Пророк Джозеф Сміт—Боже знаряддя у відновленні істини

Ми віримо, що Небесний Батько говорив у наші дні,… що Він почув смиренну молитву юнака з Пальміри і відповів на його молитву та благословив його знанням про Свою особистість і те, що всі люди можуть пізнати Господа, якщо вони того хочуть.

Було природним, що Джозеф Сміт мав шукати Господа. Він походив з … народу, який вірив в нашого Небесного Батька, в божественну місію Спасителя, в дієвість молитви і в те, що Бог почує і відповість Своєму народу, якщо цей народ ходить перед Ним у належному духовному стані. Для цього юнака вірити було легко, бо він був народжений і вихований у віруючій сім’ї; і коли він пішов у гай, натхненний словами з Писань (Якова 1:5): “А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє,—і буде вона йому дана”, він вірив, що на його молитву буде дано відповідь і що наш Небесний Батько пообіцяв Своїм дітям від початку, що “вірою все здійснюється”⁷.

Його віра в Бога відвела його від вірування, поширеного в його дні, що в Біблії вміщено всі одкровення, які людям можливо отримати, і що небеса над його головою були запечатані. Він молився до Господа, і на його молитву прийшла відповідь. Він побачив Батька і Сина, Які спускалися на землю, оточені сяючим світлом. Він отримав незаперечне знання про те, що Вони, як і люди, мали тіла і що Вони були матеріальними; Вони говорили до нього і він чув Їхні голоси⁸.

Відповіддю [на Джозефову молитву] було те чудове появлення, про подібне якому ми ніколи ще не чули в історії світу. Ми чули про випадки, коли наш Небесний Батько являв Себе; ми чули про випадки, коли Викупитель людства являв Себе, але ми ніколи не читали про жодний випадок, коли б Батько і Син явилися якійсь живій особі і говорили до цієї людини.

Люди у світі не вірять цьому. Чоловіків і жінок навчали, що небеса запечатані … ; і коли цей юнак заявив, що в наші дні, саме у той час, коли ми потребуємо світла найбільше за все, коли чоловіки і жінки шукали і там, і тут слово Бога й не могли його знайти, як про це й передрікали пророки давнини [див. Амос 8:11–12], Господь явив Себе, його [Джозефа] підняли на глум. … Його розповідь відкидали, і ті, хто мали б бути його друзями, відвернулися від нього і навіть говорили, що в ньому диявол. Про що ж свідчив цей хлопець?

“…Я дійсно бачив світло, і у цьому світлі я бачив двох Осіб, і Вони насправді говорили зі мною. І хоч мене ненавиділи і переслідували за те, що я розповідав, що бачив видіння, це була правда; і в той час, як мене переслідували, ганьбили, говорили проти мене всяке зло несправедливо за те, що так казав, я запитував у своєму серці: Чому переслідувати мене за те, що я кажу правду? Я дійсно бачив видіння, і хто я такий, щоб протистояти Богові? Чому ж увесь світ хоче, щоб я зрікся того, що дійсно бачив? Бо я бачив видіння, я знаю це, і я знаю, щоб Бог це знає, і я не можу та й не смію зрікатися цього. Принаймні я знав, що якби я зрікся цього, то скривдив би Бога і підпав би під осуд. [Див. Джозеф Сміт—Історія 1:25]⁹.

У 1830 році, коли була організована ця Церква, на землі не існувало церковної організації, яка б проголошувала, що вони вірять в те, що Бог являє Себе дітям людським. Учення церков були абсолютно протилежні цьому, і наш Батько бачив, що марно намагатися спасти Його синів і дочок, поки вони не зможуть бути натхненними прийти до Нього з вірою в те, що Він почує їхні молитви й відповість на них. Коли хлопчик-пророк побачив у лісах Пальміри Батька і Сина й усвідомив, що Вони і справді були істотами, що Вони могли чути і відповідати на його слова, це розпочало нову еру в цьому світі і заклало основу віри дітей людських. Тепер вони могли молитися нашому Батьку Небесному і знати, що Він чує їх і відповість на їхні молитви, що існує зв’язок між небесами і землею”¹⁰. [Див. рекомендацію 2 на сторінках 42–43].

Віра спонукала Джозефа шукати Бога в молитві та запитати, до якої з церков йому слід приєднатися. Якою ж була відповідь? Хіба Господь сказав: “Мій хлопчику, та вони всі хороші, всі вони намагаються виконувати Мої заповіді; чоловіки, які є провідниками всіх цих церков, схвалені Мною; тобі підійде будь-яка церква, вони всі поведуть тебе назад у присутність нашого Небесного Батька?” Враховуючи існуючі на той час обставини, цей юнак міг очікувати саме на таку відповідь. Але він хотів знати, що йому робити, і він був сповнений віри, що Господь йому скаже це. Тож коли він запитав, до якої церкви йому слід приєднатися, я гадаю, він здивувався, коли [йому було сказано]: “Не приєднуйся до жодної з них; вони навчають доктрині заповідей людських; вони наближаються до Мене своїми вустами, а серця їхні далеко від Мене; у них тільки вигляд божественності, але вони заперечують саму силу її”. [Див. Джозеф Сміт—Історія 1:19]. Подумайте про чотирнадцятирічного юнака, який встає з колін у лісі, що неподалік його дому, і проголошує світу таке повідомлення, як оце! Чи можете ви собі уявити, що б якийсь юнак відважився на таке? Але маючи свідчення, дане йому Небесним Батьком, разом із заповіддю від Самого Господа, чи наважився б він зробити щось інше, ніж заявити, що Господь говорив з ним?¹¹

Джозеф Сміт був ще молодою людиною, коли руки Петра, Якова та Івана були покладені на його голову і він отримав Мелхиседекове священство—він і Олівер Каудері. І невдовзі йому було дано вказівку організувати Церкву. Він був просто молодою людиною, але організував її під керівництвом Викупителя людства. І організована вона була за зразком Церкви, яку організував Спаситель, перебуваючи на землі. У мене немає сумнівів у тому, що багато людей дивилися на цього молодого чоловіка як на вискочку і вважали безглуздим те, що малоосвічена людина стала провідником і наважується вести людей. Але він був таким, як і інші слуги нашого Небесного Батька, які жили на землі і яких було покликано Господом виконати особливу роботу. І те, що у нього не було достатньо знань про мирське, не завадило Господу дати йому знання, яке зробило його рівним і навіть вищим у багатьох відношеннях порівняно з тими, хто отримав великі земні можливості, яких не було в нього¹².

І хоч його ображали і говорили різну неправду, і хоч його зневажали ті, хто мали б бути його друзями, і хоч йому протистояли освічені й учені люди того часу, він успішно відновлював євангелію життя і спасіння та встановлював Церкву Ісуса Христа Святих Останніх Днів.

Незважаючи на те, що сили зла як ніколи раніше активізувалися для його знищення, він був збережений Господом до тих пір, поки Його роботу не було завершено і всі ключі та обряди, необхідні для спасіння людської сім’ї, не були знову надані чоловікам¹³. [Див. рекомендацію 3 на сторінці 43].

Завдяки тому, що цей юнак, якому було чотирнадцять років, бачив Батька і Сина, прийшло чудове послання про те, що наш Батько на небі і Його Син Ісус Христос є прославленими чоловікам; що Спаситель світу воскрес із мертвих. Той юнак побачив те, що світ знав, але з якихось причин забув, і він почав свідчити про це дітям людським¹⁴.

[На початку 1800-х років] у світі було небагато людей, що вірили в Бога-особистість, Який має тіло. Але у той час це було дано побачити пророку Джозефу Сміту, коли він був ще юнаком; йому тоді не виповнилося ще й п’ятнадцяти років, і він бачив Батька і Сина та свідчив про це. У видіннях він також бачив й інших небесних істот, і Господь через них давав йому додаткову інформацію для дітей людських, і він, у свій спосіб, давав нам або тим, хто був до нас у Церкві, розуміння мети життя. … Його описання небес надихає нас на бажання бути гідними, щоб ввійти в небесний дім, коли наше земне життя закінчиться. Саме воскресіння та описання небес і пекла було дано так ясно, що, як сказано в Писаннях, “не заблудить також нерозумний, як буде тією дорогою йти”. [Див. Ісая 35:8]¹⁵.

Через нього було відкрито знання про будівництво храмів, про вічність шлюбного завіту і про спасіння мертвих, що приносить невимовну радість тисячам дітей нашого Батька.

Вічні істини, які були проголошені ним, знайшли собі дорогу серед людей на землі, приносячи мир і задоволення тим, хто їх приймає¹⁶.

Наш Небесний Батько знав, що настане, коли в ці останні дні Він відновить євангелію в її чистоті. Він знав про відступництво у світі серед Його дітей і що вони відійдуть від простих істин, і у Своїй великій милості Він явив цю роботу останніх днів. У цій країні Він вибрав з-поміж людей юнака і надихнув Його розпочати роботу, яка була призначена докорінно змінити той релігійний світ. Він знав, що світ іде навпомацки в темряві, і у Своїй милості відновив світло. Немає іншого шляху, яким би щастя могло прийти до дітей людських, як тільки через праведне життя, а люди не можуть жити праведним життям, не перебуваючи в гармонії з істиною. Істина великою мірою існувала у світі, але в неї вкралося так багато помилок, що Сам Господь сказав пророку Джозефу Сміту, що люди, які були вчителями й наставниками у церквах, навчали доктрині заповідей людських, і застеріг цього юнака, щоб він не приєднувався до них. Потім Він відновив євангелію, силу Бога для спасіння всіх тих, хто повірить в неї і буде дотримуватися її¹⁷.

Я кажу усім людям повсюди: “Досліджуйте вчення євангелії нашого Господа, як вона була відкрита пророку Джозефу Сміту, вивчайте їх з молитвою і ви знайдете панацею від хвороб цього світу, і ніякого іншого шляху знайти її не існує¹⁸. [Див. рекомендацію 4 на сторінці 43].

Як це було у випадку з пророками, яких Господь ставив перед цим, здається, була необхідність і у цьому випадку, щоб свідчення Його слуги мало бути запечатаним кров’ю його життя. В історії світу не знайдеться більш гіркої сторінки за ту, на якій записано останні слова нашого дорогого пророка Джозефа Сміта. Він знав, що його час ось-ось закінчиться; він усвідомлював, що місія його життя була виконана. … І коли настав час постати йому перед лицем смерті, він сказав: “Я йду, як ягня на заклання; але я спокійний, наче літній ранок. Моя совість чиста від провин перед Богом і перед усіма людьми. Якщо вони відберуть у мене життя, я помру безвинною людиною, і моя кров буде волати з землі про помсту, і про мене скажуть: “Його було вбито холоднокровно”. [Див. УЗ 135:4].

Він не боявся постати перед приємним місцем суду … і дати відповідь за свої діла в тілі. Він не боявся постати перед звинуваченням, висунутим проти нього, що він обманював людей і несправедливо поводився з ними. Він не боявся наслідків місії його життя, і фінального тріумфу роботи, знання про божественну сутність якої він мав і за яку віддав власне життя. І все ж люди цього світу, як і раніше, судять про цю роботу по-людському. Вони не мають Духа Божого, Який би дав їм зрозуміти, що вона прийшла від Небесного Батька¹⁹.

Цей юнак настільки був упевнений в одкровенні, яке отримав, і настільки переймався тим, щоб діти його Батька—усі вони—мали знати цю істину, що він, починаючи з часу, коли отримав пластини Книги Мормона від ангела Моронія, присвятив все своє життя організації Церкви і поширенню істини. … В його грудях палало таке ж знання, як і у Степана [див. Дії 7:54–60], таке ж знання, яке було у Викупителя—що у керма був наш Небесний Батько, що це Його робота відбувається на землі, що це Його сила зрештою буде панувати, що це життя—лише частина вічності. Він готовий був віддати частину свого земного життя, якщо це буде потрібно, аби тільки зрештою вічно насолоджуватися товариськими стосунками, які він так щиро любив, і дружбою з порядними чоловіками і жінками, які жили раніше і живуть тепер на землі і будуть знову жити на землі, коли вона стане целестіальним царством²⁰.

Джозеф Сміт навчав, що він знав, що існує життя після смерті, і що він знав, що Бог живий, і що Бог знав, що він знав, що Бог живий. Він був готовий віддати своє життя, щоб ви, мої брати і сестри, могли зміцнити свою віру і щоб вашу впевненість в Ньому не можна було похитнути. Він знав мету цього життя. Він знав, що ми перебуваємо тут, щоб підготуватися до майбутнього і більш славетного існування. І він був готовий, якщо б це було потрібно, віддати власне життя, не просто втратити його, а віддати задля нашої користі, і тому що він знав, що Батько сказав: той, хто хоче спасти своє життя, той погубить його, а той, хто за Нього погубить своє життя, той знайде його, навіть життя вічне [див. Матвій 16:25]. Саме це знання у той ранній період дало сили Пророку і патріарху Церкви [Гайруму Сміту] [залишити] своїх близьких; через це знання їх посадили у в’язницю, заради нього вони змогли віддати все, що мали у цьому світі, що тільки люди можуть віддати своїм братам—своє земне життя²¹.

У 1830 році була організована Церква, до її складу увійшло шестеро людей. Від того дня й по сьогоднішній супротивник всієї праведності прагнув перешкоджати її зростанню й знищити її. Мені цікаво знати, чи цей великий муж, Джозеф Сміт, який поклав своє життя, щоб Церква могла бути організована і продовжувала існувати так, як це було визначено Господом, міг бачити Церкву, якою вона є сьогодні: з її філіями, встановленими у всіх куточках землі, і усвідомлювати, що кожний день після його мученицької смерті, після того як він віддав своє життя і запечатав своє свідчення власною кров’ю, Церква ставала міцнішою, ніж в попередній день²². [Див. рекомендацію 5 на сторінці 43].