3 Нефій 1–7

Нефій звернувся з могутньою молитвою до Господа, коли вороги погрожували вбити тих, хто вірив в ознаки, передречені Самуїлом Ламанійцем. У відповідь на його молитву Господь сказав Нефію не боятися, бо ознаки народження Христа буде явлено вже тієї ж ночі. У літописі детально описано виповнення всіх пророцтв Самуїла (див. таблицю у коментарі до Геламан 14 на сторінці 287).

Як видно з Книги Мормона, у нефійців було три різні точки відліку для виміру часу у їхніх календарях:

Примітка: Ознаку було дано при народженні Ісуса. Однак вони не починали користуватися нею як точкою відліку до 9 р. від Р.Х.

Вірш 29 з 3 Нефій 1 ілюструє, що всього через одне покоління вже настало відступництво. Ми читаємо сумну розповідь про дітей праведних батьків, дітей, яких було збито зі шляху “брехнею … і улесливими словами, щоб приєднати до тих Ґадіантонових розбійників”.

Президент Генрі Б. Айрінг, з Першого Президентства, навчав: “Майбутнє молодих людей Церкви … в їхніх руках. Церква завжди знаходилася за одне покоління від припинення існування. Якби було втрачене ціле покоління, а цього ніколи не трапиться, ми б втратили Церкву. Але навіть окрема людина, яка є втраченою для євангелії Ісуса Христа, зачиняє двері для поколінь своїх нащадків, якщо тільки Господь не простягне руку, щоб повернути їх назад” (“We Must Raise Our Sights” [Church Educational System conference on the Book of Mormon, Aug. 14, 2001], 1; див. LDS.org під gospel library/additional addresses/CES addresses).

Президент Гордон Б. Хінклі (1910–2008) порадив сучасній молоді, як уникнути, щоб їх не відвели від істини:

“Я звертаюся до наших молодих людей, славної молоді цього покоління: будьте правдивими. Бідьте вірними. Твердо стійте за те, що, як ви знаєте, є правильним.

Перед вами постануть величезні спокуси. Вони чатують на вас у місцях популярних розваг, в Інтернеті, у фільмах, на телебаченні, в дешевій літературі та в різні способи—і всі вони непомітні, приємно збуджуватимуть і їм буде важко опиратися. Тиск однолітків може бути майже непереборним. Але, мої дорогі друзі, ви не повинні поступатися. Ви повинні бути сильними. Ви повинні зосередитися на майбутньому і не піддаватися теперішнім звабним спокусам.

…Ви—найкраще з усіх поколінь. Ви краще знаєте євангелію. Ви більш вірні у виконанні своїх обов’язків. Ви сильніші перед лицем спокус, що зустрічаються на вашому шляху. Живіть за своїми нормами. Моліться, щоб мати скерування і захист Господа. Він ніколи не залишить вас на самоті. Він утішить вас. Він підтримає вас. Він благословить і звеличить вас, і зробить вашу нагороду приємною і прекрасною. І ви побачите, що ваш приклад буде приваблювати інших, які отримають мужність через вашу силу” (у Conference Report, Oct. 2003, 86–88; або Ліягона, лист. 2003, сс. 83–84).

Відразу ж як тільки було дано ознаку народження Христа, Сатана став поширювати брехню, щоб зробити серця людей закам’янілими (див. 3 Нефій 1:22). І хоч наслідки не відчулися негайно, але невдовзі багато людей стало “закам’янілими серцем і сліпі розумом своїм, і перестали вірити всьому тому, що вони чули й бачили” (3 Нефій 2:1).

Старійшина Ніл А. Максвелл (1926–2004), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав, що ми також можемо стати вразливими до нападів Сатани, спрямованих на наші переконання: “Як же швидко [Сатана] береться до діла, навіть коли люди здобули особливий духовний досвід, змушуючи тих, хто бачив ознаки, перестати “вірити всьому, що вони чули і бачили”. (3 Нефій 2:1–2). У супротивника більше шансів переконати нас, що те, у що ми віримо, вірити нерозумно, якщо ми турбуємося, аби не мати вигляд нерозумних в очах оточуючих” (Things As They Really Are [1978], 41).

Зображення

Зірка, що з’явилася при народженні Христа

Художник Джеррі Томпсон, © IRI

Який урок мають засвоїти віруючі стосовно ознак і спасіння? (Див. УЗ 63:8–12). Ознаки даються через віру і є її плодом. Вони зміцнюють вірних і пробуджують віру у духовно чутливих людей. Проте основним призначенням ознак є не породжувати віру, а винагороджувати її (див. УЗ 68:9–11). Ознаки нікого не змусять повірити. На жаль, є звичним бачити і в Писаннях, і в сучасному світі, що більшість дивовижних ознак і доказів Божої могутності ігнорується або спростовується тими, хто не має віри.

У Писаннях ми можемо знайти деякі причини того, чому Господь час від часу показуватиме ознаки злочестивим; Він їх дає, щоб:

Виправдати пророків. Ознака, яку Нефій, син Геламана, дав народу стосовно смерті головного судді, довела, що Нефій був правий (див. Мосія 20:21).

Залишити без виправдання злочестивих. Після цього злочестиві повністю відповідальні за їхні вчинки. Господь сказав: “І той, хто шукає ознаки, побачить ознаки, але не на спасіння” (УЗ 63:7).

Показати правильність слів пророків. Оскільки злочестиві прагнуть довести неправоту пророків, Господь час від часу буде показувати незаперечні ознаки (див. Геламан 9:2–4).

Засудити злочестивих. Коли злочестиві бачать ознаки, це відбувається через гнів Господа і на їхнє засудження (див. УЗ 63:11). Спаситель сказав: “Рід лукавий і перелюбний шукає ознаки” (Матвій 12:39).

Слід Сатани легко проглядається в словах Ґіддіангія (3 Нефій 3:1–10), коли той вдавався до лестощів (вірш 2), прикидався стурбованим (вірш 5) і давав брехливі обіцяння (вірші 7–8), аби тільки здійснити свої злі задуми. Як схожі обіцяння диявола на обіцяння Ґіддіангія: він обіцяв, що дасть свободу, тоді як насправді він готував їм рабство; він обіцяв поділитися всім майном, яке навіть не було його, щоб ним ділитися (див. вірш 7).

Лахонеус негайно звернув увагу на свій народ. Він знав, що їм потрібно бути матеріально і духовно підготовленими до неминучих нападів розбійників Ґіддіангія. Він наказав своєму народу збудувати міцні укріплення (вірш 14) і зібратися разом зі своїми стадами і сім’ями (вірш 13) в одному місці—в землі Зарагемля (вірші 22–23). Він наказав їм виготовити засоби захисту і зброю (вірш 26) і зібрати семирічний запас провізії (3 Нефій 4:4). Лахонеус дав вказівку своєму народу покинути залишену землю “спустілою”, щоб позбавити розбійників можливості здобувати їжу (вірші 3–4).

Та найважливішим є те, що Лахонеус наказав своєму народу підготуватися духовно. Він нагадав їм: щоб бути у безпеці, необхідно покаятися (3 Нефій 3:15). Його народ покаявся, і вони дуже молилися Господу (вірш 25; 4:8). Таким чином вони з мудрістю підготувалися до неминучих нападів їхніх ворогів як матеріально, так і духовно.

Нас попросили підготуватися матеріально і духовно в наші дні до невідворотних бід. Старійшина Даллін Х. Оукс, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав, що ми повинні підготуватися до подій, які передуватимуть пришестю Спасителя:

“А що, як день Його пришестя буде завтра? Якби ми знали, що зустрінемо Господа завтра—через свою раптову смерть або Його несподіваний прихід,—то що ми повинні були б зробити сьогодні? У чому нам треба було б зізнатися? Що нам треба було б припинити робити? Що нам треба було б привести до порядку? Кого нам треба було б простити? Яке свідчення нам треба було б скласти?

Якщо ми зробили б це тоді, то чому не зробити б це зараз? Чому не прагнути миру, коли він досяжний? Якщо наші каганці приготування майже сухі, давайте відразу ж почнемо наповнювати їх.

Нам потрібно готуватися матеріально і духовно до подій, які, за пророцтвами, відбуватимуться під час Другого пришестя. Цілком імовірно, що підготовка, про яку забувають і яка менш видима, але яка є важчою—це підготовка духовна. …

Чи виконуємо ми Господній наказ: “Стійте на святих місцях і не сходьте, доки день Господа не прийде; бо ось, він прийде скоро”? (УЗ 87:8). Що це за “святі місця”? Безумовно, це—храми і завіти, які ми там укладаємо і яких віддано дотримуємося. Безумовно, це—сім’я, де діти виховуються, а батьки поважаються. Безумовно, святі місця—це наші обов’язки, дані повноваженням священства, у тому числі служіння на місії і старанне виконання покликань у філіях, приходах і колах” (у Conference Report, Apr. 2004, 7–8; або Ліягона, трав. 2004, сс. 9–10).

Нефійці підготувалися матеріально і духовно до зустрічі з розбійниками Ґіддіангія. В своєму остаточному вияві підкорення Господу, який їхні вороги витлумачили неправильно, вони впали на землю і заволали до Господа. Потім вони встали на ноги і зустріли своїх ворогів з вірою в Бога. (Див. 3 Нефій 4:8–10). Ми також можемо стати проти своїх ворогів і замінити свої страхи вірою в Бога.

Старійшина М. Рассел Баллард, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, так писав про віру, яка нам потрібна, щоб протистояти викликам наших днів: “Наша підготовка і підготовка наших сімей до викликів прийдешніх років вимагатиме, щоб ми замінили свій страх вірою. Ми повинні не боятися ворогів, які протистоять нам і погрожують. Господь сказав: “Не бійся, черідко мала; творіть добро; нехай земля і пекло об’єднаються проти вас, а якщо вас збудовано на Моїй скелі, вони не зможуть подолати” (УЗ 6:34)” (у Conference Report, Oct. 1989, 43; або Ensign, Nov. 1989, 34).

Служачи сімдесятником, старійшина Джон Х. Гроберг пояснив зв’язок між вірою і покаянням:

“Якщо глибоко замислитися, то ми зрозуміємо, що перший принцип—віра в Ісуса Христа—є основою основ; він означає, що віра в Христа потрібна, щоб покаятися чи бути хрищеним, чи виконати будь-який інший обряд євангелії. Ісус уможливив спасительні обряди, і Він зробив хрищення сповненим значення. Якщо ми маємо в Нього віру, то покаємося і охристимося.

Якщо ми не каємося чи відмовляємось охриститися, чи не хочемо виконувати Його заповіді, то це стається через нашу недостатню віру в Нього. Отже, покаяння, хрищення та всі інші принципи і обряди не є цілком відокремленими, насправді ж вони є розширенням нашої віри в Христа. Без віри в Нього нам мало вдасться зробити того, що має вічну цінність. З вірою в Нього ми в житті зосереджуємося, аби робити те, що має вічну цінність” (у Conference Report, Oct. 1993, 35; або Ensign, Nov. 1993, 26).

Мормон написав про себе як про учня Христа. Президент Джозеф Філдінг Сміт (1876–1972) пояснив природу покликання Мормона: “Хоч у всіх випадках про дванадцятьох нефійців говориться як про учнів, фактично ж вони були обдарованими божественним повноваженням бути особливими свідками Христа серед свого народу. Отже, насправді, вони були апостолами для нефійського народу, хоч за наданою їм владою, як це було відкрито Нефію, зрештою вони мали підпорядковуватися владі і сфері повноважень Петра і дванадцятьох, вибраних у Палестині” (Answers to Gospel Questions, comp. Joseph Fielding Smith Jr., 5 vols. [1957–66], 1:122).

Хоч особисте покликання Мормона було служити апостолом, слово учень має й більш загальне визначення. Учнем також є “послідовник Ісуса Христа, який живе згідно з Христовими вченнями (УЗ 41:5)” (Путівник по Писаннях, “Учень”).

Старійшина Л. Том Перрі, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, далі пояснив:

“Ось що було написано стосовно учнівства:

“Англійське слово disciple походить з латинської мови й означає учень. Учень Христа—це той, хто прагне стати таким, як Христос,—прагне думати, відчувати і чинити так, як Він. Бути справжнім учнем, виконати це завдання з учнівства—один з найважчих процесів, відомих людям. Жодну іншу дисципліну не порівняти з цією … ані за вимогами, ані за винагородою. Це учнівство вимагає повного перетворення особи зі стану тілесної людини на святого—того, хто любить Господа і служить Йому усім серцем, могуттю, розумом і силою” (Chauncey C. Riddle, ‘Becoming a Disciple,’ Ensign, Sept. 1974, 81)” (у Conference Report, Oct. 2000, 77; або Ліягона, січ. 2001, с. 73).

Окрім сказаного про учнівство, Мормон міг би тут сказати і про свої повноваження не лише як учня, але і як апостола Господа Ісуса Христа.

Старійшина Даллін Х. Оукс пояснив значення й мету цього збирання:

“Ще однією ознакою цих часів є збирання вірних (див. УЗ 133:4). У перші роки цього останнього розподілу збирання в Сіон відбувалося до різних місцевостей Сполучених Штатів: до Кертленда, до Міссурі, до Наву і до вершин гір. Завжди збирання було до місць, де мали бути храми.

Зображення

Піонери їдуть у фургонах

Люб’язно надано Архівом Церкви СОД

З утворенням колів і побудовою храмів у більшості країн, де є значна кількість вірних, заповідь в наш час—не збиратися до одного місця, а збиратися в колах на своїх рідних землях. Там вірні можуть мати всі благословення вічності в домі Господа. Там, на своїх рідних землях, вони можуть слухатися заповідей Господа, щоб розширити межі Його народу і зміцнити коли Сіону (див. УЗ 101:21; 133:9, 14). І, таким чином, коли Сіону є “для захисту і для притулку від бурі і від гніву, коли його буде пролито незмішаним на всю землю” (див. УЗ 115:6)” (у Conference Report, Apr. 2004, 6; або Ліягона, трав. 2004, с. 8).

Кілька років перед особистим священнослужінням Спасителя серед нефійців вони переживали короткий період процвітання. На жаль, цей тимчасовий успіх привів до “гордовитості і вихвалян[ь] через [їхні] надзвичайно великі багатства” (3 Нефій 6:10).

Президент Генрі Б. Айрінг попереджав про таку небезпеку в наші дні: “Невеличке процвітання та спокій чи навіть крок на краще може принести почуття самодостатності. Ми швидко можемо відчути, що самі контролюємо своє життя, що зміни на краще—це наша заслуга, а не Бога, Який промовляє до нас тихим, лагідним голосом Духа. Гордовитість створює у нашій душі шум, через який важко почути тихий голос Духа. І незабаром через власну суєтність ми більше навіть не прислухаємося до нього. Ми швидко можемо прийти до висновку, що він нам не потрібен” (у Conference Report, Oct. 2001, 16; або Ліягона, січ. 2002, 17).

У Книзі Мормона історія народу кілька разів проходила цикл: праведність, процвітання, багатства, гордовитість, злочестя, знищення, смирення і знову праведність. Більше інформації та діаграму “Цикл праведності й злочестивості”, що зображує цикл наслідків гордовитості, див. у додатку (сторінка 426).

У літописі сказано, що “деякі підносилися у своїй гордовитості, а інші були надзвичайно покірливими” (3 Нефій 6:13). Кожний з нас повинен визначити, на який саме шлях повернути. Старійшина Марвін Дж. Ештон (1915–1994), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав цього принципу: “Безумовно, один з наших Богом даних привілеїв—це право вибирати, як ставитися до будь-яких обставин, що складаються. Ми можемо або дозволити, щоб події, які відбуваються навколо нас, визначали наші дії,—або ми можемо взяти відповідальність на себе і керувати своїм життям, спираючись на принципи чистої релігії. Чиста релігія—це вивчення євангелії Ісуса Христа, а потім застосування її в дії. Ніщо ніколи не принесе нам справжньої користі доти, поки це не стане невід’ємною частиною нашого життя” (у Conference Report, Oct. 1982, 91; або Ensign, Nov. 1982, 63).

Сатана, який повстав проти Бога ще у нашому передземному існуванні (див. Мойсей 4:3; УЗ 29:36; 76:25), прагнув підняти бунт серед святих Бога. Небезпека навмисної участі у гріху приходить від того, який голос ми вибираємо, щоб за ним іти. Цар Веніямин попереджав:

“І ось я кажу вам, мої браття, що після того як ви знаєте і були навчені всьому цьому, якщо ви переступите і підете супротив того, про що говорилося …

Я кажу вам, що та людина, що зробить це, вийде на відкритий бунт проти Бога; отже вона бажає слухатися злого духа, і стати ворогом усієї праведності; через те Господові немає місця в ній, бо Він не живе в нечестивих храмах” (Мосія 2:36–37).

Стосовно цього старійшина Ніл А. Максвелл зауважив: “Нам справді необхідно більше задуматися над тим, наскільки випадково ми іноді даємо [Сатані], який не міг справитися зі своїм власним “его” у передземному світі, такий жахливий контроль над нашим “его” тут. Ми часто дозволяємо супротивнику впливати непрямо тепер, чого не дали йому зробити прямо тоді” (We Will Prove Them Herewith [1982], 45).

Старійшина М. Рассел Баллард глибше пояснив, що нам загрожує, якщо ми піддаємося спокусам Сатани:

“У передземному світі до того як ми залишили присутність Небесного Батька, Він попередив і застеріг нас про новий досвід, який ми матимемо у земному житті. Ми знали, що кожний з нас матиме фізичне тіло з плоті й кісток. Ніколи не живши в тілі, ми не мали досвіду, як сприймати спокуси смертного життя. Але це знав і розумів Небесний Батько. Він наказав нам контролювати наше тіло і підпорядковувати його нашому духу. Наш дух буде справлятися з фізичними спокусами, з якими наше тіло стикатиметься в земному світі. Духовна сила, щоб не підпасти під вплив Сатани, приходить до нас завдяки виконанню заповідей нашого Господа, Ісуса Христа. …

Сатана буде прагнути спокусити нас у той час і спосіб, який би дозволив йому зіграти на нашій найбільшій слабкості чи позбавити нас сили. Але його обіцяння приємного—це короткотермінові обмани. Його злий задум—спокусити нас вчинити гріх, а ми знаємо, що коли грішимо, то тим самим відокремлюємо себе від Небесного Батька і Спасителя, Ісуса Христа. Ми починаємо віддалятися від обіцяних Небесним Батьком благословень у напрямку до нещастя і мук, в яких знемагають Сатана та його послідовники. Чинячи гріх, ми віддаємо себе у владу Сатани.

Я, мої дорогі юні друзі, розумію, з якими труднощами вам доводиться стикатися кожний день у виконанні заповідей Господа. Битва за ваші душі стає дедалі лютішою. Супротивник сильний і підступний. Але ви маєте у своєму фізичному тілі могутній дух сина або дочки Бога. Оскільки Небесний Батько любить вас і хоче, щоб ви повернулися до Нього додому, Він дав вам совість, яка каже вашому духу, коли ви виконуєте Господні заповіді, а коли ні. Якщо ви будете більше звертати увагу на своє духовне “я”, яке є вічним, ніж на своє фізичне “я”, яке є смертним, ви завжди зможете не піддатися спокусам Сатани і подолати його зусилля, якими він хоче поневолити вас” (у Conference Report, Apr. 1993, 5–6; або Ensign, May 1993, 6–7).

Одне яскраве місце в хоч і сумній розповіді про відвернення нефійців від їхньої праведності є непохитна вірність Нефія і його народу. Їхній приклад є для нас взірцем, що допомагає нам залишатися праведними у часи злочестивості. Ми читаємо про сильне свідчення Нефія, яке народилося з його власного досвіду (див. 3 Нефій 7:15), що він сміливо навчав “про покаяння і відпущення гріхів через віру в Господа Ісуса Христа” (вірш 16). Він священнослужив з силою і владою, бо “такою великою була його віра в Господа Ісуса Христа” (вірш 18), і ті, хто відгукнувся на його свідчення, самі були відвідані “силою і Духом Бога” (вірш 21). Ті, хто повірив, були зцілені (див. вірш 22), покаялися, були охрищені і “отримали відпущення своїх гріхів” (див. вірші 24–25).

Старійшина Річард Г. Скотт, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, говорив про різницю між тими, хто справді навернений, і тими, хто все ще не навернений. Далі він навчав про постійну потребу в циклі навернення, який розвиває стійкість у справжніх послідовників Христа:

“Кожен з нас бачив, як деякі люди йдуть життям і завжди чинять правильно. … Коли потрібно прийняти важке рішення, вони, здається, завжди приймають правильне, хоч є багато спокусливих альтернатив. Ми знаємо, що спокуси приходять і до них, але вони ніби-то не помічають їх. У той самий час ми бачимо інших, хто приймає рішення не так упевнено. У високодуховному оточенні вони намагаються стати кращими. … Однак вони знов і знов роблять те, чого вирішили зректися. …

Інколи слово навернення використовується, щоб описати щире бажання людини христитися. Однак …навернення означає набагато більше. … Президент Меріон Дж. Ромні так пояснив суть навернення:

“Навернутися означає повернення від одного вірування або курсу до іншого. Навернення—це духовна та душевна зміна. Навернення означає не просто сприйняття розумом Ісуса та Його вчень, але й спонукаючу віру в Нього та Його євангелію. Це віра, яка вчиняє перетворення—дійсну зміну в розумінні людиною значення життя та залежності від Бога в інтересах, думках і поведінці. У людини, яка по-справжньому повністю навернулася, бажання того, що суперечить євангелії Ісуса Христа, вже дійсно померло. А на його місце прийшла любов Божа з непохитним та непереборним бажанням дотримуватися Його заповідей” [у Conference Report, Guatemala Area Conference 1977, 8]. …

Кажучи простіше, справжнє навернення є плодом віри, покаяння та неухильної слухняності. Віра здобувається через слухання [див. Римлянам 10:17] та виконання слова Божого. Від Святого Духа ви отримаєте підтвердження того, що сприйняли на віру, якщо з готовністю виконуєте це [див. Етер 12:6]. Ви відчуєте спонукання каятися в помилках, якщо зробили щось неправильне або не зробили чогось правильного. Завдяки цьому зміцниться ваша здатність неухильно слухатися. Цей цикл з віри, покаяння та неухильної слухняності поведе вас до подальшого навернення із супутніми благословеннями” (у Conference Report, Apr. 2002, 26–28; або Ліягона, лип. 2002, с. 26–27).