравість світильника. Ми заохочуємо кожного уважно вивчати Писання і вчення пророків щодо них та з молитвою прагнути особистого одкровення, щоб особисто знати їх значення” (“Scripture Reading and Revelation,” Ensign, Jan. 1995, 7).

Мороній проголосив, що Бог є незмінною істотою, і є Тим Самим “учора, сьогодні і навіки” (Mормон 9:9). Сучасне одкровення підтверджує, що явлення Книги Мормона доводить, що Бог продовжує “надиха[ти] людей і поклика[ти] їх на Його святу роботу” в наші дні, подібно до того, як Він робив це у минулому, “показуючи, що Він є Той Самий Бог вчора, сьогодні і навіки” (УЗ 20:11–12).

У Lectures on Faith (Лекціях про віру) стверджується, що для того, щоб мати досконалу віру в Бога, людина повинна мати правильне уявлення про “характер, досконалі якості й риси” Бога ([1985], 38). Однією з якостей Бога є те, що Він не зміниться: “[Бог] не змінюється. Також немає в Ньому мінливості; але Він Той Самий від вічності до вічності, будучи Тим Самим учора, сьогодні й навіки; і Його путь є один вічний круг, без відхилень” (Lectures on Faith, 41). Подумайте про благословення знати, що Бог продовжує Свою святу роботу і в наші дні, і завжди залишатиметься Тим Самим учора, сьогодні і навіки.

Мороній застерігав нас, що існують ті, хто “уявили собі … бога, який змінюється” (Mормон 9:10). Старійшина Ніл A. Максвелл (1926–2004), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав, що ми не можемо вірити в Бога, Який змінюється або все ще навчається новим істинам, чи довіряти Йому:

“Всезнання Бога в уяві деяких, сповнених добрих намірів, святих останніх днів, визначається поняттям “вічний розвиток”. Дехто невірно вважає, що розвиток Бога полягає у здобутті Ним додаткових знань. …

…Бог отримує велику й нескінченну радість і славу завдяки збільшенню й вдосконаленню Своїх творінь, а не завдяки отриманню нового знання.

Отже, існує величезна різниця між всемудрим Богом і хибним уявленням, що Бог—це отакий собі доктор наук, який ще й досі займається дослідженням інших ключових істин та життєво важливої інформації. Якби це було так, у будь-який момент Бог міг би відкрити якусь нову істину, яка ще не була Йому відома, і яка б реорганізувала, применшила або нівелювала певні істини, про які Він вже знав. Пророцтво було б простим прогнозом. Заплановані дії щодо нашого викуплення потребували б корегування. Однак, на щастя, для нас Його план спасіння незмінно втілюється, а не перебуває в процесі постійного корегування” (All These Things Shall Give Thee Experience [1979], 14–15).

Зверніть увагу на доводи Моронія, які свідчать про Божі чудеса—сотворіння небес і землі (див. Mормон 9:17), сотворіння чоловіка (див. вірш 17) і свідчення про чудеса Ісуса та апостолів, які містяться в Писаннях (див. вірш 18). “Бога чудес”, описаного Моронієм, все ще можна знайти. Старійшина Даллін Х. Оукс свідчив, що в наші дні відбувається багато чудес і вони існують в істинній Церкві Ісуса Христа:

“Кожного дня в роботі нашої Церкви і житті наших членів Церкви відбувається багато чудес. Багато з вас були свідками чудес, можливо, більше, ніж ви уявляєте.

Чудо визначається, як: “благотворна подія, здійснена божественною силою, яку смертні не розуміють і самотужки не спроможні відтворити” [in Daniel H. Ludlow, ed., Encyclopedia of Mormonism, 5 vols. (1992), 2:908]. Ідея, що щось здійснюється божественною силою, відкидається більшістю невіруючих людей і навіть деякими віруючими. …

…Чудеса, які здійснюються владою священства, завжди присутні в істинній Церкві Ісуса Христа. Книга Мормона навчає, що “Бог надав засіб, щоб людина через віру могла робити справжні чудеса” (Mосія 8:18). Наданий “засіб”—це влада священства (див. Яків 5:14–15; УЗ 42:43–48) і цією владою чиняться чудеса через віру (див. Етер 12:12; Мороній 7:37)” (“Miracles,” Ensign, June 2001, 6, 8).

Старійшина Брюс Р. Мак-Конкі (1915–1985) говорив про те, чому чудеса іноді припиняються:

“Чому в деякі часи чудеса припиняються? Чому вони не відбуваються завжди і серед усіх народів? Чи мали ті, хто жили в давнину, право на величніші благословення, ніж ті з нас, хто зараз живе на тій самій землі, яка колись була їхньою? Мороній дає відповідь: “Причина, через яку” Бог дарів і чудес “перестав творити чудеса серед дітей людських” і виливати Свої дари на них, полягає “у тому, що вони вироджуються у зневірі, і звертають з правильного шляху, і не знають Бога, Якому вони повинні довіряти”. Вони поклоняються хибним богам, описання яких вони формулюють у своїх символах віри, і більше не ходять тими ж шляхами, якими прямували святі у минулі дні.

Змінилися люди, а не Бог; Він навіки Той Самий. Кожен, хто має подібну віру і живе за тим самим законом, пожне ті самі благословення” (A New Witness for the Articles of Faith [1985], 367).

Мороній повідомив, що міг писати принаймні двома мовами: гебрейською і єгипетською (див. Mормон 9:32–34). Він зазначив, що, якби “пластини були достатньо великими”, він писав би гебрейською; однак ті, хто вели літопис, використовували “реформован[у] єгипетськ[у]” мову через нестачу місця (вірші 32–33). Раніше в Книзі Мормона про використання ними єгипетської мови повідомляли Нефій і цар Веніямин. Нефій сказав, що писав “мов[ою] єгиптян”, коли вигравіювував малі пластини (1 Нефій 1:2). Звертаючись до своїх синів стосовно важливості пластин з латуні, цар Веніямин зазначив, що Легій міг читати й писати, “бо його було навчено мови Єгиптян” (Mосія 1:4). Тому ми розуміємо, що Легій навчав євангелії та єгипетській мові “своїх дітей, щоб з допомогою цього вони могли навчати їм своїх дітей” (Mосія 1:4). Очевидно, що цей звичай тривав протягом поколінь хранителів літопису і продовжувався до того часу, коли Мороній навчився цій мові від свого батька. Однак твердження Моронія, що він писав “реформован[ою] єгипетськ[ою]”, (Mормон 9:32) вказує, що з мовою, яку він використовував протягом тисячі років з часів життя Легія, сталися деякі зміни. Це пояснює, чому Мороній завершив висловлюванням, що “ніякий інший народ не знає нашої мови”, але що Бог підготував засоби для того, аби зрештою було здійснено тлумачення й переклад літопису (Mормон 9:34).