Божественна мета шлюбу

Давайте розглянемо перший шлюб, укладений після створення землі. Адам, перший чоловік, був створений так само, як і тварини, птахи та все живе на землі. Далі ми читаємо: «І сказав Господь Бог: «Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього». Потім Господь створив Єву і «привів її до Адама. І промовив Адам: «Оце тепер вона – кість від костей моїх, і тіло від тіла мого. Вона чоловіковою буде зватися, бо взята вона з чоловіка. Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, – і стануть вони одним тілом» (Буття 2:18, 22–24). Уклавши цей шлюб, Господь заповідав їм: «Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею» (Буття 1:28).

Це був шлюб, укладений Господом між двома безсмертними істотами, бо їхні тіла не були підвладні смерті, поки гріх не прийшов у світ. Він зробив їх одним цілим не на деякий час, не на певний період; вони мали бути одним цілим вічно. Смерть для них не була розлученням; вона була для них тимчасовим відокремленням. Воскресіння в безсмертя означало для них возз’єднання та вічні, нерозривні узи. «Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть» (1 Коринтянам 15:22).

Якщо ви уважно стежили за поясненнями щодо цього першого шлюбу, ви зможете зрозуміти ці слова одкровення, даного Церкві нашого покоління:

«Якщо чоловік бере собі дружину через моє слово, яке є моїм законом, і через новий і вічний завіт і його запечатано Святим Духом обіцяння тим, кого помазано, кому я призначив цю владу і ключі цього священства, це буде дано їм в усьому, що мій слуга поклав на них на час і на всю вічність; і це буде мати повну силу, коли вони залишать цей світ; і вони пройдуть повз ангелів і богів, яких поставлено там, до свого піднесення і слави в усьому, як було запечатано на їхніх головах» (УЗ 132:19).

Шлюб на час смертного життя і на вічність є тісними воротами і вузьким шляхом (згадуваними в Писаннях), «що він веде до піднесення й продовження життів, і небагато хто знаходить його», але «широкими є ворота і просторим є шлях, що веде до смертей; і багато хто йде цим шляхом» (УЗ 132:22, 25). Якщо ж Сатана зі своїм військом зможе переконати вас піти широким шляхом мирського шлюбу, який завершується зі смертю, він позбавить вас нагоди здобути найвищу ступінь вічного щастя через шлюб і зростання протягом вічності. Тепер це має бути ясним для вашого розуміння, чому саме Господь встановив закон, за яким, щоб здобути найвищий ступінь Целестіальної слави, чоловік мусить увійти в новий і вічний завіт шлюбу. Якщо він не зробить цього, він не зможе здобути його (УЗ 131:4).²

Ті, хто зробилися гідними та увійшли в новий та вічний завіт шлюбу в храмі на час смертного життя і на вічність, покладе перший камінь у фундамент вічного дому сім’ї в целестіальному царстві, яке буде вічним. Їхня винагорода в тому, що «на голови їм буде додана слава на віки вічні» (див. Авраам 3:26).³

Якщо [молоді люди], що вступили до шлюбу, твердо вирішать з цього часу і надалі робити все, що в їхніх силах, щоб робити приємне й праведне один одному навіть ціною своїх власних задоволень, бажань, прагнень, то проблема врегулювання відносин у шлюбному житті вирішиться сама собою, і тоді їхній дім буде дійсно щасливим. Велика любов будується на великій жертві, і тому в домі, де щодня дотримуються принципів жертвування заради взаємоблагополуччя, житиме велика любов.⁴

Попереду вас очікує ще більша радість, і – мусимо визнати – тривоги, що переважатимуть ті, які ви відчували раніше. Пам’ятайте: велика любов будується на великій жертві, і щоденне бажання зробити приємне один одному і є фундаментом, на якому будують щасливий дім. Це прагнення взаємо-благополуччя має бути взаємним, а не однобічним чи егоїстичним. Чоловік та дружина мають відчувати рівність відповідальності та обов’язків у навчанні один одного. Дві речі сьогодні піддають небезпеці сучасний дім: молоді чоловіки не відчувають повноти відповідальності за утримання сім’ї, а молоді жінки ухиляються від відповідальності за облаштування домівки та виховання дітей.⁵

Шлюб сповнюється найвищим блаженством і в той же час пов’язаний з найвідповідальнішими обов’язками, які тільки можуть випасти на долю чоловіка та жінки в цьому смертному житті. Божественний імпульс, що є в кожному чоловікові та в кожній жінці, спонукає їх спілкуватися з людиною протилежної статі й походить від нашого Творця як святий імпульс до святої мети – не для того, щоб його задовольняли як біологічну потребу, не для того, щоб він перетворювався на хтивість випадкових стосунків, але він має зберігатися для вираження істинної любові в шлюбних узах.⁶

Я багато разів казав молодим подружжям біля шлюбного олтаря: «Хай ніколи інтимні стосунки у вашому шлюбному житті не стають неконтрольованими. Хай ваші думки будуть променистими, наче сонячне світло. Хай ваші слова будуть добропорядними, а ваше спілкування – надихаючим та піднесеним, якщо ви хочете зберегти дух романтики до кінця подружнього життя».⁷

Іноді, коли ми мандруємо у справах Церкви, до нас приходять чоловік та жінка, щоб запитати, чи не було б краще, якщо вони не підходять один одному в шлюбі, – а вони увійшли в храмовий шлюб – щоб вони розлучилися й знайшли собі більш підходящих партнерів. На все це ми кажемо, що коли в шлюбі, який укладено в храмі, говорять про те, що вони набридли один одному, це є доказом того, що хтось із них або обидва разом не дотримуються храмових завітів. Чоловік та жінка, якщо вони одружені в храмі і додержуються своїх завітів, ставатимуть все більш дорожчими одне одному, і любов матиме для них глибшу значущість в день їхнього золотого весілля, ніж у той день, коли вони одружилися в домі Господньому. Не помиляйтеся в цьому!⁸

Тим, хто приходить до шлюбного олтаря з любов’ю в серці, ми можемо пообіцяти, що за умови вірності завітам, які вони укладають у храмі, через п’ятдесят років свого шлюбу вони зможуть собі сказати: «Ми, мабуть, не знали, якою насправді є істинна любов в день весілля, бо тепер ми думаємо набагато більше один про одного!» І буде так, якщо вони слідуватимуть порадам керівників і слухатимуться священних наставлянь, наданих під час храмового обряду; вони стануть ще більш досконалими в любові до самої повноти її в присутності Самого Господа.⁹

Помилки, слабкості та поверховість виключно фізичних привабливостей – це ніщо в порівнянні з істинністю доброго характеру, що витримує випробування часом і з роками стає все більш прекрасним. Ви також можете жити в захваті від вашіх щасливих домівок ще довго після того, як відцвіте ваша молодість, якщо шукатимете в партнері чисту діамантову якість, що потребує лише полірування успіхами і невдачами, напастями і щастям до блиску та іскристості, що сяятиме навіть у найтемнішій ночі.¹⁰

У декого з вас немає вдома супутника життя. Деякі з вас втратили дружину або чоловіка, або ще не знайшли супутника. Серед вас є найблагородніші члени Церкви – віддані, доблесні, старанні в дотриманні Господніх заповідей, у побудові царства на землі та в служінні ближнім.

Життя багато чого готує для вас. Наберіться сили, зустрічаючись із викликами життя. Є стільки шляхів знайти відчуття задоволення, служачи дорогим для вас людям, добре виконуючи завдання на роботі та вдома. Церква пропонує вам так багато нагод допомогти душам, починаючи з вашої власної, знайти радість вічного життя.

Не дозволяйте жалості до себе або відчаю звабити вас з того шляху, правильність якого вам відома. Зверніть свої думки на те, як допомогти іншим. Для вас мають особливе значення ці слова Господа: «Хто душу свою зберігає, той погубить її, хто ж за Мене погубить душу свою, – той знайде її» (Матвій 10:39).¹¹

Господь судить нас не лише за вчинками, але й за намірами наших сердець. Отже, ви, жінки, які були позбавлені благословення одруження або материнства в цьому житті, – хто каже в серці: «Якби я могла це зробити, я б зробила», або «Якби я мала, я б дала, але не можу, бо в мене нема», – Господь благословить вас так, наче ви зробили це, і в світі прийдешньому все компенсує тим, хто в серці своєму прагне праведних благословень, яких вони не через свою провину не спромоглися отримати.¹²

Ви, жінки, хто палко бажає, щоб ваші чоловіки були активними в Церкві, щоб вони були з вами поруч сьогодні замість того, щоб мати в серці гіркоту; ви, хто хоче знати, що можна зробити, аби одного дня піти разом з ним до храму нашого Бога. І ви, чоловіки, хто бажав би сьогодні бачити свою дружину поруч із собою. Ми кажемо вам, що якщо ви не втрачатимете надії, якщо ви любитимете своїх чоловіків, любитимете своїх дружин, якщо ви будете постійно молитися вранці і ввечері, вдень і вночі, тоді до вас, члени Церкви, прийде сила через Святого Духа, на використання якої ви, хрищені члени Церкви, маєте право. Ця сила, вкладена в ваші руки, зможе принести вам здатність зламати опір ваших супутників і наблизити їх до істини.¹³

Деякі з вас можуть наважитися на шлюб з людиною, що не є членом Церкви, з таємною надією навернути свого супутника або супутницю у свій релігійний світогляд. Ваші шанси на щастя в подружньому житті будуть набагато більшими, якщо ви спроможетеся на це ще до шлюбу.¹⁴

Дієвість домівки святих останніх днів, безсумнівно, полягає в характері укладеного шлюбу. У шлюбі, укладеному за принципом «тут і зараз», природно, будуть турбуватися перш за все про те, що від цього світу. Шлюб на вічність матиме зовсім іншу перспективу та основу.

Звичайно, ми усвідомлюємо: якщо просто піти до храму, не маючи належної й вичерпної підготовки, це не принесе нам бажаних благословень. Вічний шлюб спирається на зрілість та обов’язковість, які, – разом з отриманням ендаументу та обрядів, – можуть відкрити браму небес, щоб багаті благословення пролилися на нас.

«Храмовий шлюб» означає більше, ніж місце, де проходять обряди; це вся орієнтація в житті, в шлюбі та в домі. Це кульмінація виховання ставлення до Церкви, цнотливості та наших особистих стосунків з Богом – і багато чого іншого. Отже, просте проповідування храмових шлюбів є недостатнім. Наші домашні сімейні вечори, семінарїї, інститути та допоміжні організації мають робити свій вклад в досягнення цієї мети, – не тільки увіщуваннями, – але демонструючи, що вірування та життєва позиція, пов’язані з храмовим шлюбом, можуть зробити життя земне та вічне тим, чого більшість людей бажало б для себе. Якщо робити це належно, то ми зможемо показати різницю між «святим та богохульним» (див. Єзекіїл 44:23), так щоб владні природні інстинкти материнства стали вирішальними для молодої жінки, яка вагається, роблячи вибір між цими святими інстинктами та стезею гонитви за насолодою. Застосовуючи здорову розсудливість та поєднані освітянські зусилля, ми зможемо показати молодому чоловікові, що шлях світу цього, – скільки б його не прославляли, і якими б кмітливими не виглядали сучасні Казанови, – це шлях суму; це шлях, який зрештою залишить невгамованою ту глибоку внутрішню потребу мати дім, і домашнє вогнище, і радості батьківства.¹⁵

Хоч храмовий шлюб и не вирішує всіх проблем у житті, але, безперечно, для тих, хто укладає його гідно, він стає гаванню безпеки і якорем для душі, коли шаленіють бурі життя.

Я мав багатий досвід протягом майже двадцяти років. Наприкінці кожного тижня мене приймали в деяких з найуспішніших домівок нашої Церкви і, як протилежність цьому, щотижня мені було дозволено побувати в деяких нещасливих домівках. Завдяки цьому досвіду я дійшов певних висновків: по-перше, нашими найщасливішими є ті домівки, в яких батьки уклали храмовий шлюб. По-друге, храмовий шлюб є найуспішнішим, якщо чоловік та жінка увійшли у ці священні обряди храму чистими тілом, розумом і серцем. По-третє, храмовий шлюб набуває вищої святості, коли кожного з подружжя мудро навчено цілям святого ендаументу та відповідним до нього обов’язкам чоловіка та дружини – у відповідності з ученнями, викладеними в храмі. Четверте, батьки, які самі легковажно ставляться до своїх храмових завітів, можуть очікувати, що їхні діти, дивлячись на їхній поганий приклад, будуть ставитися до цих обрядів не набагато краще.

Сьогодні моди, підробки, претензії та блиск світу серйозно спотворили святі концепції дому, шлюбу і навіть самої шлюбної церемонії. Благословенною є мудра мати, яка змальовує для своєї дочки картину священної сцени в прекрасній, небесної краси запечатувальній кімнаті, де віддалившись від усього мирського, у присутності батьків та близьких друзів сім’ї, прекрасні наречена та молодий стискують руки над святим олтарем. Дякувати Богові за ту матір, яка показує своїй дочці, що тут, у місці, яке є на землі найближчим до небес, серце спілкується з серцем у взаємності кохання, і це започатковує єдність, що кидає виклик спустошенню невдач, душевному болю, нищівному розчаруванню та надає найсильнішого стимулу для найвищих життєвих досягнень!¹⁶

Дай Боже, щоб домівки святих останніх днів були благословенними, і щоб до них увійшло земне щастя та основа для піднесення в целестіальному царстві у світі прийдешньому.¹⁷