Учення Президентів
Розділ 20: Мирське спасіння самих себе та інших


Розділ 20

Мирське спасіння самих себе та інших

Якщо ми дотримуємося Господньої поради, нам буде легше задовольняти власні мирські потреби і допомагати тим, хто потребує допомоги навколо нас.

З життя Джорджа Альберта Сміта

Джордж Альберт Сміт став Президентом Церкви, коли закінчувалася Друга світова війна. Війна залишила розореними багато країн, і тисячі людей не мали харчів та всього необхідного. У зверненні на генеральній конференції Президент Сміт описав їхнє скрутне становище і наполягав, щоб святі допомогли полегшити їхнє страждання: “Вони всі—[Божі] діти. Їм ми потрібні; їм потрібні не лише наша моральна підтримка й наше релігійне навчання, їм потрібні харчі та одяг, постільні речі та інша всіляка допомога, бо у багатьох з них просто нічого немає. Якби ви могли прочитати листи, що приходять в наш офіс від декого з цих бідних людей, вони б змусили ваше серце страждати. Людей було забрано з їхніх домівок під гаслом, що їм буде дозволено оселитися десь в іншому місці; і вони все поспішно залишали, а потім, коли повернулися у свої домівки, знайшли їх пограбованими, у них було забрано все—все, що вони мали, і вони залишилися безпомічними, не маючи куди йти”1.

Оскільки Церква мала запаси продуктів харчування на багато років, це дало можливість допомогти в даних обставинах. Зусилля з надання такої допомоги розпочалися десь наприкінці 1945 року, коли Президент Сміт поїхав у Вашингтон, округ Колумбія, щоб домовитися з президентом Сполучених Штатів Гаррі С. Труменом послати продукти харчування й одяг в Європу. Під час їхньої зустрічі президент Трумен сказав: “Ми будемо раді допомогти вам усім, чим можемо. … Скільки вам потрібно часу, щоб підготувати все це?”

Президент Сміт здивував його, відповівши: “Уже все підготовлено. … Ми будували елеватори і наповнювали їх зерном, збільшували поголів’я нашої дрібної і великої рогатої худоби, і тепер єдине, що нам потрібно, так це потяги і кораблі, щоб відправити значну кількість їжі, одягу й постільних речей людям в Європі, які зараз бідують. У нас у Церкві є організація [Товариство допомоги], яка вже має більше двох тисяч ковдр домашнього виготовлення”.

Президент Сміт повідомив святим, що завдяки цим вантажам “багато людей отримали теплий одяг, постільні речі та їжу без жодної затримки. Як тільки нам надавалися потяги й кораблі, ми могли їх завантажувати всім необхідним, яке вже в нас було, для відправлення в Європу”2.

За 15 років до цього старійшина Сміт, на той час член Кворуму Дванадцятьох Апостолів, звернувся до Товариства допомоги в інший період відчайдушної нужди—під час Великої депресії. Він навчав, що допомога тим, хто в нужді,—це не лише надання матеріальної підтримки; вона вимагає справжньої доброти і милосердя:

“На мою думку, ніколи не було часу, коли доброта була б більше потрібна, ніж тепер. Це дні, коли душі людей піддаються випробуванню і коли їхні серця терзаються. Це дні, коли так багато є голодних і нужденних навіть серед святих останніх днів. …

… Я вірю, що Небесний Батько дає нам можливість для розвитку. … Тепер ми побачимо, чи буде любов, про яку Спаситель сказав, що вона повинна бути в наших серцях, відчуватися серед нас”3. [Див. рекомендацію 1 на сторінці 221].

Учення Джорджа Альберта Сміта

Якщо ми мудро розпоряджаємося тим, що маємо, то будемо підготовленими до важких часів.

Раннім піонерам Президент [Бригам] Янг порадив мати річний запас продуктів харчування, щоб у випадку, коли у когось пропаде врожай, йому можна було б протриматися до наступного сезону. …

Для нас, брати і сестри, можуть настати тяжкі часи, та ми можемо підготуватися до них, якщо ми подумаємо про сім років достатку і сім років голоду у дні фараона і зробимо так, як зробили вони [див. Буття 41]. Такі обставини можуть знову настати. Ми їх не знаємо, але нам відомо, що в ранній період існування Церкви Президентство і провідництво Церкви радили людям мати в запасі достатньо харчів на непередбачений випадок. У результаті, оскільки люди відтоді остаточно оселилися тут і ферми почали виробляти продукцію, поголів’я великої та дрібної худоби почало збільшуватися, уже ніхто не відчував справжньої нестачі харчів4.

Ми живемо у небезпечний час. Писання збуваються, і, як мені видається, зараз особливий час, коли, якщо можливо, то навіть і вибраний може бути обманутий. Це дивовижно, з якою легкістю ті, хто хоче успіху у своїх фінансових інтересах у світі, знаходять підставу, щоб ігнорувати прості вчення Господа стосовно нашого життя. І мені дивно, як багато людей звикають слухатися тих, хто каже протилежне волі Небесного Батька, відкритій через одкровення. …

… Цьому народу було дано пораду зберігати свої сили і те, що вони мають. Нас навчають ті, кого Господь поставив наставляти нас, щоб ми жили за своїми статками, щоб ми не брали приклад зі світу і не витрачали швидко і навіть швидше, ніж ми можемо заробити, гроші, які йдуть нам у руки, а щоб турбувалися про самих себе та свої сім’ї.

Я боюся, що святі останніх днів, у багатьох випадках, засліплені своїм власним марнославством, своїм бажанням бути такими, яким є світ; а нам Небесний Батько сказав зрозумілими словами, що ми не можемо жити так, як живе світ, і при цьому мати Його Духа5.

Дехто … витрачає свої статки й марнотратить свої гроші на те, що не є необхідним, і якщо настають важкі часи, то ці люди приходять до висновку, що не можуть виконати своїх зобов’язань.

Ми можемо навчитися від мурашки. Вона збирає все потрібне їй, коли це тільки можливо, і складає зібране у сховку для дня, коли не буде можливості щось знайти. Завдяки цьому в її коморі, як правило, всього повно. Коник, комаха набагато більша, так не робить. Він нічого не збирає на тяжкі часи, а покладається на провидіння, щоб мати те, що йому потрібно, а тому більшість коників гине від голоду.

Я боюся, що дехто з людських істот схожий на коників і не користується зі своїх можливостей належним чином. Якби вони навчилися від мурашки, то могли б збирати про запас необхідні їм харчі і завжди мати щось у руці6. [Див. рекомендацію 2 на сторінці 221].

Господь наказав нам працювати, щоб заробляти на своє прожиття.

Той факт, що дуже великі гроші стали доступними для багатьох людей, дає молоді в деяких випадках відчути, що оскільки гроші приходять порівняно легко, то чесна важка праця не є необхідною чи бажаною. І все ж я задоволений, що не було ще людей на землі, які б заробляли собі на життя чесно й старанно і стали б зіпсованими.

Якщо наші діти зростають у лінощах, ми знаємо, що це неприємно Господу7.

Наскільки для нас краще, коли ми зайняті якоюсь підходящою роботою8.

Наш Небесний Батько … говорив давно, дуже давно про ледарів у Сіоні, і Він сказав: “Той, хто лінується, не їстиме хліба і не носитиме одяг трудівника”. [УЗ 42:42]. Я вважаю, що Він не мав на увазі тих, хто не може знайти собі роботу і хто належним чином старається турбуватися про себе. Я вважаю, що Він має на увазі звичку деяких людей покладатися на свого ближнього. … Я відчуваю, що ні в кого в цьому світі немає жодних підстав відчувати, що він може покладатися на когось іншого у забезпеченні свого існування. Уже в дитинстві я відчував, що ніхто не зобов’язаний забезпечувати мене засобами для прожиття. Господь дав мені розум. Він наказав, що я повинен працювати, і я почав працювати, коли мені було дванадцять років, і я знайшов радість в цьому, заробляв собі на життя і допомагав іншим упродовж більше п’ятдесяти років.

Я дякую Богу за роботу, за радість, яка приходить від того, що ми робимо щось у світі. Я не відокремлюю ніякого конкретного виду роботи, а говорю про роботу, яка заслуговує на повагу. Господь вказав, що ми повинні бути працелюбними. У давні часи Він сказав, що ми повинні заробляти на життя у поті свого лиця [див. Буття 3:19]9. [Див. рекомендацію 3 на сторінках 221–222].

Ні заможний, ні бідний не повинен зосереджуватися серцем на багатстві.

“Горе вам, багаті люди, які не віддають свого майна бідним, бо ваші багатства роз’їдатимуть ваші душі; і таким буде ваше голосіння у день відвідання, і суду, і гніву. Жнива пройшли, літо скінчилося, а моя душа не спасенна!” (УЗ 56:16).

Це Господь каже багатим людям, які відмовляються вділяти від свого статку бідним. Але Він серйозно застерігає й бідну людину, яка не старається. Він каже:

“Горе вам, бідні люди, чиє серце не скрушено, чий дух не упокорено, і чиє черево не вдоволено, і чиї руки не утримуються від того, щоб хапати майно інших людей, чиї очі сповнені жадібності, і хто не хоче працювати своїми власними руками!” (УЗ 56:17). …

… Далі Він каже: “Але благословенні бідні ті, які чисті серцем”. І тут цілковита різниця, “… благословенні бідні ті, які чисті серцем, чиє серце скрушено, і чий дух упокорено, бо вони побачать царство Бога, що наступає в силі і великій славі для їхнього визволення; бо насить землі буде їхньою” (УЗ 56:18).

Вони—це ті, хто не мають багатства світу, але які однак мають життя, і існування і розум і які палко бажають робити те, що Господь хоче, щоб вони робили. …

Тепер, мої брати і сестри, у нашій організації ми маємо і багатих, і бідних. Якщо ми бідні, ми можемо бути гідними, як це Господь тут вказав. Ми можемо бути чисті серцем і робити все, що тільки можемо, і Він не дозволить тим, хто робить все можливе, відчувати нужду в необхідному для життя серед народу, який є в Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів. …

Я сподіваюсь, ми не будемо відчувати гіркоту від того, що хтось із чоловіків і жінок є заможними. Якщо ми заможні, то, я сподіваюсь, ми не будемо зосереджуватися лише на собі і не дбати про потреби інших дітей нашого Небесного Батька. Якщо ми заможніші, ніж вони, то повинні на ділі бути братами і сестрами, а не вдавати їх із себе. Наші бажання мають бути націлені на розвиток такої організації у цьому світі, щоб інші, бачачи наші добрі справи, були б змушені прославляти ім’я нашого Небесного Батька. …

Ми не повинні переймати погані звички інших людей. Ми не повинні допускати думки, що візьмемо те, що належить іншій людині. Згадайте десять заповідей, і ви знайдете один короткий абзац, [що починається словами]: “Не жадай”. [Вихід 20:17]. …

Ми не повинні допускати такої думки. Інші можуть робити це, але якщо ми у своєму серці маємо дух євангелії Ісуса Христа, то не будемо обманюватися стосовно цього.

Нам сказано, що ми не можемо служити Богу та іншому пану [див. Матвій 6:24]. Ми маємо зробити свій вибір, і якщо ми хочемо бути слугами Бога і дітьми Небесного Батька та заробити Його благословення, то повинні служити, шануючи Його і виконуючи Його заповіді. Наші почуття і наша любов, якщо я можу так образно сказати, повинні прийти до всіх у світі, щоб вони отримали їх10. [Див. рекомендацію 4 на сторінці 222].

Через десятину та інші пожертвування ми допомагаємо у цій роботі Церкви і благословляємо нужденних.

Господь дав нам привілей віддавати одну десяту нашого доходу для Його Церкви, для розвитку Його роботи у світі. Ті, хто платить десятину, отримують свої благословення. … Ми не можемо сподіватися, що заробимо благословення без найщиріших зусиль. Від нас буде вимагатися робити те, що для декого здається жертвою. Я гадаю, люди думають, що коли вони платять свою десятину, то приносять жертву, але це не так; вони роблять реальну інвестицію, яка повернеться вічними дивідендами. Небесний Батько дає нам усе, що ми маємо. Він все дає в наші руки, дозволяючи нам залишати для нашого власного використання дев’ять десятих цього, а потім просить, щоб ми поклали Його десяту частину туди, куди Він вказує, туди, де, як Він знає, це буде найкраще сприяти розвитку Його Церкви.

Коли ми слухали вранці звіти про цю велику Церкву [під час сесії генеральної конференції], фінансовий звіт мене дуже вразив—знати, що велика організація, як ця, з безліччю її людей, яка функціонує багатьма різними способами, посеред сум’яття й нужди, що панують у світі, знаходиться в такому стані, що один з членів Президентства Церкви міг стати тут і правдиво сказати нам, що ця Церква не має боргів. І хоч країни й більшість людей у боргах, але Церква так керувалася, що не має боргів. Давайте задумаємося над цим. Давайте підтримувати Церкву. Давайте наслідувати дієве провідництво Церкви. Давайте жити так, щоб Господь міг благословляти нас, як Він благословляє Церкву11.

Якщо ви платили чесну десятину, то я без вагань можу сказати: інші дев’ять десятих були більшим благословенням для тих, хто платив, ніж сто процентів для тих, хто не платив. Це Господня робота. … Не люди виконують її. Стосовно всієї вашої щедрості і всіх ваших приношень, стосовно всієї вашої місіонерської роботи, стосовно всієї вашої турботи про бідних, … стосовно всього того, що ви віддавали як звичайні люди, я свідчу: те, що ви віддали, приносить вам більше щастя, більше миру, більше спокою і більше гарантує вічне життя, ніж будь-що з того, що сьогодні мають інші люди у світі12.

Я впевнений, що Господь любить ті смиренні, віддані душі, які охоче простягають руку й допомагають нужденним чи то харчами, чи то одягом, чи то постільними речами, чи то добротою, бо це є частиною євангелії Ісуса Христа13. [Див. рекомендацію 5 на сторінці 222].

Якщо ми щедрі, ніхто не буде з пустими руками.

Жодному чоловіку, жодній жінці чи дитині в Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів немає потреби ходити з пустими руками, бо Церква була організована, щоб допомагати тим, у кого немає необхідного для життя. Досить є для всіх і навіть ще більше. … Бог дозволив людям збирати багатство, і якщо вони отримали його належним чином, воно їхнє, і Він буде благословляти їх в його використанні, якщо вони будуть використовувати його належним чином14.

Ми настільки занурюємося у світ, що забуваємо про людей, які страждають і яким ми могли б допомогти багатьма різними шляхами15.

Подумайте про чоловіків, які залишилися без роботи, і також про жінок. … Подумайте про безліч дітей Батька, які потраплять у нужду і яких Він любить так само, як Він любить і вас. Подумайте про страждання, які настануть, якщо ми, щасливіші, не будемо щедро вділяти від майна, яке Бог дав нам у руки,—і не лише від майна; але якщо ми будемо скупитися і на слово підбадьорення й люб’язності для Його дітей і не будемо відвідувати домівки, де є так багато нужденних, і не будемо давати їм того, що кожний з нас може дати. Брати і сестри, усі ці можливості дані нам, щоб ставати кращими і розвивати свій характер та щоб ми могли складати скарби для себе на небесах, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопаються і не вкрадуть [див. Матвій 6:20]. Ці нагоди надаються нам всемудрим Батьком, Який, знаючи кінець від початку, сказав: “Це та дорога,—простуйте ви нею!”

Потурбуймося про … тих, хто навколо нас,—не залишаймо це для єпископа і Товариства допомоги, але нехай кожний з нас буде виразником люблячої доброти до людей, яким ми так потрібні. І що б ми не робили, не давайте людям, які просять про допомогу, відчути себе жебраками. Даваймо те, що ми даємо, так, наче це належить їм. Бог позичив це нам. Трапляється, що ми, чимось володіючи, поводимося так, наче вважаємо, що воно належить нам. Усе, що ми маємо: наші харчі, наш одяг, наше помешкання, наші доми і наші можливості—усе це дано нам як управителям у Церкві і царстві Небесного Батька, і якщо ми будемо … вділяти від нашого майна, навіть нехай це буде лише як вдовина лепта, ми отримаємо від Того, Хто живе у височині, благословення, які нам потрібні у наш день тут, на землі, і коли настане для нас час йти в інше життя, ми побачимо, що на нас чекає благословення люблячого Батька, Який оцінив докладені нами зусилля16.

Якщо ми хочемо, щоб нас ототожнювали з царством нашого Господа, з целестіальним царством, для нас є можливість підготуватися—з любов’ю неудаваною, зі старанням, з ощадливістю, з наполегливістю, з бажанням робити все, що в нашій силі, аби благословити інших, віддавати—і не з постійним відчуттям, що ми повинні отримувати, але відчуваючи бажання віддавати, бо я кажу вам: “Блаженніше давати, ніж брати!” [Дії 20:35]. Євангелія Ісуса Христа—це євангелія віддавання, і не лише свого майна, але й самих себе, і я дякую моєму Небесному Батьку за те, що належу до такої організації, яка навчена цьому17. [Див. рекомендацію 6 на сторінці 222].

Рекомендації для вивчення і викладання

Візьміть до уваги ці ідеї, вивчаючи розділ або готуючись до викладання. Додаткові пропозиції див. на сторінках v–vii.

  1. Джордж Альберт Сміт сказав святим під час Великої депресії: “Я вірю, що Небесний Батько дає нам можливість для розвитку” (сторінка 213). Що це означає для вас? Як саме ми “розвиваємося”, коли служимо нужденним?

  2. Читаючи перший параграф з учень (сторінки 213 –215), подумайте, що ви можете зробити, щоб розпочати збирання продуктів харчування і запасів або поліпшити своє вміння в цьому. Які ви можете назвати приклади стихійних лих чи інших умов, до яких ми повинні готуватися? Як кворуми священства і Товариства допомоги можуть допомогти членам Церкви підготуватися до таких непередбачених випадків?

  3. Перегляньте параграф, що починається на сторінці 215 і прочитайте Учення і Завіти 68:31. Чому, на вашу думку, Господь вимагає, щоб ми працювали і заробляли собі на прожиття? Які є ефективні способи навчати дітей про важливість праці?

  4. Прочитайте застереження Президента Сміта багатим і бідним, що на сторінках 216–218. До чого може призвести зосередженість нашого серця на багатствах? Що ми можемо робити, аби уникнути цього?

  5. Прочитайте параграф, що починається на сторінці 218, в якому Президент Сміт говорить про благословення від сплати десятини та інших пожертвувань. Які є ефективні способи навчати молодь або нових членів Церкви про ці благословення?

  6. Вивчаючи останній параграф з учень (сторінки 220–221), подумайте про щось конкретне, що ви можете зробити, аби допомогти єпископу та іншим провідникам приходу задовольнити потреби людей у вашому приході чи вашій громаді. Що для вас означає віддавати “не лише своє майно, але й самих себе”?

Відповідні уривки з Писань: Ефесянам 4:28; Якова 1:27; 2 Нефій 5:17; Кн. Якова 2:17–19; Мосія 4:22–25; Учення і Завіти 104:13–18.

Допомога вчителю: “Навіть навчаючи багатьох людей одночасно, можна бути ближче до кожного особисто. Наприклад, можна бути ближче до всіх, якщо тепло вітатися з кожним перед початком занять. … Ви також станете ближчими до людей, якщо пропонуєте брати участь в обговоренні і робите це тактовно” (Навчати—немає покликання величнішого, с. 35).

Посилання

  1. В Conference Report, Apr. 1948, 181.

  2. В Conference Report, Oct. 1947, 6.

  3. “To the Relief Society,” Relief Society Magazine, Dec. 1932, 706.

  4. В Conference Report, Apr. 1947, 162, 165.

  5. В Conference Report, Apr. 1929, 30.

  6. В Improvement Era, Aug. 1946, 521.

  7. “Some Warning Signs,” Improvement Era, July 1948, 425.

  8. В Conference Report, Oct. 1949, 171.

  9. В Conference Report, Oct. 1934, 49–50.

  10. В Conference Report, Oct. 1949, 170–172.

  11. В Conference Report, Apr. 1941, 25, 28.

  12. В Conference Report, Apr. 1948, 16–17.

  13. В Conference Report, Apr. 1947, 162.

  14. В Conference Report, Oct. 1949, 169, 171

  15. В Conference Report, Apr. 1948, 181.

  16. “Saints Blessed,” Deseret News, Nov. 12, 1932, Church section, 8.

  17. В Conference Report, Oct. 1934, 52.

Джордж Альберт Сміт відвідує єпископську комору разом з іншими провідниками Церкви. Завдяки тому, що Церква мала запаси продуктів харчування, вона була готова допомагати нужденним, що потерпали від наслідків Другої світової війни.

“Для нас, брати і сестри, можуть настати тяжкі часи, та ми можемо підготуватися до них”.

“Господь дав нам привілей віддавати одну десяту нашого доходу для Його Церкви, для розвитку Його роботи”.