Учення Президентів
Розділ 1: Жити відповідно до того, у що ми віримо


Розділ 1

Жити відповідно до того, у що ми віримо

Наша релігія має знаходити своє виявлення в нашому повсякденному житті.

З життя Джорджа Альберта Сміта

Коли Джорджу Альберту Сміту було 34 роки, він склав список рішень, які назвав своїм “особистим кредо”,—одинадцять положень, за якими він зобов’язався жити:

“Я буду другом самотніх і знаходитиму радість, задовольняючи потреби бідних.

Я буду відвідувати хворих і немічних та надихатиму їх, щоб у них виникало бажання мати віру, аби бути зціленими.

Я навчатиму істині для розуміння та благословення всього людства.

Я шукатиму тих, хто заблукали, й намагатимуся повернути їх до праведного і щасливого життя.

Я не буду примушувати людей жити за моїми ідеалами, але любитиму їх так, щоб вони робили те, що є правильним.

Я житиму серед людей і допомагатиму їм у вирішенні їхніх проблем, щоб їхнє земне життя могло бути щасливим.

Я уникатиму слави високих посад і не піддаватимуся лестощам нерозсудливих друзів.

Я не ображу свідомо жодної людини, навіть тієї, яка, можливо, зробила мені зле, але я буду прагнути ставитися до неї по-доброму і зроблю її своїм другом.

Я долатиму схильність до егоїзму та заздрощів і радітиму успіхам усіх дітей мого Небесного Батька.

Я не стану ворогом жодної живої душі.

Знаючи, що Викупитель людства запропонував світу єдиний план, який допоможе нам повністю розвинутися і зробить нас по-справжньому щасливими тут і в прийдешньому, я відчуваю, що це не лише обов’язок, але й благословенний привілей розповсюджувати цю істину”1 [Див. рекомендацію 1 на сторінці 9].

Ті, хто знав Президента Сміта, заявляли, що він і справді жив за своїм кредо. Езра Тефт Бенсон, тоді член Кворуму Дванадцятьох Апостолів, розповідав про те, як Президент Сміт дотримувався свого рішення “відвідувати хворих та немічних та надихати їх, щоб у них виникало бажання мати віру, аби бути зціленими”.

“Я ніколи не перестану дякувати за те, що він відвідував мою сім’ю, коли я був далеко, служачи смиренним місіонером. … Я відчуваю особливу дяку за той візит пізнього вечора, коли наша маленька донечка була на порозі смерті. Нікого не повідомивши, Президент Сміт знайшов час прийти в наш дім і покласти руки на голову цієї дівчинки, яку мати вже багато годин тримала на руках, і пообіцяв їй повне одужання. Це був Президент Сміт, він завжди мав час, щоб допомогти, особливо тим, хто хворів, тим, кому він був потрібний найбільше”2.

Спенсер В. Кімбол розповів про інший випадок, коли дії Президента Сміта продемонстрували його переконаність, що треба робити добро людині, “яка, можливо, зробила [йому] зле”:

“[Президенту Сміту] повідомили, що хтось вкрав з його кабріолета теплу накидку. Замість того, щоб розсердитися, він відповів: “Я хочу, щоб ми дізналися, хто це був, щоб дати йому ще й ковдру, бо йому ж холодно; а ще щось із їжі, бо він же голодний”3.

Одна спостережлива людина написала про Джорджа Альберта Сміта: “Його релігія—це не заморожена доктрина. Вона—не теорія. Для нього вона щось більше, ніж прекрасний план, яким захоплюються. Вона—це щось більше, ніж філософія життя. Для нього, людини практичного складу розуму, релігія—це ставлення, з яким живе людина, з яким вона щось робить, навіть якщо це просто сказане добре слово чи подана склянка холодної води. Його релігія повинна знаходити виявлення у вчинках. Вона повинна постійно проявлятися у деталях повсякденного життя”4.

Один з його радників у Першому Президентстві, президент Дж. Рубен Кларк молодший, коротко охарактеризував особисту цілісність Президента Сміта такими словами: “Він був одним з небагатьох, про кого ми кажемо, що він жив так, як того навчав”5.

Учення Джорджа Альберта Сміта

Наша покірність євангелії, а не лише саме членство в Церкві, дає нам право називатися святими.

Поклоніння в Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів—це життя, що присвячується Богу, це бажання бути гідними Того, за Чиєю подобою ми були створені і Хто дав нам усе, … що є цінним,—євангелію Ісуса Христа6.

Як чудово відчувати, що ми належимо до Церкви, яка складається або повинна складатися зі святих. Недостатньо, щоб наші імена були занесені в записи. Важливо, щоб ми жили таким життям, яке б давало нам право називатися святими, і якщо ми будемо так жити, то будемо щасливими. …

Коли Ісус з Назарета прийшов у світ і почав проповідувати євангелію Царства, було багато таких, особливо самовдоволених фарисеїв, які відкидали Його послання, заявляючи, що вони—нащадки Авраама, і вказували, що завдяки своєму родоводу вони спасуться в Царстві Бога.

Спаситель же сказав їм на це, що якщо вони діти Авраамові, то повинні й робити те, що робив Авраам. [Див. Іван 8:33–39]. Я хотів би сказати святим останніх днів: ми будемо гідні називатися святими останніх днів, якщо будемо жити життям святих, і мета євангелії—направляти нас в цьому. Світ докотився до такого стану, він так довго обманювався супротивником і проголосив, що лише сама віра в Бога—це і все, що необхідно, що я боюся за нього. Це—лише трюк супротивника7. [Див. рекомендацію 2 на сторінці 9].

“Мормонізм”, як його ще називають,—це євангелія Ісуса Христа, а тому це—сила Божа на спасіння кожного з тих, хто вірує в її вчення й дотримується їх. Це не ті, хто каже: “Господи, Господи!”, не ті, хто насолоджується напарництвом Його Духа, а ті, хто чинить Його волю [див. Лука 6:46]8.

Звернувшись до 24-го вірша в 7-му розділі Євангелії від Матвія, я знайшов наступне:

“Отож, кожен, хто слухає цих Моїх слів і виконує їх, подібний до чоловіка розумного, що свій дім збудував на камені.

І линула злива, і розлилися річки, і буря знялася, і на дім отой кинулась,—та не впав, бо на камені був він заснований.

А кожен, хто слухає цих Моїх слів, та їх не виконує,—подібний до чоловіка того необачного, що свій дім збудував на піску.

І линула злива, і розлилися річки, і буря знялася й на дім отой кинулась,—і він упав. І велика була та руїна його!” [Матвій 7:24–27].

Чи багато хто з нас, дізнавшись про волю Батька, чинить її? Чи багато хто з нас день за днем закладає фундамент і будує на ньому споруду, яка буде відповідати високому титулу нашого Господаря? “Людина є скинією Бога, саме храмом; і якщо якийсь храм осквернено, Бог знищить той храм”. [ УЗ 93:35]. Він дав нам розум і мудрість, вищі за розум і мудрість наших ближніх. Святим останніх днів було дано знання про доземне існування, знання, що ми прийшли сюди завдяки тому, що зберегли свій перший стан, і що нам було дано можливість отримати вічне життя в присутності нашого Небесного Батька, зберігши свій другий стан. Нас не буде суджено так само, як наших братів і сестер з цього світу, але відповідно до більших можливостей, до яких ми мали доступ. Ми будемо серед тих, хто отримав слово Господнє, хто почув Його слова, і якщо ми виконуємо їх, це принесе нам вічне життя, а якщо не будемо виконувати їх, то результатом стане прокляття9.

Давайте ж працювати краще, ніж будь-коли раніше. Давайте відновимо нашу рішучість бути справжніми святими останніх днів, а не просто удавати із себе святих. … Я не знаю такої людини, яка б, поставивши це для себе за мету, не могла б працювати трішечки краще, ніж вона це робить зараз10.

Наш Небесний Батько очікує, що ми підготуємося до обіцяних Ним благословень і будемо жити гідно, щоб їх отримати.

Я відкрив двадцять другий розділ Євангелії від святого Матвія, де написано про вчення Спасителя, і прочитаю ось цю особливу притчу:

“А Ісус, відповідаючи, знов почав говорити їм притчами, кажучи:

“Царство Небесне подібне одному цареві, що весілля справляв був для сина свого.

І послав він своїх рабів покликати тих, хто був на весілля запрошений,—та ті не хотіли прийти. …

Як прийшов же той цар на гостей подивитись, побачив там чоловіка, в одежу весільну не вбраного,

та й каже йому: “Як ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі весільної?” Той же мовчав.

Тоді цар сказав своїм слугам: “Зв’яжіть йому ноги та руки, та й киньте до зовнішньої темряви,—буде плач там і скрегіт зубів”.

Бо багато покликаних,—та вибраних мало”. [Див. Матвій 22:1–3, 11–14] …

… Отже, був чоловік, який прийшов на весільний бенкет, і ось настав час, коли прийшов цар, тобто господар, і побачив, що той чоловік не вбраний у весільний одяг. Очевидно, що чоловік проігнорував важливість цього одягу. Він прийшов, не підготувавшись, сподіваючись, що й він бенкетуватиме. Він прийшов на бенкет—бо ж вони всі були запрошені на цей бенкет, але я припускаю: вони були зобов’язані знати, що лише ті приймаються на бенкет, хто належним чином вбраний, а цей чоловік був вражений, коли його запитали, чому він був там у такому вигляді.

У світі, здається, вважають, що вони можуть приходити будь-коли, коли вони готові. Діти нашого Батька не розуміють, що має відбутися певна підготовка. Супротивник настільки обманув їх, що змусив повірити: не потрібна ніяка підготовка, нічого не треба робити; однак у посланні, яке Спаситель дав через цю притчу своїм помічникам, нам сказано, що повинна відбуватися певна підготовка і що без такої підготовки нікому не буде дозволено бути причасниками більш цінних дарів нашого Небесного Батька. Це стосується членів цієї Церкви, які вважають, що оскільки їх було запрошено й оскільки їхні імена внесено в записи серед імен тих, кого було покликано, їм вже нічого не потрібно робити. … Вони забули Господа і не готуються до бенкету, на який їх було запрошено.

За задумом Небесного Батька, ми або будемо готуватися до весільного бенкету, або будемо не допущені на нього. Він очікує, що ми й надалі будемо зберігати у своєму розумі цю істину і будемо при нагоді поширювати її серед всіх Його дітей. Той факт, що наші імена внесені в церковні записи, ще не є гарантією, що ми знайдемо собі місце в целестіальному царстві. Лише ті, хто живе гідно, щоб належати до цього царства, знайдуть собі там місце.

При тій непевності стану, у тій невизначеності, що панує у світі, якщо колись і був час, коли ми повинні перевіряти самі себе, аби з’ясувати, чи робимо те, чого хоче від нас Господь, то час цей—сьогодні; якщо й був колись час, коли ми повинні бути впевнені, що знаходимося на шляху до вічного життя, то час цей—сьогодні. Ми не можемо легковажити цими нагодами. Бог не буде осміяний. Якщо Він дав нам дар, якщо Він зробив для нас доступним благословення, якщо Він запросив нас взяти участь у бенкеті, а ми проігнорували це, то можемо бути певні, що страждатимемо від нещастя, що прийде до тих, хто відкинув благословення Господа, коли Він їм пропонував їх11.

Ми не можемо жити так, як живе світ, і при цьому сподіватися, що отримаємо належне нам місце у Царстві. Стосовно зла Господь каже нам у першому розділі Учення і Завітів, що Він не може дивитися на гріх з найменшою мірою припущення [див. УЗ 1:31]. Це важкі для засвоєння ліки, бо дехто з нас у Церкві дотримується думки, що ми можемо несерйозно ставитися до євангелії нашого Господа та основ Вічного Життя, і все ж здобути місце, яке нам хочеться. Цього не буде. Господь буде милосердним, але й справедливим, і якщо ми бажаємо якогось благословення, то існує лише один шлях, яким ми можемо здобути його, і шлях цей—виконання заповідей, яке дасть нам право на це благословення12. [Див. рекомендацію 3 на сторінках 9–10].

Якщо ми повною мірою виконуємо свій обов’язок, то наше життя буде доказом нашої віри в євангелію.

Минулого року я мав привілей зустрічатися й говорити про євангелію з кількома чоловіками, які живуть у цій громаді [Солт-Лейк-Сіті] і не є членами нашої Церкви. Один з них живе тут вже майже двадцять років; це чоловік, чиє життя є бездоганним, він чудовий громадянин, успішний бізнесмен, він з тих, хто чудово ставиться до наших людей. Він сказав мені, що прожив тут майже двадцять років і прийшов до висновку, що ми так само хороші люди, як і наші сусіди, які є членами інших церков; він не міг побачити в нас ніякої відмінності.

Я хочу сказати вам, мої брати і сестри: як на мене, це не комплімент. Якщо євангелія Ісуса Христа не робить мене кращою людиною, тоді я не розвиваюся так, як повинен би розвиватися, і якщо наші сусіди, які не належать до цієї Церкви, можуть жити серед нас з року в рік і не бачити жодного доказу тієї користі, що приходить в наше життя від виконання заповідей Бога, тоді існує потреба змін в Ізраїлі. …

… Ви виконуєте свій обов’язок? Ми робимо роботу, яку Господь ввірив нашій опіці? Ми відчуваємо відповідальність, яка лежить на нас? Чи ми ліниво пливемо за течією, носимося хвилями, впевнені в тому, що в останній день нас буде викуплено?13

Нас названо вибраним народом [див. 1 Петра 2:9], можливо, тому, що ми цілковито віримо в євангелію Ісуса Христа. …

Якби наша обраність вела нас до того, щоб жити кожним словом, що виходить з вуст Небесного Батька [див. УЗ 84:44], тоді б ми й справді були благословенним народом. Ми справді, великою мірою, живемо своїм свідченням, яке було дано нам нашим Викупителем, і тому ми є таким благословенним народом; але ми могли б бути ще більш благословенними і процвітаючими, якби могли повною мірою віддаватися виконанню свого обов’язку.

Я молюся, щоб Дух, Який даватиме можливість нам віддано служити, міг би бути з нами, щоб бажання чинити добро могло подолати спокуси, які зустрічаються на нашому шляху, і щоб, де б ми не ходили, інші бачили наші добрі справи і прославляли нашого Батька, Який на небесах [див. Матвій 5:16]14.

Давайте тепер перевіримо самих себе. Чи робимо ми це настільки, наскільки повинні? І, якщо ні, то давайте змінюватися й робити це краще. Якщо ж ми робимо це так, як повинні, якщо ми прагнемо скрізь чинити добро дітям нашого Батька, то ми принесемо собі благословення Всемудрого Батька і матимемо те добро, яке чинили тут. …

Будьмо смиренними і сповненими молитви, живучи близько до нашого Небесного Батька, і виявляймо віру в євангелію Ісуса Христа, живучи за її принципами. Виявляймо віру в Бога і в роботу, яку Він дав на землі, живучи правильним і послідовним життям, бо, зрештою, це є найсильнішим свідченням того, що ми будемо здатні пам’ятати про істинність цієї роботи15 [Див. рекомендацію 4 на сторінці 10].

Рекомендації для вивчення і викладання

Візьміть до уваги ці ідеї, вивчаючи розділ або готуючись до викладання. Додаткові пропозиції див. на сторінках v–vii.

  1. Читаючи про кредо Президента Сміта (сторінки 1–2), подумайте, яких ідеалів або принципів ви хотіли б дотримуватися у своєму житті. Можете записати їх у свій щоденник.

  2. Прочитайте повністю перші чотири абзаци на сторінці 3. Що означає бути святим останніх днів? Як може батько чи мати допомогти своїм дітям навчитися жити життям святих останніх днів?

  3. Читаючи параграф, що починається на сторінці 5, подумайте про те, як притчу про весільний бенкет можна застосувати до вашого життя (див. також Матвій 22:1–14). Наприклад, що ви думаєте про учасників весільного бенкету? Кого представляють запрошені гості? Подумайте, що ви можете зробити, щоб “підготуватися до весільного бенкету” (сторінка 6).

  4. Прочитайте останній абзац з учень (на сторінці 9) і подумайте про когось зі своїх знайомих, хто має сильне свідчення про євангелію. Як життя цієї людини вказує на те, що вона має свідчення? Поміркуйте, що ви можете зробити, щоб ваше свідчення було очевидним.

Відповідні уривки з Писань: Матвій 7:16–23; Якова 1:22–25; 2:15–18; 1 Івана 2:3–6; Мороній 7:3–5; Учення і Завіти 41:5

Допомога вчителю: “Щоб допомогти нам навчати з Писань і слів пророків останніх днів, Церква видала підручники для проведення уроків та інші матеріали. Потреба в коментарях та інших матеріалах, пов’язаних з посиланнями, є незначною” (Навчати—немає покликання величнішого: Посібник для навчання євангелії [2000], с. 52).

Посилання

  1. “President George Albert Smith’s Creed,” Improvement Era, Apr. 1950, 262.

  2. Ezra Taft Benson, in Conference Report, Apr. 1951, 46.

  3. Spencer W. Kimball, The Miracle of Forgiveness (1969), 284.

  4. Bryant S. Hinckley, “Greatness in Men: Superintendent George Albert Smith,” Improvement Era, Mar. 1932, 270.

  5. J. Reuben Clark Jr., in Doyle L. Green, “Tributes Paid President George Albert Smith,” Improvement Era, June 1951, 405.

  6. В Conference Report, Apr. 1949, 8.

  7. “The Church with Divine Authority,” Deseret News, Sept. 28, 1946, Church section, 1, 6.

  8. В Conference Report, Apr. 1913, 28–29.

  9. В Conference Report, Oct. 1906, 47.

  10. В Conference Report, Apr. 1941, 27.

  11. В Conference Report, Oct. 1930, 66–68.

  12. Seventies and stake missionary conference, Oct. 4, 1941, 6.

  13. В Conference Report, Oct. 1916, 49.

  14. “Some Points of ‘Peculiarity,’” Improvement Era, Mar. 1949, 137.

  15. В Conference Report, Apr. 1914, 13.

“Отож, кожен, хто слухає цих Моїх слів і виконує їх, подібний до чоловіка розумного, що свій дім збудував на камені”.

“Якщо ми прагнемо скрізь чинити добро дітям нашого Небесного Батька, то ми … матимемо те добро, яке чинили тут”.