3 Нефій 20–22

Після того, як нефійці перестали молитися, Спаситель дав їм важливу пораду не припиняти молитися у своїх серцях. Старійшина Рассел М. Нельсон, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, дав подібну пораду:

“Пророки здавна радили нам смиренно і часто молитися. …

Промовляти молитви можна навіть подумки. Людина може помислити молитву, особливо, коли словами почуття не вимовити” (у Conference Report, Apr. 2003, 5; або Ліягона, трав. 2003, с. 7).

Президент Бойд К. Пекер, президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав:

“Вчіться молитися. Моліться часто. Моліться подумки і в серці. Моліться навколішках. …

Молитва—це ваш особистий ключ до небес. Замок знаходиться на вашому боці завіси [див. Об’явлення 3:20]” (у Conference Report, Oct. 1994, 76–77; або Ensign, Nov. 1994, 59).

Щодо благословень, які пов’язані з причащанням, старійшина Даллін Х. Оукс, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав: “Приходячи до Церкви щонеділі ми можемо причащатися, як нам це заповідав Господь (див. УЗ 59:9). Якщо робимо це правильно підготувавшись і налаштувавшись, причастя поновлює очищувальну силу хрищення і робить нас гідними обіцяння, що Його Дух завжди буде з нами. Місія цього Духа, Святого Духа,—свідчити про Батька і Сина і вести нас до істини (див. Іван 14:26; 2 Нефій 31:18). Свідчення та істина, необхідні для особистого навернення, є найкращим плодом щотижневого поновлення наших завітів. Я насолоджувався здійсненням цього обіцяння у буденному прийнятті рішень та під час особистого духовного росту” (у Conference Report, Apr. 2002, 38; або Ліягона, лип. 2002, с. 37).

Старійшина Оукс також радив: “Тих братів і сестер, які могли дозволити собі стати недбалими у виконанні цього життєво важливого поновлення завітів причастя, я благаю словами Першого Президентства: “повернутися і бенкетувати за столом Господа та знову скуштувати солодкі й приємні плоди товаришування зі святими” (‘An Invitation to Come Back,’ Church News, 22 Dec. 1985, 3). Станьмо гідними, щоб для нас справдилося обіцяння Спасителя, що, причащаючись, ми “буде[мо] наповнен[і]” (3 Нефій 20:8; див. також 3 Нефій 18:9), що означає, що ми “сповни[мося] Духом” (3 Нефій 20:9). Цей Дух—Святий Дух—є нашим утішителем, дороговказом, засобом спілкування, тлумачем, свідком та нашим очищувачем—нашим надійним путівником і освячувачем на цьому життєвому шляху, що веде до вічного життя” (у Conference Report, Oct. 1996, 82; or Ensign, Nov. 1996, 61).

Ісус заповідав нефійцям, а також і нам, досліджувати слова Ісаї. Коли ми побачимо здійснення пророцтв Ісаї, то знатимемо, щоб Бог дотримується Свого завіту з домом Ізраїля. У Путівнику по Писаннях пояснюється, що: “Багато з пророцтв Ісаї стосуються пришестя Викупителя” (“Iсая”, с. 79). Розсіяння й збирання Ізраїля також є двома головними темами пророцтв Ісаї.

Вчення Викупителя і збирання Ізраїля тісно пов’язані. Бог розсіяв Ізраїль, тому що вони грішили і відмовилися від Нього. Однак Спокута дає їм шанс примиритися з Богом, отримати прощення своїх гріхів і бути зібранними до Нього, як духовно, так і фізично.

За докладнішою інформацією щодо збирання Ізраїля, звертайтеся до “Збирання Ізраїля” в додатку (с. 428).

Спаситель говорив про те, що Він виконує завіт Свого Батька—збирає розсіяний Ізраїль. Хто це—Ізраїль і чому його було розсіяно? Господь пообіцяв Аврааму, що його нащадки матимуть євангелію і священство і що через них всі роди землі буде благословенно (див. Авраам 2:9–11). Це обіцяння було поновлене з сином Авраама—Ісаком (див. Буття 26:3–5), з сином Ісака—Яковом (див. Буття 28:12–15) і з нащадками Якова—дітьми Ізраїля.

На жаль, діти Ізраїля грішили проти Бога і втратили право на ці обіцяння. Зрештою, на здійснення застережень Бога, їх було вигнано з обіцяної їм землі і розсіяно по всій земній кулі. Однак Господь не забув їх. Небесний Батько пообіцяв, що одного дня їх навчатимуть євангелії і зберуть в обіцяні землі. Це обіцяння є частиною завіту, який Він уклав, що Він збере дітей Ізраїлевих і навчатиме їх.

Президент Спенсер В. Кімбол (1895–1985) пояснив, що, приймаючи завіт євангелії, ми виконуємо закон збирання: “Отже, збирання Ізраїля полягає в приєднанні до істинної Церкви та пізнанні людьми істинного Бога. … Тому будь-яка людина, яка прийняла відновлену євангелію і тепер прагне поклонятися Господу своєю мовою і разом зі святими в тій країні, де вона живе, виконала закон збирання Ізраїля і є спадкоємцем всіх благословень, обіцяних святим у ці останні дні” (The Teachings of Spencer W. Kimball, ed. Edward L. Kimball [1982], 439).

У перші дні існування Церкви провідники заохочували новонавернених приєднуватися до святих у головних місцях їх проживання, таких, як: Огайо, Міссурі, Іллінойс та Юта. Сьогодні святих учать розбудовувати Церкву там, де вони живуть:

“Сьогодні Господь вважає за необхідне надавати благословення євангелії, серед яких—збільшення кількості храмів у багатьох частинах світу. Тому ми бажаємо повторити пораду, яку було надано членам Церкви раніше—залишатися на своїй батьківщині, замість того, щоб емігрувати до Сполучених Штатів. …

Якщо члени Церкви у всьому світі залишатимуться на своїй батьківщині і будуть працювати над розбудовою Церкви у своїх рідних країнах, то великі благословення прийдуть до них особисто, а також до всієї Церкви” (First Presidency letter, Dec. 1, 1999; див. також Dieter F. Uchtdorf, у Conference Report, Oct. 2005, 106; або Ліягона, лист. 2005, с. 102).

Старійшина Дуглас Л. Каллістер, сімдесятник, описав цілі й процес збирання Ізраїля в останні дні: “Передусім наше сьогоднішнє збирання є духовним, а не географічним. Христос проголосив, що в останні дні Він “встанов[ить] Свою церкву”, “встанов[ить] [Свій] народ” і “встановить … серед них [Свій] Сіон” (3 Нефій 21:22; 3 Нефій 20:21; 3 Нефій 21:1). Зі встановленням Ним Своєї Церкви в наші дні люди можуть бути навчені євангелії і “приведен[і] до пізнання Господа Бога їхнього” (3 Нефій 20:13) без того, щоб залишати свої домівки. На відміну від проголошень, які робилися в перші дні відновленої Церкви, наші провідники постановили, що тепер збирання має відбуватися у кожній країні і серед кожного язика. Наша потреба у фізичному знаходженні близько до великої кількості святих є меншою, ніж століття тому, оскільки церковні журнали і супутникові трансляції долають відстань і час, створюючи відчуття єдності по всій Церкві. Усі мають доступ до тих самих ключів, обрядів, вчень та духовних дарів” (“Book of Mormon Principles: The Gathering of the Lord’s Faithful,” Ensign, Oct. 2004, 59).

Ісус навчав нефійців, що Небесний Батько дав їм в успадкування землю Америки. Легій також отримав це обіцяння, коли прибув до обіцяної землі (див. 2 Нефій 1:5). Це підтвердило благословення, яке Яків дав Йосипу, коли сказав: “Благословення батька твого стали сильніші від благословення батьків моїх,—аж до пожаданих висот віковічних” (Буття 49:26). Фраза “пожаданих висот віковічних” стосується західної півкулі. Президент Джозеф Філдінг Сміт (1876–1972) пояснював: “Господь дав … Америку Йосипу, сину Якова, у вічне володіння. Його потомство, коли воно буде очищене від гріха і коли воскресне, успадкує цю частину землі. Ця земля навіки буде їхньою” (Doctrines of Salvation, comp. Bruce R. McConkie, 3 vols. [1954–56], 1:88).

Сіон, Новий Єрусалим, має бути місцем безпеки, як фізичної, так і духовної. Спаситель, говорячи про останні дні, радив нам “стояти на святих місцях” (див. УЗ 45:32) і пообіцяв, що в Сіоні і його колах ми будемо у безпеці (див. УЗ 115:6). Спаситель навчав Своїх учнів, що місто Сіон, Новий Єрусалим, невдовзі перед Другим пришестям буде “землею миру, містом притулку, місцем безпеки” (див. УЗ 45:66–71).

У Десятому уложенні віри стверджується: “Ми віримо в дійсне збирання Ізраїля і відновлення Десяти колін; що Сіон (Новий Єрусалим) буде побудовано на Американському континенті; що Христос буде особисто царювати на Землі, і що Землю буде відновлено, і вона одержить свою райську славу”.

Під час іншої нагоди пророк Джозеф Сміт (1805–1844) навчав: “Розбудова Сіону є справою, що цікавила людей Божих кожної епохи; це те, про що з особливим захопленням говорили пророки, священики й царі; … нам залишається побачити цю славу останніх днів, “розподіл повноти часів”, і своєю участю та допомогою сприяти її просуванню. … Це робота, доля якої—знищити сили темряви, відновити землю, прославити Бога і спасти рід людський” (History of the Church, 4:609–10).

Навчаючи нефійців про Сіон або Новий Єрусалим, Спаситель пообіцяв, що буде “серед” Свого народу (3 Нефій 20:22). Господь використав подібну фразу в Ученні і Завітах:

“Але ось, істинно, істинно, Я кажу вам, що Мої очі на вас. Я є серед вас, та ви не можете бачити Мене;

Але скоро приходить день, що ви побачите Мене і знатимете, що Я є; бо завісу темряви скоро буде розірвано, і той, кого не очищено, не витерпить той день.

Отже, підпережіть стегна свої і будьте підготовленими” (УЗ 38:7–9).

Обіцяння, що Бог житиме серед Сіону, може стосуватися Його перебування в храмі в Сіоні (Новому Єрусалимі), і що “всі чисті серцем, які ввійдуть [у храм], побачать Бога” (див. УЗ 97:16).

У Повторенні Закону 18:15 Мойсей пророкував, що одного дня в майбутньому: “Пророка з-посеред тебе, з братів твоїх, Такого, як я, поставить тобі Господь, Бог твій”. У 3 Нефії 20:23–24 Спаситель сказав, що саме Він є тим Пророком. Це настільки важливе пророцтво стосовно пришестя Месії, що його можна знайти в Старому Завіті, Новому Завіті, Книзі Мормона, Ученні і Завітах та у Дорогоцінній Перлині (див. Повторення Закону 18:15–19; Дії 3:22; 3 Нефій 20:23–24; УЗ 133:63; Джозеф Сміт—Історія 1:40).

Ісус назвав нефійців “дітьми завіту” (3 Нефій 20:26). Старійшина Рассел М. Нельсон пояснив на який завіт посилався Спаситель і як ця фраза стосується нас:

“Завіт, який Господь спершу уклав з Авраамом і знов підтвердив його з Ісаком та Яковом, має надзвичайне значення. …

Ми також діти завіту. Ми отримали, як і вони в давнину, святе священство і вічну євангелію. Авраам, Ісак і Яків є нашими предками. Ми з Ізраїля. Ми маємо право отримати євангелію, благословення священства й вічне життя. Народи землі будуть благословенні завдяки нашим зусиллям і трудам наших нащадків. Прямі нащадки Авраама й ті, кого буде приєднано до його сім’ї через усиновлення, отримають ці обіцяні благословення, умовою для здійснення яких є прийняття Господа і дотримання Його заповідей” (у Conference Report, Apr. 1995, 42–43; або Ensign, May 1995, 33).

Відновлення коліна Юди та міста Єрусалим постає важливою темою у пророцтвах Старого Завіту і Книги Мормона. У нашому розподілі Господь проголосив:

“Отже, нехай ті, хто є між Іновірцями, утікають до Сіону.

“І нехай ті, хто від Юди, утікають до Єрусалима, на гори Господнього дому” (УЗ 133:12–13).

Зображення

Христос оплакує Єрусалим

Пророк Джозеф Сміт свідчив стосовно відновлення Юди: “Юда має повернутися, Єрусалим і храм мають бути відбудовані, і вода вийде з-під храму, і води Мертвого моря буде зцілено. Відбудова стін міста, храму тощо забере певний час; і все це має бути зроблено, перш ніж явиться Син Людини” (History of the Church, 5:337).

Зображення

Орсон Гайд освячує Палестину

Художник Кларк Келлі Прайс, © 1996 IRI

24 жовтня 1841 року старійшина Орсон Гайд (1805–1878), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, на вершині Оливної гори прочитав апостольську молитву заради юдейського народу, розсіяного по всьому світу. На той час, коли він читав молитву, в Палестині мешкало мало юдеїв і політичний клімат був таким, що було небагато надії, що їм взагалі колись дозволять збиратися там. З того часу сталося багато дивовижних подій, внаслідок яких народилася нова країна Ізраїль і стала батьківщиною для юдейського народу. І хоча є очевидним, що це “збирання” супроводжують Господні благословення, воно не є тією повнотою збирання юдеїв, про яку було провіщено пророками в Книзі Мормона.

Старійшина Брюс Р. Мак-Конкі (1915–1985), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснив, що сьогоднішнє збирання юдеїв на їхній батьківщині не є здійсненням цього пророцтва, а є політичним збиранням. “Як відомо всьому світу, багато юдеїв зараз збираються в Палестині, де у них є своя власна держава і спосіб поклоніння, в якому зовсім немає місця вірі в Христа або прийняттю законів і обрядів Його вічної євангелії. Чи це і є збирання юдеїв в останні дні, про яке говорять Писання? Ні! Це не воно; нехай жодна людина, наділена проникливістю, не помиляється щодо цього питання. Це збирання юдеїв у землі їхньої батьківщини і їхня організація в народ і царство не є обіцяним пророками збиранням. Це збирання не здійснює давніх обіцянь. Ті, хто зібрався у такий спосіб, не зібралися в істинній Церкві й кошарі їхнього давнього Месії” (The Millennial Messiah [1982], 229).

Президент Меріон Дж. Ромні (1897–1988), з Першого Президентства, говорив про збирання Юди. Він прочитав уривки з Книги Мормона, в яких йдеться про те, що повинні зробити юдеї до того, як Батько збере їх в землі їхнього успадкування. З цих уривків ми дізнаємося, що юдеї “не відвертатимуть більше свої серця від Святого Ізраїля” (1 Нефій 19:15); коли вони “прийдуть до пізнання свого Викупителя” (2 Нефій 6:11); коли вони “будуть відновлені в істинну церкву і кошару Бога” (2 Нефій 9:2); коли вони “повірять у Мене, що Я є Христос” (2 Нефій 10:7); коли вони повірять, що Христос є Сином Бога і повірять у Спокуту та “поклонятимуться Батькові в Його ім’я, з невинними серцями і чистими руками, і не чекатимуть більше другого Месію” (2 Нефій 25:16); коли “повноту Моєї євангелії буде проповідувано їм” і вони “будуть молитися Батькові в ім’я [Спасителя]” (3 Нефій 20:30–31), тоді їх буде зібрано в Єрусалимі, землі їхнього успадкування.

Ці пророцтва, провіщені пророками з Книги Мормона, роблять цілком очевидним те, що відновлення дому Ізраїля у землях його успадкування буде сигналом про прийняття ними Ісуса Христа, як їхнього Викупителя, про Якого я свідчу в ім’я Ісуса Христа” (у Conference Report, Apr. 1981, 21; див. також сс. 19–20; або Ensign, May 1981, 17; див. також с. 16).

Що означає фраза “Батько обнажив Свою святу руку”? (3 Нефій 20:35). “У давні часи чоловіки готувалися до битви, скидаючи одяг, що покривав плече руки, яка тримала зброю (Псалми 74:11). Під час Другого пришестя Христа, Бог обнажить Свою руку, коли явить Свою силу, щоб усі побачили її (УЗ 133:2–3)” (Donald W. Parry, Jay A. Parry, Tina M. Peterson, Understanding Isaiah [1998], 466).

У наші дні Господь являє Свою силу у великій роботі з Відновлення у ці останні дні. Старійшина Ніл А. Максвелл (1926–2004), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав, що сьогодні це так само є істиною, як було і під час величних подій перших днів існування Церкви: “Тепер, брати мої, “ці дні [ваші]” (Геламан 7:9) в історії Церкви. Закарбуйте собі в пам’яті якими будуть ці дні—дні, коли Господь з особливою очевидністю “обнажить Своє святе рамено на очах усіх народів” (УЗ 133:3). Бог також “прискор[ить]” Свою роботу (УЗ 88:73). Він також “вкороти[ть]” останні дні “через вибраних” (Mатвій 24:22); отже цей час буде насичений подіями (див. Джозеф Сміт—Mатвій 1:20). Крім того, “все буде у сум’ятті” (УЗ 88:91). Тільки ті, хто перебуватиме у процесі зростання, щоб стати чоловіками й жінками Христа, зможуть зберігати свою духовну рівновагу” (у Conference Report, Apr. 1992, 57; або Ensign, May 1992, 39).

В Ученні і Завітах 113 пояснено, що фраза “зодягнись у силу свою” означає, що носії священства в останні дні “зодяг[нуться] у владу священства, на яку … [вони мають] право за родоводом” (УЗ 113:7–8). “Пута шиї [твоєї] є прокляттями Бога на нього, або на залишки Ізраїля в їхньому розсіяному становищі серед Іновірців” (УЗ 113:10).

Говорячи про остаточне наближення до ери тисячоліття, старійшина Брюс Р. Мак-Конкі пояснив слова Спасителя: “Ми вже бачили, що Ісус навчав 52-му розділу Ісаї у контексті Тисячоліття. У ньому міститься заклик: “Збудися, збудись, зодягнися, Сіоне, у силу свою, зодягнися у шати пишноти своєї, о Єрусалиме, о місто святе, бо вже необрізаний та занечищений більше не ввійде до тебе!” У день, про який ми говоримо, не буде жодного, хто нечистий у телестіальному сенсі цього слова, бо злочестивих буде знищено яскравістю Його пришестя. І не буде жодного, хто, так би мовити, необрізаний, оскільки всі, хто шукає благословень Святого міста, будуть жити в гармонії з планами й цілями Того, Кому належить це місто” (Millennial Messiah, 315).

Зображення

Місіонери діляться євангелією

© 1987 Скотт Сноу

Старійшина Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав, що ця чудова образна фраза “які прекрасні на горах ноги того, хто приносить добру новину їм, хто проголошує мир” звернена до тих, хто поширює євангелію Господа, але особливо вона стосується Самого Спасителя: “Ці загальновідомі слова, спершу написані Ісаєю, але промовлені і надихнуті Самим Єговою, часто застосовуються до будь-кого—особливо місіонерів—хто несуть добру новину євангелії і проголошують мир душам людським. Немає нічого неналежного в такому застосуванні, але важливо чітко розуміти—як розумів пророк Авінадій,—що у своєму найчистішому й першому значенні, цей псалом вдячності стосується саме Христа. Це Він і тільки Він, Хто в врешті-решт приносить добру новину спасіння. Лише через Нього проголошується істинний, тривалий мир. Як у старому, так і новому Єрусалимах, саме Христос проголошує Сіону: “Твій Бог царює!” Саме Його ноги прекрасні на горі викуплення” [3 Нефій 20:40]” (Christ and the New Covenant [1997], 286).

Старійшина Джеффрі Р. Холланд навчав, що для носіїв священства означає бути чистими: “Носії священства мають піклуватися не тільки про те, щоб священні посудини та символи Божої влади були чистими,—подумайте, наприклад, про приготування, благословення та рознесення причастя,—але й самі ми маємо бути освяченим знаряддям. Почасти у зв’язку з тим, що ми маємо робити, але, що більш важливо, через те, ким ми маємо бути, пророки й апостоли кажуть нам “стерегтися… молодечих пожадливостей” і “Господа кли[кати] від чистого серця”. Вони кажуть нам бути чистими” (у Conference Report, Oct. 2000, 51–52; або Ліягона, січ. 2001, сс. 46–48).

Наказ “будьте чистими, що несуть посудини Господа” (3 Нефій 20:41), даний людям, які піклувалися про священні посудини у давнину, також стосується сучасних носіїв священства. Президент Гордон Б. Хінклі (1910–2008) нагадав зібранню священства про цю важливу заповідь, коли сказав: “Будьте чистими, ви, хто носить посудини Господа” (УЗ 133:5). Так Він звернувся до нас у сучасному одкровенні. Будьте чистими тілом. Будьте чистими в думках. Будьте чистими у мові. Будьте чистими в одязі і в манерах” (у Conference Report, Apr. 1996, 68; або Ensign, May 1996, 48).

Далі Президент Хінклі пояснив: “Татуювання—це графіті на храмі тіла. Те ж саме стосується проколювання тіла” (у Conference Report, Oct. 2000, 70; або Ліягона, січ. 2001, сс. 61–68).

Старійшина М. Рассел Баллард, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, радив молодим чоловікам і жінкам “уникати лихослів’я, мудро вибирати собі друзів, триматися подалі від порнографії та наркотиків, не відвідувати концертів, які несуть в собі зло, та небезпечних вечірок, поважати своє тіло і всіляко утримувати себе морально чистими” (у Conference Report, Apr. 2001, 86; або Ліягона, лип. 2001, сс. 79–82).

Ісус сказав нефійцям, що дасть їм “ознаку” (3 Нефій 21:1), завдяки якій вони знатимуть, коли почалося збирання Ізраїля. Після цього Він провістив про Відновлення євангелії, явлення Книги Мормона, встановлення вільного народу в Америці та донесення євангелії до їхнього сімені (див. вірші 1–7). Він назвав Відновлення останніх днів “великою і дивовижною роботою” (див. вірш 9). У перші дні Відновлення Спаситель сказав: “Дивовижна робота має скоро розпочатися” (див. УЗ 4:1).

Президент Гордон Б. Хінклі говорив про чудо Відновлення і наш обов’язок допомагати просувати цю роботу вперед:

“Славна євангелія була принесена з явленням Батька і Сина хлопчику Джозефу. Зоря розподілу повноти часів засяяла над світом. Усе хороше, прекрасне, божественне з попередніх розподілів часів було відновлено в цей найбільш дивовижний час. …

Чи дійсно ми усвідомлюємо, чи розуміємо ми величну значимість того, що маємо?! …

Ми, нинішнє покоління, є плодом усіх попередніх поколінь. Недостатньо лише називатися членом цієї Церкви. На нас лежить священна відповідальність. Приймімо її і несімо її!

Ми повинні жити, як справжні послідовники Христа, проявляючи до всіх милосердя, відплачуючи добром за зло, навчаючи на власному прикладі шляхів Господніх і виконуючи велику роботу служіння, яку Він призначив для нас” (у Conference Report, Apr. 2004, 84–85; або Ліягона, трав. 2004, сс. 83–84).

За докладнішою інформацією щодо збирання Ізраїля, звертайтеся до статті “Збирання Ізраїля” в додатку (с. 428).

Спаситель повністю процитував Iсая 54, щоб докладніше навчити стосовно збирання Ізраїля. Використовуючи образність, що часто зустрічається у пророчих писаннях, Ісая зобразив Ізраїль жінкою, чоловіком якої є Господь. Хоча вона і була покинута на якийсь час через злочестивість, прийде день, коли вона, завдяки великій милості, примириться зі своїм “Чоловіком”. Використовуючи цю образність, Ісая чудово описав розгортання подій чуда Відновлення. Він пообіцяв, що, коли дітей в неї стане більше, її намет потрібно буде збільшити, а її коли зміцнити, щоб розмістити її зростаючу сім’ю (див. 3 Нефій 22:1–3). Коли Господь проголошує про глибину Своєї відданості Ізраїлю, на думку спадає священне зобов’язання шлюбного завіту (див. вірші 4–10). Ізраїлю обіцяні місця, де буде безпека й краса (див. вірші 11–12) та захист від його ворогів (див. вірші 13–17).

Зображення

Мати вивчає Писання з двома маленькими дітьми

Лонгін Лонкзина, © 1985 IRI

Служачи в якості генерального президента Початкового Товариства, сестра Патриція П. Пінегар пояснила, як слова з 3 Нефія 22:13 використовуються в наші дні, щоб надавати нам скерування в навчанні наших дітей: “Світ не є безпечним місцем. Це не те місце, де діти відчуватимуть мир, надію і скерування, якщо тільки їх не буде навчено любити Спасителя і йти за ним. Будь ласка, допоможіть їм дізнатися, що вони можуть мати ці великі благословення і покажіть їм, що вони мають робити, щоб отримати їх” (у Conference Report, Oct. 1999, 85; або Ліягона, січ. 2000, сс. 79–81).

Завжди були люди, які боролися проти роботи Господа. Як і обіцяв Ісая, вони не мали успіху в своїх зусиллях проти нас. Президент Гордон Б. Хінклі навчав, що їхні труди сходитимуть нанівець:

“Наскільки певно, що це є робота Господа, настільки ж певно існуватиме і протистояння. Будуть такі люди і, можливо, немало, які за допомогою софістики оманливих слів і хитрих задумів, сіятимуть сумніви і прагнутимуть зруйнувати фундамент, на якому встановлено цю справу. Але їх день під сонцем швидко мине. Можливо деякий час їм аплодуватимуть скептики, критики та ті, хто сумнівається. Але вони зникнуть і про них забудуть, як було це з подібними до них у минулому.

Тим часом, незважаючи на їхню критику, ми будемо йти вперед, знаючи про їхні заяви і вчинки, але не страхаючись їх” (у Conference Report, Apr. 1994, 76; або Ensign, May 1994, 60).