3 Нефій 18–19

Спаситель учив, що головна мета причащання—це пам’ятати про Нього. Під час обряду причастя ми маємо нагоду подумки зосередитися на Сині Божім; ми не повинні дозволяти своїм думкам марити або відволікатися. Старійшина Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, описав як саме, у належний спосіб, ми можемо пам’ятати про Господа, поновлюючи свої завіти через причастя:

“Ми можемо згадувати доземне життя Спасителя і все, що, як ми знаємо, Він зробив. …

Ми можемо згадувати просту велич Його народження у смертне життя від звичайної молодої жінки. …

Ми можемо згадувати чудеса і вчення Христа та те, як Він зцілював і допомагав. …

…Ми можемо пригадати, що Ісус черпав особливу радість і щастя в дітях і сказав, що кожен з нас повинен бути більш схожим на них. …

Ми можемо згадувати, що Христос називав Своїх учнів друзями. …

Ми можемо—й повинні!—пам’ятати про чудові благословення, що приходять у наше життя, і що “все, що є добре, походить від Христа” (Мороній 7:24).

Інколи ми будемо мати причину, щоб згадати недобре ставлення до Нього з боку інших людей, як Його не сприймали і якої несправедливості … Він зазнав. …

…Ми можемо згадувати, що Ісус мав спуститися нижче всього, до того як Він зміг піднятися вище всього, і що Він страждав від болі, скорбот і спокус всякого роду, щоб мати змогу сповнитися милосердя і знати як допомогти Своєму народові в його недугах” (у Conference Report, Oct. 1995, 90–91; або Ensign, Nov. 1995, 68–69).

Старійшина Даллін Х. Оукс, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснив, як служіння ангелів також належить до обіцянь, що містяться у причасних молитвах:

“Ці обряди Ааронового священства також є надзвичайно важливими для священнослужіння ангелів. …

…Ангельські послання можуть прийти як голос або тільки як думки чи почуття, що передаються в наш розум. …

…Більшість з ангельських повідомлень ми скоріше відчуваємо або чуємо, аніж бачимо. …

Взагалі благословення духовного супроводу і спілкування доступні лише тим, хто є чистими. … Завдяки обрядам Ааронового священства—хрищенню і причастю—ми очищуємося від наших гріхів і отримуємо обіцяння, що якщо ми будемо дотримуватися своїх завітів, Його Дух зможе завжди бути з нами. Я вірю, що це обіцяння стосується не тільки Святого Духа, але й священнослужіння ангелів, бо “ангели розмовляють силою Святого Духа; отже, вони промовляють слова Христа” (2 Нефій 32:3). Таким чином ті, хто має Ааронове священство, надають можливість всім членам Церкви, які гідно причащаються, насолоджуватися супроводом Духа Господа і священнослужінням ангелів” (у Conference Report, Oct. 1998, 50–51; або Ensign, Nov. 1998, 38–39).

Старійшина Ніл А. Максвелл (1926–2004), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, нагадував, що якою б не була наша роль, ми повинні прагнути якомога краще наслідувати характер Спасителя:

Кожен з нас виконує різні ролі в сім’ї, Церкві, громаді, на роботі, в навчанні тощо. І хоча наші потреби різні, всім нам необхідно зосередитися на розвиненні всіх рис характеру, подібного до Христового, особливо тих, які нам індивідуально потрібно найбільш повно розвинути. …

Звичайно ми можемо зупинитися на півдороги і засвоїти кілька технік, проілюстрованих Спасителем. Але, якщо ми не наслідуємо Його якнайповніше, то позбавляємо себе нагоди брати приклад з великого взірця. Крім того, наше наслідування має бути як зовнішнім, так і внутрішнім. Наприклад, те, що Бог виявляє любов, автоматично означає, що Він слухає. Чи можемо ми уявити собі Бога, Який не слухає? Або Якому не вистачає сили? Або Який не бажає дотримуватися певного принципу? Коли ми стаємо більш схожими на Нього, це відображається як у характері, так і в діях” (A Wonderful Flood of Light [1990], 110).

Президент Генрі Б Айрінг, з Першого Президентства, говорив про важливість зобов’язання “завжди пам’ятати Його” (УЗ 20:77, 79) і “молитися завжди” (3 Нефій 18:18):

“Що має на увазі Господар, коли застерігає нас “молитися завжди”?

Я не достатньо мудрий, щоб знати все про Його мету, з якою Він дав нам завіт завжди пам’ятати Його, і застеріг нас молитися завжди, щоб не бути подоланими. Але я знаю одне. Він зробив це тому, що досконало знає, які могутні сили впливають на нас, а також, що означає бути людиною. …

…Він знає, що таке тиск життєвих турбот. … І Він знає наскільки наші людські сили невитривалі. …

…Тієї духовної сили, яку ми колись вважали достатньою, зі зростанням тиску навколо нас вже буде недостатньо. І яка б міра зростання духовної сили нам не здавалася колись досяжною, з’явиться можливість для ще більшого її зростання. У часи небезпеки потреба в духовній силі і можливість здобути її збільшаться в такому ступені, на який ми навіть не очікуємо. …

Для початку згадайте Його. Ви пригадаєте те, що знаєте і що любите. …

Господь чує молитви вашого серця. Почуття вашого серця, любові до нашого Небесного Батька і Його Улюбленого Сина можуть бути настільки тривалими, що ваші молитви підноситимуться завжди” (“Always” [CES fireside for young adults, Jan. 3, 1999], 2–3, 5; див. також “Always,” Ensign, Oct. 1999, 8–10, 12).

Застерігаючи нефійців: “Сатана жадає володіти вами, щоб він міг просіяти вас, як пшеницю” (3 Нефій 18:18), Ісус навчав їх тому самому посланню, якому раніше навчав Петра (див. Лука 22:31).

Зображення

Араб просіває зерно

© Річард Клів

Старійшина Брюс Р. Мак-Конкі (1915–1985), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснив слова Ісуса: “Цей ідеоматичний вислів був зрозуміліший людям тієї доби, ніж людям у наш час. По суті та за змістом Ісус каже: “Петро, Сатана жадає долучити тебе до свого врожаю. Він жадає твою душу і прагне принести тебе в свою житницю, у своє сховище, де він зробить тебе своїм учнем”. Це той самий прообраз, який ми використовуємо, коли кажемо, що ниви вже білі для жнив. І ми йдемо і проповідуємо євангелію, жнемо і збираємо душі людські. Саме так і Сатана жадав Петра; він хотів просіяти його, як пшеницю, або долучити до свого врожаю його душу” (Sermons and Writings of Bruce R. McConkie, ed. Mark L. McConkie [1998], 127).

Президент Гордон Б. Хінлі (1910–2008) навчав про важливість сімейної молитви: “Я відчуваю, що не існує рівноцінної заміни тому, щоб батько і мати разом із дітьми ставали навколішки зранку і ввечері. Це більше покращить і прикрасить оселі, ніж м’які килими, гарні штори та майстерно підібрана кольорова палітра оздоблення” (у Conference Report, Apr. 1963, 127).

Зверніть увагу на те, що у 3 Нефії 18:26 Спаситель завершив звернення до натовпу і звернувся до провідників, “яких Він обрав”. Його послання у віршах 28–29 адресувалося провідникам священства, як застереження проти того, щоб дозволяти недостойним причащатися. З цих віршів ми дізнаємося, що члени Церкви мають залишити відповідальність визначати гідність, щоб причащатися, тим, кого Господь покликав виносити такі судження, наприклад єпископу або президенту колу.

Зображення

Христос готує причастя для нефійців

Мінерва К. Тічерт, з люб’язного дозволу Музею мистецтв УБЯ

Служачи сімдесятником, старійшина Джон Х. Гроберг пояснив, що означає причащатися гідно:

“Якщо ми бажаємо стати краще (тобто покаятися) і на нас не накладено обмежень владою священства, тоді, на мою думку, ми є гідними. Втім, якщо ми не маємо бажання вдосконалюватися, якщо ми не маємо наміру слідувати за скеруваннями Духа, тоді нам слід поставити собі запитання: “Чи гідні ми причащатися? Чи може ми глузуємо з самої мети причастя, яка полягає в тому, щоб діяти в якості каталізатора для особистого покаяння і вдосконалення?” Якщо ми пам’ятатимемо Спасителя і все, що Він зробив і ще зробить для нас, то покращимо свої вчинки і таким чином наблизимося до Нього, що допоможе нам залишатися на шляху до вічного життя.

Однак, якщо ми відмовимося каятися і вдосконалюватися, якщо ми не будемо пам’ятати Його і дотримуватися Його заповідей, тоді ми зупинимо своє зростання і це є прокляттям для наших душ.

Причастя—це глибоко особиста справа, і саме ми свідомо робимо себе гідними або навпаки. …

Гідно причащаючись, ми відчуємо, в чому саме нам необхідно вдосконалитися, і отримаємо допомогу й рішучість зробити це. Незалежно від того, які проблеми ми маємо, причастя завжди дає надію.

Більшість з цих проблем ми повинні розв’язувати самотужки. Наприклад, якщо ми не сплачуємо десятину, нам потрібно просто вирішити почати це робити. Але з приводу деяких проблем нам слід зустрітися зі своїм єпископом—Дух допоможе нам дізнатися з приводу яких саме” (у Conference Report, Apr. 1989, 50; або Ensign, May 1989, 38–39).

Натовп не знав, що робив або казав Спаситель, коли Він торкався Своїх учнів і говорив з ними; однак Мормон повідомив нам, що учні свідчили: “що Він надав їм [учням] владу надавати Святого Духа” (3 Нефій 18:37). Мороній виконав обіцяння свого батька читачу: “Я покажу вам згодом, що це свідчення правдиве” (3 Нефій 18:37), коли пізніше розповів про цю подію і навів слова, які Христос говорив дванадцятьом учням. Далі він пояснив, що, коли Спаситель торкався Своїх учнів, щоб дати їм владу, Він покладав на них Свої руки (див. Мороній 2:1–3).

Дванадцять учнів, яких вибрав Ісус, молилися, “щоб Святого Духа було дано їм” (3 Нефій 19:9). Старійшина Брюс Р. Мак-Конкі пояснив значення цього прохання:

“Існує… різниця між даром Святого Духа і насолодженням цим даром. Усі святі після хрищення отримують дар або право на освячуючу силу Духа, але тільки ті, хто гідні і дотримуються заповідей, в дійсності насолоджуються обіцяною винагородою. На ділі члени Церкви насолоджуються супроводом Духа лише час від часу, коли їм вдається, завдяки слухняності, привести своє життя в гармонію з Безкінечним.

Буквальне насолодження даром Святого Духа—це божественний дар, який людина може отримати в смертному житті. Факт отримання цього дару є свідченням того, що святі, які отримали таке благословення, примирилися з Богом і роблять те, що приноситиме їм запевнення стосовно вічного життя у прийдешньому” (A New Witness for the Articles of Faith [1985], 257).

Президент Гебер Дж. Грант (1856–1945) говорив про необхідність двічі на день просити Бога про провід Святого Духа: “Я не боюся, або майже не боюся, за хлопчика або дівчинку, юнака чи дівчину, які чесно і сумлінно двічі на день звертаються до Бога в молитві з проханням про провід Його Духа. Я впевнений, що коли прийде спокуса, вони матимуть достатньо сили, аби подолати її через натхнення, яке буде дане їм. Звернення до Господа в молитві з проханням про провід Його Духа оточує нас захистом, і якщо ми щиро й палко прагнемо проводу Духа Господнього, я запевняю вас, ми отримаємо його” (Gospel Standards [1976], 26).

Президент Меріон Дж. Ромні (1897–1988), другий радник у Першому Президентстві, стверджував, що ми можемо отримати й постійно мати провід Духа, дотримуючись простої програми з чотирьох етапів: “Якщо ви хочете отримати провід Духа і постійно мати його, то можете досягти цього, дотримуючись наступної простої програми з чотирьох етапів. По-перше, моліться. Моліться старанно. …По-друге, вивчайте євангелію і пізнавайте її. По-третє, живіть праведно; кайтеся у своїх гріхах. …По-четверте, служіть у Церкві” (“Guidance of the Holy Spirit,” Ensign, Jan. 1980, 5).

Президент Джозеф Філдінг Сміт (1876–1972) пояснив, чому Ісус наказав нефійцям хритистися знову:

“Коли Христос явився нефійцям на цьому [Американському] континенті, то наказав їм христитися, хоча вони вже були хрищені для відпущення своїх гріхів. … Спаситель наказав, щоб Нефій і народ христилися знову, оскільки Він заново організував Церкву за євангелією [див. 3 Нефій 19:7–15; 26:17]. До цього Церкву було організовано за законом [див. 3 Нефій 9:15–22; 11:10–40; 12:18–19; 15:4–10].

…Саме тому Джозеф Сміт і ті, кого було хрищено до 6 квітня 1830 року, були охрищені знову в день організації Церкви” (Doctrines of Salvation, comp. Bruce R. McConkie, 3 vols. [1954–56], 2:336).

У Писаннях немає жодного місця, де б нас навчали молитися Ісусу. Однак у цьому окремому випадку учні молилися Сину, а не Батькові. Старійшина Брюс Р. Мак-Конкі висловив думку стосовно того, чому це могло статися: “Була особлива причина, чому так сталося в цьому випадку і лише цього разу. Ісус вже навчав їх молитися Батькові в Його ім’я, що вони cпершу і зробили. … Ісус стояв перед ними як символ Батька. Бачити Його було ніби бачити Батька; молитися Йому, було ніби молитися Батькові. То була особлива і єдина у своєму роді ситуація” (The Promised Messiah: The First Coming of Christ [1978], 560–61). Також варто звернути увагу на те, що Спаситель конкретно зазначив, що люди молилися Йому в цьому випадку, оскільки, як Він сказав: “Я з ними” (3 Нефій 19:22). Крім того, у цьому випадку: “вони не повторювали багато слів, бо їм було дано, як вони мають молитися” (3 Нефій 19:24).

У Писаннях наводиться багато прикладів, коли Спаситель висловлював вдячність Своєму Батькові (див. Марк 14:23; Іван 6:5–11; 11:33–35, 41; 1 Коринтянам 11:23–24). Повернувшись, щоб відвідати нефійців вдруге, Ісус розпочав першу й другу молитви, записані у Писаннях, з подяки Своєму Батькові (див. 3 Нефій 19:19–20, 27–28). Старійшина Роберт Д. Хейлз, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, наголошував на важливості цього принципу:

“Молитва є важливою частиною висловлення вдячності нашому Небесному Батькові. Він очікує, що ми висловлюватимемо Йому вдячність кожного ранку і ввечері у щирій, простій молитві свого серця за наші численні благословення, дари й таланти.

Висловлюючи вдячність і подяку в молитві, ми демонструємо, що покладаємося на вище джерело мудрості й знання—Бога Батька та Його Сина, нашого Господа й Спасителя Ісуса Христа” (у Conference Report, Apr. 1992, 89; або Ensign, May 1992, 64).

Ісус молився Небесному Батькові про єдність серед Своїх послідовників, а також про єдність серед людей, яких навчали Його послідовники (див. Іван 17:11, 20–21). Христос також навчав принципу єдності в Ученні і Завітах: “Я кажу вам, будьте єдиними; а якщо ви не єдині—ви не Мої” (УЗ 38:27).

Старійшина Джеффрі Р. Холланд порівняв молитву Ісуса Христа про єдність у 3 Нефії 19:20–23 з молитвою про єдність в Іван 17:11, 20–23: “Зі слів Спасителя ми ясно бачимо, що саме Святий Дух забезпечує таку єдність. Цей доктринальний момент не так чітко пояснений у Новому Завіті. Крім того, важливо зазначити, що для Бога одним з основних доказів того, що ми віримо в Божество, є те, що Він бачить, що ми молимося і чує наші молитви. Христос зазначив цей факт, говорячи про нефійців. Він сказав Батькові: “Ти бачиш, що вони вірять у Мене, тому що Ти чуєш їх” [3 Нефій 19:22]. … Молитва є ключем до чудесних небесних явлень і особистого супроводу Святого Втішетеля(/ів)” (Christ and the New Covenant [1997], 280).

Старійшина Д. Тодд Крістофферсон, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснив, як ми можемо стати єдиними з Батьком і Сином:

“Ісус досяг досконалої єдності з Батьком, підкорюючи Себе, плоть і кров, волі Батька. Його служіння було завжди чітко сфокусовано, бо в Ньому не було послаблюючої або відволікаючої невпевненості. Говорячи про Свого Батька, Ісус сказав: “Я завжди чиню, що Йому до вподоби” [Іван 8:29]. …

Ми певно ніколи не будемо єдиними з Богом і Христом, поки не зробимо Їхнє бажання і волю нашим найбільшим бажанням. Така покірність не досягається за один день чи рік, але через Святого Духа Господь буде навчати нас, якщо ми бажаємо, до того часу, коли зможемо напевно сказати, що Він в нас, як Батько в Ньому. Хоча, іноді, я боюся того, що може вимагатися, але я знаю, що це єдиний шлях до досконалого союзу, що принесе повноту радості” (у Conference Report, Oct. 2002, 76–77; або Ліягона, лист. 2002, сс. 72–73).

Що означає молитися і “не повторюва[т]и багато слів”? (3 Нефій 19:24). Старійшина Джин Р. Кук, сімдесятник, поділився наступною думкою:

“Коли нефійські учні молилися у присутності Ісуса, то дали хороший приклад усім нам. У літописі говориться: … “вони не повторювали багато слів”. …

Це узгоджується з заповіддю, яку Господь дав юдеям під час Свого земного служіння. Він сказав: “А як молитеся, не проказуйте зайвого, як ті погани,— бо думають, ніби вони будуть вислухані за своє велемовство. (Матвій 6:7; див. також 3 Нефій 13:7).

Коли ми молимося вголос серед людей, давайте будемо обережними, щоб не схибити у бажанні отримати людську похвалу, яка може спонукати нас молитися без справжнього наміру або збільшувати, без потреби, тривалість наших молитов. Це застереження стосується й тих, хто молиться, щоб їх чули смертні люди, а не просто, щоб бути почутими Господом. Ми повинні завжди бути обережними, щоб уникати “пишних” молитов або молитов, метою яких є справити враження. Безперечно Господь не задоволений таким ставленням і не відповідатиме на молитви того, хто не зосереджується на Господі, або того, хто молиться без справжнього наміру” (Receiving Answers to Our Prayers [1996], 43–44).

Відвідування Спасителем нефійців супроводжувалося великими чудесами для святих у часи Книги Мормона—це були чудеса зцілення, явлення ангелів, сяяння облич, молитви, надто священні, щоб їх записати, та багато інших дивовижних проявів. Ісус сказав Своїм учням: “Такої великої віри Я ніколи не бачив серед усіх Юдеїв; ось чому Я не міг показати їм таких великих чудес, через їхню зневіру” (3 Нефій 19:35).

Чи відбуваються чудеса сьогодні? Чи, може, доба чудес вже минула? Старійшина Даллін Х. Оукс навчав, що чудеса все ще відбуваються; однак ми не часто чуємо про них через їхню святість:

“Чому під час наших виступів на генеральній конференції та місцевих зборах ми не багато говоримо про чудеса, які бачили? Про більшість чудес, які стаються з нами, не слід розповідати. Відповідно до вчень в Писаннях, ми зберігаємо їх у святості і ділимося ними лише тоді, коли Дух спонукає нас це зробити. …

…У сучасному одкровенні наказується, щоб “вони ані вихвалялися цим, ані говорили про це перед світом; бо це дається вам на користь і на спасіння” (УЗ 84:73). В іншому одкровенні зазначається: “Пам’ятайте, те, що сходить з висоти, є священним і має промовлятися з обережністю, і зі стриманістю, що від Духа” (УЗ 63:64). …

Загалом святі останніх днів дотримуються цих настанов. Ми рідко згадуємо пережиті нами найбільш чудесні моменти, коли свідчимо і під час публічних виступів. І ми рідко покладаємося на ознаки того, що євангелія істинна. Зазвичай ми просто свідчимо про істинність відновленої євангелії і наводимо кілька подробиць щодо того, як ми отримали свідчення. Чому це так? Ознаки супроводжують тих, хто вірять. Прагнути чуда, щоб навернути когось—це невірний шлях пошуку ознак. Подібно до цього, як правило, недоречно розповідати про випадки, пов’язані з чудесами, загальній аудиторії, до якої входять люди дуже різних рівней духовної зрілості. В загальній аудиторії розповідь про чудеса декому допоможе зміцнити своє свідчення, але для інших вона буде недоречною” (“Miracles” [CES fireside for young adults, May 7, 2000], 3, www.ldsces.org).