Воскресіння, якір душі

«А дня першого в тижні прийшли вони рано вранці до гробу, несучи наготовані пахощі, та й застали, що камінь від гробу відвалений був. А ввійшовши, вони не знайшли тіла Господа Ісуса. І сталось, як безрадні були вони в цім, ось два мужі в одежах блискучих з’явились при них! А коли налякались вони й посхиляли обличчя додолу, ті сказали до них: Чого ви шукаєте Живого між мертвими? Не лякайтеся, бо я знаю, що Ісуса розп’ятого це ви шукаєте.

Нема Його тут, бо воскрес, як сказав. Підійдіть, подивіться на місце, де знаходився Він.

Ідіть же хутко, і скажіть Його учням, що воскрес Він із мертвих, і ото випереджує вас в Галілеї, там Його ви побачите. Пригадайте собі, як Він вам говорив, коли ще перебував в Галілеї. Він казав: Сину Людському треба бути виданому до рук грішних людей, і розп’ятому бути, і воскреснути третього дня. Ось, вам я звістив!» (див. Лука 24:1–7; Матвій 28:5–7; Марк 16:5–7).

Так авторами Євангелій, Матвієм, Марком і Лукою, було описано найважливішу подію в історії світу, буквальне воскресіння Господа Ісуса Христа, Спасителя людства. Разюче було виявлено найбільшу з усіх божествених сил утіленого Сина Божого. Він проголошував засмученій Марті, коли помер її брат Лазар: «Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене, – хоч і вмре, буде жити» (Іоанн 11:25).

Юдеям, які дихали вбивством, Він проголосив свою божественну силу навіть ясніше й виразніше. «Поправді, поправді кажу вам: Наступає година, і тепер уже є, коли голос Божого Сина почують померлі, а ті, що почують, оживуть.

Бо як має Отець життя Сам у Собі, так і Синові дав життя мати в Самому Собі;

І Він дав Йому силу чинити і суд, бо Він Син [Бога]» (Іоанн 5:25–27).

Одразу після Його власного воскресіння було явлено доказ другої надзвичайної сили – здатності воскрешати з могили не лише Себе самого, але й інших, «хто хоча і помер, але вірив в Нього». Матвій склав це просте й щире свідчення про чудовне фізичне воскресіння вірних: «І повідкривались гроби, і повставало багато тіл спочилих святих, а з гробів повиходивши, по Його воскресенні, до міста святого ввійшли, і багатьом із’явились» (Матвій 27:52–53).

Але й на цьому не закінчувалася дія спокутної сили прославленого Сина Божого. Крізь століття, до кожного розподілу євангелії, полетіло підбадьорливе обіцяння: «Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть» (1 Коринтянам 15:22). «І повиходять ті, що чинили добро, на воскресення життя, а котрі зло чинили, на воскресення Суду» (Іоанн 5:29). І швидко наближається час повного завершення Його божественної місії.

Якби повне значення цих хвилюючих подій розуміли в ці дні, коли, як прорікали пророки, «злочестиві готуються вбивати злочестивих; і «страх зійде на кожну людину» (УЗ 63:33), то це розуміння змусило б відступити багато страхів і тривог, які осаджують людей і народи. Дійсно, якщо ми «Бога боїмось, царя поважаємо» (див. 1 Петра 2:17), то можемо заявляти про своє право на славетне обіцяння Господаря: «Якщо ви скинете з себе ревнощі та страхи,…ви побачите Мене» (див. УЗ 67:10).²

Метою життя було здійснення безсмертя і вічного життя (див. Мойсей 1:39). І безсмертя означає, що зрештою людина отримає тіло, яке не буде більше підвладним стражданням смертного життя або ще одній фізичній смерті, що його більше не буде втрачено і що всі ці минулі речі пройшли.³

Чи відчували ви колись себе духовно виснаженими через безутішне горе?

Дозвольте мені розкрити перед вами священну сцену, що представляє ту, хто, здається, втратила все; відчуйте її силу в ту фатальну годину! Схилена біля підніжжя хреста мовчазна фігура прекрасної, ще не старої матері в хустці, туго замотаній на голові та плечах. На хресті над нею висів у жорстоких муках її першонароджений син. Можна лише дуже приблизно уявити глибину страждань материнського серця Марії. Тепер вона лицем до лиця зіткнулася з реальним значенням сумного пророцтва старого Симеона, коли той благословляв її сина, крихітне немовля: «Ось призначений Цей … на знак сперечання, і меч душу прошиє самій же тобі» (див. Лука 2:34–35).

Що ж підтримувало її під час цього трагічного й суворого випробування? Вона знала про реальність загробного життя. Хіба вона не розмовляла з ангелом, посланцем Божим? Вона безсумнівно чула про останню, записану Іоанном молитву свого Сина перед тим, як Його було зраджено: «І тепер прослав, Отче», – молився Він, – «Мене Сам у Себе тією славою, яку в Тебе Я мав, поки світ не постав» (Іоанн 17:5). Ця свята мати, схиливши голову, чула Його останню молитву на хресті, яка злетіла зі змучених вуст: «Отче, у руки Твої віддаю Свого духа» (Луки 23:46), і це надихнуло її мати покору та впевненість у швидкому возз’єднанні з Ним та з Богом, її Небесним Батьком. Небеса не надто віддаляються від тих, хто й у глибокому сумі впевненно чекає славного дня воскресіння.⁴

Чи є якась упевненість у возз’єднанні та здійсненні наших мрій у майбутньому? Таким є волання материнського горя на похованні маленької дитини. Таким є вимовлене пошепки, але іноді нечутне запитання хворих та старих, коли в піщаному годиннику життя досипаються останні піщинки. Які сила та втіха повинні прийти у подібних обставинах до того, хто чує славетне обіцяння Господа:

«Померлі твої оживуть, воскресне й моє мертве тіло,…тому пробудіться й співайте, ви мешканці пороху, бо роса Твоя це роса зцілень, і земля викине мертвих!» (Ісая 26:19).

Важка рука смерті легшає, покрив пітьми розривається, а пульсуючий біль поранень вщухає, коли віра підіймає нас над огидними злигоднями та скорботами смертного життя й відкриває видіння славніших часів та радісніших перспектив, коли завдяки спокуті Господа Ісуса Христа, як це було сказано в одкровенні, «Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерті. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося» (Одкровення 21:4). З такою вірою та розумінням ви, кому може судитися оплакувати, зможете заспівати, як було написано: «Поглинута смерть перемогою! Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало?» (1 Коринтянам 15:54–55).⁵

Ви також можете пізнати, що ваш Викупитель живе, як пізнав це Йов, коли його спокушали «проклясти Бога і померти» (див. Йов 2:9; 19:25), і знати, що і ви також можете відчинити двері й запросити Його увійти та «вечеряти з вами» (див. Одкровення 3:20). Побачте також себе в майбутньому воскреслими істотами, які проголосять своє право на споріднення з Тим, хто віддав Своє життя, аби нагородою смертному людству за земні страждання й досвід були плоди вічного життя – навіть тоді, коли, за виміром людських стандартів, труд чийогось життя здаватиметься зруйнованим.⁶

Розгляньмо приклад Петра, який зрікся Господаря тричі в ніч зради. Порівняйте паралізуючий страх Петра з тією безстрашністю, що її він виявив незабаром перед тими самими релігійними фанатиками, що зовсім недавно жадали Ісусової смерті. Він назвав їх убивцями і закликав до покаяння, він сидів у в’язниці, а потім безстрашно пішов на мученицьку смерть.

Що ж так змінило його? Він сам був свідком зміни, яка перетворила розбите, виснажене болем тіло, зняте з хреста, на прославлене, воскресле тіло. Ясною й простою відповіддю є те, що Петро став іншою людиною завдяки тому, що пізнав силу воскреслого Господа. Він більше вже не буде одиноким на берегах Галілеї, у в’язниці або в годину смерті. Його Господь буде поруч з ним.⁷

Я знаю, що це таке – руйнівне спустошення самотності, що приходить із втратою коханої людини. Довгі роки мене просили приходити й утішати тих, хто плакав, але доки мені не довелося повторити собі самому те, що я казав іншим, я не міг відчути щось таке, що не висловити, що мало досягти пробного каменя душі, без чого неможливою була б справжня втіха. Ви повинні побачити себе самого однією ногою в могилі. Ви повинні побачити кохану людину померлою, а потім повинні спитати себе: чи вірите ви в те, що викладаєте іншим? Чи переконані й упевнені ви, що Бог живе? Чи вірите ви у Спокуту Господа й Господаря – в те, що Він відкрив двері до воскресіння в більш славетне життя? Буває так, що ми залишаємося насамоті і в повній наготі, і саме тоді наше свідчення має поглибитися, якщо ми не хочемо зламатися та впасти на узбіччі.

Як казала жінка Йова: «Прокляни Бога і помреш!» (див. Йов 2:9). Але у величі своїх страждань Йов висловив те, без повторення чого, я вважаю, будь-який похорон буде трохи незакінченим. Він сказав: «Та я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу, сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі … Тануть нирки мої в моїм нутрі!…» (Йова 19:25–27). Ви, мої сучасники, – якщо ви знаєте це, то ви закріпили якір своєї душі у тому божественному свідченні, що Він живе і що останнього дня Він стане на цій землі і ви зустрінетеся з Ним лицем до лиця – якщо ви знаєте це, то не важливо, якими можуть бути небезпеки, турботи і трагедії – якщо ви будуєте свій дім на камені, то не спіткнетеся. Так, ви пройдете скрізь жахливий досвід туги за померлою коханою людиною, але ви не спіткнетеся і зрештою вийдете з цього, маючи навіть більшу віру, ніж будь-коли раніше.⁸

Чим складнішими стають наше життя й ситуація в світі, тим важливішим для нас стає зберігання чистоти цілей та принципів євангелії Ісуса Христа. Функцією релігії не є надання відповідей на всі запитання стосовно моральних аспектів Божого управління всесвітом, але надання тієї породженої вірою сміливості, завдяки якій можна йти далі перед лицем запитань, на які ніколи не знайти відповіді в цьому житті.⁹

Сьогодні, у день святкування найбільшої перемоги у світі, я запрошую честних серцем, де б вони не знаходилися, піднятися в глибокій покорі над своїми людськими страхами та розчаруваннями і радіти, як радів апостол Іновірців: «А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав» (1 Коринтянам 15:57).¹⁰