Перші принципи й обряди євангелії

Релігійна віра є основним принципом і воістину джерелом усього праведного, що скеровує людину в її зусиллях отримати вічне життя у світі прийдешньому. Ця віра зосереджена на Бозі, якого через віру визнають джерелом усієї сили та всієї мудрості у всесвіті і який є керівним Розумом «усього того видимого й невидимого, що демонструє Його мудрість». Через віру в Бога і ви теж можете налаштувати своє серце на Нескінченність, а через владу й мудрість, отримані від нашого Небесного Батька, використовувати сили всесвіту, послуговуючись ними в час потреби при вирішенні проблем, вирішення яких не під силу людській силі та людському розуму.

Як [ми] можемо розвивати цю віру? Вивченням, роботою й молитвою. Апостол Павло запитував: «А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника?» (Римлянам 10:14). Ми мусимо визнати, що «ніяк». Отже, віра може прийти до людини тільки тоді, коли вона почує Боже слово від проповідників істини. Проповідування істини про Бога та Його цілі порівняно з сівбою, коли насіння (якщо воно добре), починає пускати паростки й проростати у ваших серцях за таких умов: по-перше, якщо насіння висаджено в багатій, родючій землі відвертості й дійсного бажання; по-друге, якщо воно вирощувалось старанним навчанням і пошуками; і по-третє, якщо воно зрошувалось доброчинними духовними «росами» та зігрівалось променями натхнення, які приходять у смиренній молитві. Врожай від такого зрощування збере лише той, хто діє згідно з пізнаними істинами, хто перетворив своє гріховне життя і сповнив його цілеспрямованим виконанням заповідей Бога, в якого вірить, а також служінням ближньому.³

Вірою десять заповідей, даних на Горі Синай, перетворюються зі звичайних банальностей філософа на громовий і владний голос небес, а вчення пророків стають відкритим словом Божим, що веде нас до Целестіального дому. Через віру до нас приходить розуміння того, що будь-які пожертви, зроблені заради особистої відповідності Ісусовій нормі: «Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!» (Матвій 5:48) є для нас благом – і благом вічним, навіть якщо в процесі цього формування ми зазнаватимемо на собі суворі покарання Всемудрого Бога, «Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б’є кожного сина, якого приймає!» (Євреям 12:6).⁴

Кожна дитина повинна пізнати, що віру, достатню для вдосконалення, можна розвинути тільки через жертвування, і якщо вона не навчиться в послухові законам Євангелії приносити в жертву свої бажання та [тілесні] прагнення, вона не зможе бути освяченою і не стане святою перед Господом.⁵

Для того, щоб добро квітнуло, його необхідно культивувати й постійно практикувати. Істинна праведність вимагає щоденної обрізки зла, що проростає в нашому характері, щоденним каяттям у гріхах.

Які ж кроки необхідно зробити для того, щоб підніматися шляхом покаяння й бути гідним Божого прощення, що приходить через викуплену жертву Господньої спокути, та привілею вічного життя в світі прийдешньому? Мудрий Батько, який передбачив, що люди впадатимуть у гріх і що всі потребуватимуть покаяння, передбачив в ученнях своєї євангелії і через посередництво своєї Церкви план спасіння, що позначає ясний шлях до покаяння.

По-перше, грішники повинні сповідатися. «Таким чином, ви можете знати, чи людина кається у своїх гріхах, ось, вона сповідується в них і залишить їх» (УЗ 58:43). В першу чергу сповідатися слід перед тими, кому ви завдали найбільшої шкоди своїми діями. Щира сповідь є не просто визнанням провини вже очевидної. Якщо ви «відкрито скривдили багатьох людей», ваше визнання своєї вини має бути відкритим, і зробити його слід перед тими, кого ви скривдили, щоб ви могли явити свій сором і смирення, а також готовність отримати заслужене покарання. Якщо ваш вчинок був таємним і завдав шкоди лише тільки вам, ваша сповідь має бути таємною, щоб ваш Небесний Батько, почувши таку таємну сповідь, міг відкрито винагородити вас. Дії, які можуть впливати на ваше становище в Церкві або право на привілеї чи просування в Церкві, мають бути одразу сповіданими єпископові, якого було призначено Господом бути пастирем кожної пастви і наділено владою бути загальним суддею в Ізраїлі. Він може почути таку таємну сповідь і прийняти справедливе та милосердне рішення в кожному окремому випадку. Після сповіді грішник має продемонструвати плоди свого покаяння благими вчинками, які врівноважують і переважають дії погані. Він має зробити відповідне відшкодування, наскільки це в його силах, щоб повернути те, що він взяв, або полагодити те, що він зіпсував. Той, хто таким чином кається у своїх гріхах і рішуче відвертається від них, провомочно отримує обіцяння прощення своїх гріхів, якщо тільки він не скоїв непростимий гріх, і як це було виголошено пророком Ісаєю: «Коли ваші гріхи будуть як кармазин, – стануть білі, мов сніг; якщо будуть червоні, немов багряниця, – то стануть мов вовна вони!» (Ісая 1:18).⁶

Подивимося правді в очі. Усі ми вчиняли те, що не повинні були вчиняти, або не робили того, що нам слід було зробити. Отже, всі ми робили помилки, і кожен з нас потребує покаяння. Диявол – старий спокусник, схиляє вас повірити, що зробивши першу помилку, можна зробити ще одну, і ще одну. Саме Сатана намагається сказати вам, що дороги назад немає. Але ви повинні повернутися обличчям до ранкового сонця і через покаяння позбутись невірних речей, зроблених вами, і ніколи не повертатися до них. Господь сказав: «Іди [собі] й більше не гріши; але до душі, що грішить [знову] колишні гріхи повернуться, каже Господь Бог ваш» (УЗ 82:7).⁷

Отже, якщо ви наробили помилок, почніть уже сьогодні змінювати своє життя. Відверніться від того неправильного, що ви робите. Найважливішою серед усіх заповідей Бога є та, яку найважче виконувати сьогодні. Якщо це стосується нечесності, порушення цнотливості, фальсифікації, приховування правди, то саме сьогодні ви повинні почати працювати над цими недоліками, працювати доки не здолаєте їх. Виправте це і тоді беріться за наступне, що буде для вас тоді найважчим. Таким шляхом ви зможете освятити себе дотриманням заповідей Божих.⁸

Увійшовши до вод хрищення, ми увійшли в завіт з Господом, що будемо робити все можливе, щоб дотримуватися Божих заповідей, розуміючи, що нам буде дано Господні обіцяння, а славу Його буде додано на віки вічні, що ми маємо так побудувати свої життя, щоб служити свідками Бога скрізь аж до самої смерті (див. Мосія 18:8–10). Такий завіт ми склали, коли похристилися і стали членами цієї Церкви.⁹

Хрищення зануренням для відпущення гріхів передбачено для тих, хто досягнув віку підзвітності, і є необхідною підготовкою для зустрічі з нашим Богом. Саме так ви стали «синами Божими через віру в Христа Ісуса! Бо ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися!» (Галатам 3:26–27), або іншими словами, через хрищення ви отримали силу «стати його синами і його дочками» (Мосія 5:7). Таким чином ви можете застосувати до себе спокутну кров Христа, щоб одержати прощення ваших гріхів і очищення ваших сердець (див. Мосія 4:2). Щоб бути гідним такого прощення після хрищення, ви маєте впокорити себе і прикликати Господа щоденно і ходити непохитно у світі вчень євангелії.

Тільки тому, хто покаявся і охристився для відпущення своїх гріхів, буде даровано право на викуплену кров його спокути.¹⁰

Сам Спаситель був охрищений Іоанном Христителем, щоб, як Він сказав, «виповнити усю правду» (Матвій 3:15). Якщо це було так з Ним, то як бути нам? Никодиму було сказано: «Коли хто не родиться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже» (Іоанн 3:5). Господар не залишив сумнівів щодо необхідності хрищення, якому Він учив.

«І ніщо нечисте не може увійти в його царство; отже, ніхто не входить до його покою, крім тих, хто омив свій одяг в моїй крові через свою віру, і покаяння в усіх своїх гріхах, і свою вірність до кінця» (3 Нефій 27:19).

Ось чому Петро увіщував своїх слухачів: «Покайтеся, і нехай же охриститься кожен із вас у Ім’я Ісуса Христа на відпущення ваших гріхів, – і дара Духа Святого ви приймете!» (Дії 2:38). Бо через хрищення від того, хто має на це повноваження, людина справді може символічно омити свої шати в крові Сина Божого, який спокутував гріхи всіх тих, хто прийняв Його і увійшов дверима хрищення до Божої пастви.» Але якщо вони не покаються, – з ясністю сказав Спаситель, – вони мають страждати саме так, як Я страждав» (УЗ 19:17).¹¹

Кожний охрищений член Церкви пройшов через рукопокладання; і, затверджуючи його членство в Церкві, Старійшини сказали: «Прийми Святого Духа». Тоді вони, можливо, повторили слова, сказані Господом своїм учням, коли Він розповідав їм про Утішителя, або Святого Духа, про те, що він прийде і «пригадає вам усе». Він навчить вас усього. Він звістить вам, що має настати (див. Іоанн 14:26; 16:13). Отже, якби я затверджував вас членом Церкви, я б надав вам дар Святого Духа, щоб він був світильником вашій нозі та дороговказом, щоб він навчав вас усього, і пригадував усе, і звіщав те, що має настати.¹²

Господь каже: «І це є моя євангелія – покаяння і хрищення водою, а потім іде хрищення вогнем і Святим Духом, саме Втішителем, який показує все і навчає мирним ділам царства» (УЗ 39:6).

Коли людина має дар Святого Духа, вона має те, що є необхідним, аби відкрити їй кожний принцип і обряд спасіння, що вони належать людині тут, на землі.¹³

Абсолютно точним буде сказати, що коли людина христиться водою і отримує благословення Духа через рукопокладання, вона народжується знову. Це є новим народженням, тому що людина була піднята з духовної смерті до присутності одного з членів Божества, самого Святого Духа. Ось чому під час затвердження членства в Церкві ми говоримо вам: «Прийми Святого Духа». Цей дар, наданий відданим віруючим, які живуть гідно цього благословення, є правом на спілкування з одним з членів Божества, щоб цим долати духовну смерть.¹⁴

Хрищення зануренням символізує смерть і поховання грішної людини; а вихід з води символізує воскресіння до нового духовного життя. Після хрищення на чоло віруючого покладаються руки і він благословляється на отримання Святого Духа. Таким чином охрищений отримує обіцяння дару Святого Духа, або привілей бути приведеним назад до присутності одного з членів Божества; через свою послушність і вірність людина, що отримала ці благословення може отримати керівництво і провід Святого Духа у своїх щоденних діях і розмовах, саме так, як Адам діяв і розмовляв у Еденському саду з Богом, своїм Небесним Батьком. Отримати таке керівництво і такий провід Святого Духа – це народитися заново в дусі.¹⁵

У перших принципах євангелії, – вірі, покаянні, хрищенні та отриманні Святого Духа, силою якого все буде відкрито, – ми почнемо розуміти, що саме пророк Джозеф Сміт мав на увазі, відповідаючи на запитання, чим саме ця церква відрізняється від усіх інших. Він сказав: «Ми маємо Святого Духа» (див. History of the Church, 4:42). Коли є ця сила, якою все відкривається, тоді може бути встановлена повнота євангелії Ісуса Христа.¹⁶

Якими є закони і шляхи отримання [благословення целестіальної слави]? Що ж, ми маємо перші принципи і обряди Євангелії – віру, покаяння, хрищення і Святого Духа; і в Царстві Божому є закони, які вчать нас шляхам досягнення досконалості. Будь-який член Церкви, який учиться жити досконало за кожним із законів царства, вчиться, як стати досконалим. Немає жодного члена Церкви, який не міг би досконало жити за законом, за кожним законом євангелії. Усі ми можемо навчитися розмовляти з Богом у молитві. Усі ми можемо навчитися досконало жити за Словом мудрості. Усі ми можемо навчитися досконало додержуватися святості Суботнього дня. Усі ми можемо навчитися досконало виконувати закон пощення. Ми знаємо, як досконало дотримуватися закону цнотливості. Коли ми вчимося досконало виконувати один з цих законів, ми і є на шляху до досконалості.¹⁷

Ви можете спитати в мене, як людина може освятитися, зробитися святою настільки, щоб бути готовою ходити в присутності Господа? Господь сказав: «І ще я істинно кажу вам, що те, що керується законом, також і охороняється законом, і вдосконалюється, і освячується ним же» (УЗ 88:34). Яким законом? Законом Господа, що він міститься в євангелії Ісуса Христа. Дотримання цих законів і обрядів євангелії є способом нашого очищення та освячення. Дотримання кожного закону, наданого нам Господом, є кроком, що наближує нас до отримання права на те, щоб одного дня увійти в присутність Господа.

В іншому одкровенні Він явив нам формулу нашої багатолітньої самопідготовки. «Істинно, так говорить Господь: І станеться, що кожна душа, яка залишить гріхи свої, і прийде до Мене, і прикликає ім’я моє, і підкорятиметься голосу моєму, і виконуватиме заповіді мої, побачить моє лице й буде знати, що Я є» (УЗ 93:1). Просто, чи не так? Але послухайте ще. Все, що вам необхідно зробити – це покинути свої гріхи, прийти до Нього, прикликати Його ім’я, послухатися Його голоса та дотримуватися Його заповідей. І тоді ви побачите Його лице й пізнаєте, що Він є.¹⁸

Це Господня робота, і коли він дає якусь заповідь дітям людським, він забезпечує шлях, щоб цю заповідь можна було виконувати. Якщо Його діти зроблять усе, щоб допомогти самим собі, тоді Господь благословить їхні зусилля.

Господь сподівається, що ми зробимо все можливе, щоб спасти себе самих, а після того, як ми зробимо все для свого спасіння, ми можемо покластися на милості благодаті нашого Небесного Батька. Він віддав свого Сина, щоб через послушність законам і обрядам євангелії, ми могли здобути своє спасіння, але тільки після того, як ми зробимо все можливе самі.¹⁹

Господь дав кожному з нас світильник, але наявність у ньому олії залежить цілком від кожного з нас. Виконувати чи не виконувати заповіді, забезпечувати чи не забезпечувати себе жаданою олією для освітлення нашого шляху й направи по ньому, залежить від кожного з нас індивідуально. Ми не можемо позичити її у членів Церкви. Ми не можемо позичити її у славетних предків. Я повторюю, є в наших світильниках олія, чи її немає, залежить тільки від кожного з нас; це визначається нашою відданістю у дотриманні заповідей Живого Бога.²⁰

Усі євангельські принципи та всі євангельські заповіді є, по суті, запрошенням до вивчення євангелії через практикування її вчень. Саме і тільки цим вони і є – запрошенням прийти й практикувати, щоб пізнати [їх]. Мені видається очевидним, що ми цілковито можемо сказати, що ми ніколи дійсно не пізнаємо будь-яке з положень євангелії, поки не відчуємо їх на собі, живучи за ними. Інакше кажучи, ми вивчаємо євангелію, живучи за нею.²¹

Ось найвеличніше послання, що його може передати членам Церкви людина на цій посаді – дотримуйтеся заповідей Бога, бо в цьому полягає безпека Церкви і безпека людини. Дотримуйтеся заповідей. Я не міг би назвати нічого, що могло б сьогодні бути більш могутнім або важливим посланням.²²