Єднатися для спасіння душ

Щоб ми готувалися до того, щоб нас прийняли в Господній присутності, нам дали церкву. Що таке церква? Апостол Павло говорив про це – нам дали апостолів, пророків, пасторів, учителів, євангелістів, – інакше кажучи, організували Церкву, – для чого? «Щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового, аж поки ми всі не досягнемо з’єднання віри й пізнання Сина Божого, Мужа досконалого» (див. Ефесянам 4:11–13). Господь знав, що ми недосконалі й дав нам Церкву, щоб допомогти нам стати досконалими.²

Справа Церкви полягає не в тому, аби просто створити соціальну організацію, або мати своєю метою будь-що, окрім спасіння душ.³

Метою [Церкви] є вдосконалення життя тих, хто належить до Церкви. Це означає таку освіту членів тіла Христового, або членів Церкви в її ученнях, щоб вони могли прийти в єдність віри та пізнання Сина Божого в людину досконалу. Ось визначення цього знання, дане Самим Господарем, проголошене Ним у цій незабутній молитві, вміщеній в Новому Завіті: «Життя ж вічне – це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його» (Iоанн 17:3).⁴

Чому слід займатися організацією? Ми організовуємося для кращого і легшого виконання Господньої роботи, розподіляючи завдання та делегуючи обов’язки. Ми організовуємося й виконуємо Божу роботу легше й краще через прийняття та виконання обов’язків, і це перетворює членів Церкви на провідників. Як сказав Господар, давши Своїм учням цю вказівку: «Ідіть за Мною, і Я зроблю вас ловцями людей» – що сьогодні могло прозвучати так: «Якщо ви будете дотримуватися моїх заповідей, Я зроблю вас провідниками людей і провідниками серед мого народу».⁵

Церква й царство Боже – це церква всесвітня, яка не обмежена однією нацією або одним народом. Ми постійно намагаємося надати всім святим Всевишнього, де б вони не жили, всі можливості для того, щоб зростати й розвиватися максимально повно, розкриваючись у силі й владі для творіння добра на землі та для того, щоб здобути нагороду за вірність.⁶

Де проходить передній край оборони в цій церкві? У Початковому товаристві? У Недільній школі? Не такий шлях відкрив нам наш Небесний Батько. Прочитайте знову шістдесят восьмий розділ Учення і Завітів. Ви помітите, що саме Господь розмістив просто на передньому краї поля битви проти тих сил, які можуть зламати цю оборону, дім. Дім є переднім краєм оборони (див. УЗ 68:25–32).⁷

Програми священства діють заради підтримки дому; допоміжні програми надають цінну допомогу. Мудре провідництво [священства] може допомогти нам зробити свій внесок у досягненні найголовнішої Господньої мети – «здійснити безсмертя і вічне життя людини» (Мойсей 1:39). І одкровення Божі і вчення людські кажуть нам, наскільки конче важливим є дім у формуванні всього подальшого життя людини. Більшість з того, що ми робимо організаційно, є зведенням риштування у наших намаганнях збудувати особистість, і ми не маємо права на помилку, зводячи це риштування для душ.⁸

Дім [є] найпершим і найважливішим з усіх Божих закладів. Ключ до всієї нашої програми координації було дано нам, коли Перше Президентство проголосило один з найфундаментальніших принципів, на якому ми маємо будувати свою роботу: «Дім є основою праведного життя, і немає жодного іншого засобу, який би замінив дім або виконав його життєво важливі функціі. Найбільше, що можуть зробити допоміжні організації, – це надання допомоги дому у вирішенні проблем, подаючи особливу допомогу та підтримку там, де це потрібно».

Враховуючи це, ми маємо так планувати кожний захід у Церкві, щоб зміцнити, – а не послабити, – функціональність добре впорядкованого дому. Якщо керівництво батьків є слабким, домашні вчителі священства та допоміжних організацій мають надати необхідні консультації. По суті це означає, що кожний захід, що проводиться під егідою Церкви, має бути спланованим з урахуванням цього і з особливим наголосом на важливості заохочення кожної сім’ї проводити щотижневі домашні вечори і заохочення батька, носія святого священства, взяти на себе свою належну роль глави сім’ї. А якщо він потребує допомоги – надати йому цю допомогу.⁹

Бог ніколи не проситиме жодну людину пожертвувати сім’єю заради виконання інших її обов’язків у Царстві. Скільки разів ми намагалися наголосити те, що найважливішою Господньою роботою, що її ми виконуємо як батьки й чоловіки, є робота в стінах наших власних домівок? Батько – це покликання, з якого ніколи не відкликають.¹⁰

Я думав про те, що ми зараз робимо, і мені згадалися слова пророка Михея: «Та буде наприкінці днів, гора дому Господнього міцно поставлена буде вершиною гір, і піднесена буде вона понад узгір’я, і будуть народи до неї пливсти.

І підуть численні народи та й скажуть: Ходімо, і вийдім на гору Господню та до дому Якового, і Він буде навчати доріг Своїх нас, і ми будемо ходити стежками Його. Бо вийде Закон із Сіону, а слово Господнє – із Єрусалиму» (Михей 4:1–2).

І я кажу вам, матері й батьки святих останніх днів, якщо ви підніметеся до відповідальності за навчання своїх дітей в домі, – в той час як кворум священства готуватиме батьків, а Товариство допомоги готуватиме матерів, – незабаром настане день, коли весь світ прийде до наших дверей і промовить: «Вкажіть нам ваш шлях, щоб нам іти вашою стежкою».¹¹

Говорячи дуже узагальнено, координація означає установлення Божого священства саме там, де звелів Господь, – у центрі та серцевині Церкви і царства Божого, – і простеження за тим, щоб доми святих останніх днів також мали своє місце в божественному плані спасіння душ.¹²

Зараз у Церкві крім організацій священства були встановлені допоміжні організації, або, як їх названо в Новому Завіті, «допомоги і управління», які є додатковими по відношенню до священства (див. 1 Коринтянам 12:28). Стосовно цих організацій Президент Джозеф Ф. Сміт висловився так: «Я маю на увазі наші допоміжні організації; які вони? Вони допомагають основним організаціям Церкви. Вони не є незалежними. Я хочу звернутися до Асоціацій взаємовдосконалення молодих чоловіків і молодих жінок, до Товариства допомоги, до Початкового товариства, до Недільної школи, до Системи релігійної освіти та до всіх інших організацій Церкви – і сказати, що жодна з них не є незалежною від священства Сина Божого; жодна з них не проіснує й миті як організація, прийнятна Господові, якщо відійде від голосу та поради тих, хто має священство й головує над ними. Вони підвладні владі й повноваженню Церкви, і вони не є незалежними від них; вони не можуть користуватися будь-якими правами у своїх організаціях незалежно від священства і від Церкви» [Gospel Doctrine, 5th ed. (1939), 383].¹³

Велике сучасне одкровення стосовно управління Церквою Господь закінчує такими словами:

«Ось, це є той шлях, яким мої апостоли в давні часи розбудовували мою церкву для мене.

Отже, нехай кожний чоловік діє у своєму власному чині і трудиться у своєму власному покликанні; і нехай голова не каже ногам, що вона не має потреби в ногах; бо без ніг як може тіло стояти?

Також тіло має потребу в кожному членові, щоб усі могли наставлятися разом, щоб можна було підтримувати досконалість організму» (УЗ 84:108–110).

Розмірковування над цими писаннями роблять очевидними той факт, що вони надані для вираження необхідності в постійних і безперервних консультаціях та координації різних підрозділів, кворумів священства, допоміжних і всіх інших організацій в Божому царстві щонайменше з чотирьох причин:

По-перше, кожна організація повинна мати свою специфічну функцію і не втручатися у справи інших, бо це було б так, як оку сказати руці: «Ти мені не потрібна».

По-друге, кожний підрозділ має однакову важливість в роботі спасіння, як і кожна частина тіла є суттєвою для гармонічного буття людини.

По-третє, щоб усіх наставляти й навчати разом.

По-четверте, щоб система залишалась досконалою, або іншими словами, щоб у межах Господнього плану створення організації для спасіння його дітей Церква працювала як досконало організоване людське тіло, в якому кожний член функціонує належним чином.¹⁴

Іноді в минулому ми робили помилки, роблячи акценти скоріше на своїй відповідальності за виконання програм, а не за паству. Ми закликаємо всіх учасників цієї роботи слідувати фундаментальному повелінню, за яким стоїть мета всього: «Здійснити безсмертя і вічне життя людини» (Мойсей 1:39). Завжди, якщо ми хочемо мати мірило, яким можна визначити цінність тієї чи іншої програми, ставте питання: «Чи буде це сприяти просуванню людини до її мети – вічного життя в присутності Батька?» Якщо ні, якщо вона ніяк з цим не пов’язана, тоді її не слід запроваджувати в Церкві».¹⁵