Ділитися євангелією

Ми зберігаємо свої свідчення, живучи як члени Церкви, молячись, виявляючи активність у Церкві та дотримуючись заповідей Божих. І тоді керуючий Дух буде з нами, що є одним з найцінніших придбань члена Церкви.

Маючи це свідчення, ми всі маємо також відповідальність усвідомлювати свій обов’язок нести свідчення про божественну місію Господа при найпершій нагоді. Якщо ми займемося цим, то знайдемо багато можливостей, щоб навчати євангелії день у день і година за годиною, де б ми не були. Якщо ми жили ради цього, якщо ми підготовлені до цього, якщо ми шукаємо цього, тоді керуючий Дух дасть нам здатність навчати. Пам’ятайте, в ученні євангелії слова є тільки словами, якщо вони не супроводжуються Духом Господнім.

Ми відповідальні за те, щоб приносити у світ послання істини, демонструвати світові, що в ученнях євангелії Ісуса Христа знаходяться рішення всіх проблем, які заважають людству.³

Ми маємо використовувати всі можливості, щоб приносити знання євангелії іншим – нашим неактивним членам Церкви, друзям у коледжі, що не є членами Церкви, військовослужбовцям і діловим людям, сусідям і друзям.

Господь дав це одкровення пророкові: «Бо є ще на землі багато серед усіх сект, партій та конфесій, кого засліплено хитрою лукавістю людей, які вичатовують, щоб обманути, кого віддалено від істини, тому що вони не знають, де знайти її» (УЗ 123:12).⁴

Немає бажанішого голосу для щирих серцем, ніж голос істинного посланця, що проповідує євангелію Ісуса Христа.⁵

Згадайте, як [Старійшина Чарльз А. Колліс] розповідав нам про те, як він їздив у Монтану провідати одного чоловіка, який служив на місії в Ірландії. Знайшовши цього чоловіка, який був вже дуже старою людиною, і назвавшись, він сказав: «Чи ви не той місіонер, який працював в Ірландії декілька років тому?» Чоловік відповів, що так воно і є. «Добре, – сказав Старійшина Колліс, – чи ви не той чоловік, який у своїй прощальній промові на місії заявив, що він вважає себе невдахою, бо за три роки, проведені там, зміг охристити тільки одного немитого ірландського хлопчика? Ви це казали?» – «Так, я пам’ятаю, що говорив це». Брат Колліс сказав: «Що ж, я хотів би представитися. Я Чарльз А. Колліс з Ради Дванадцятьох Апостолів Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Я і є той немитий ірландський хлопчик, якого ви охристили, коли були місіонером в Ірландії». Одна душа, яка стала апостолом Церкви і Царства Божого.⁶

Завжди, коли людина простягає руку на допомогу іншому, вона одержує для себе право на заслужене спасіння за свою готовність допомагати іншим. І пам’ятайте, що всі ми є дітьми нашого Батька, чи є ми зараз членами Церкви, чи ні. Саме про тих дітей нашого Батька, які не є членами Церкви, ми повинні багато турбуватися. Вони настільки ж дорогоцінні для Нього, як і ті, хто зараз є членами Церкви. Кожен з нас, беручись виконувати завдання, суттю якого є приведення інших до пастви, за словами Господа, приносить спасіння своїй душі (див. УЗ 4:4).⁷

Сама серцевина того, що ми звемо християнством, знаходиться у свідченні автора євангелії від Іоанна, де він цитує свідчення Господаря про його божественну місію Спасителя світу. Ось ці слова:

«Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Іоанн 3:16).

Так було сформульовано суть найвищого служіння, яке ми можемо виконувати тут, у смертному житті, – готовність пожертвувати собою ради благополуччя інших. Місце жертвування й служіння у цьому освячувальному процесі життя були пояснені пророком Джозефом Смітом:

«Релігія, яка не вимагає пожертвути всім, ніколи не матиме сили, достатньої, щоб породити віру, необхідну для життя і спасіння.

Бог визначив, що через цю жертву і тільки через неї, людина зможе отримати радість вічного життя» [Lectures on Faith (1985), 69].

Якщо ми застосуємо до себе і до свого власного життя цей принцип, за яким ми могли б оволодіти цим безцінним даром, ми були б насправді мудрими. Цар Веніямин навчав свій народ у своїй прощальній промові:

«Коли ви служите вашим ближнім, то ви тільки служите вашому Богові» (Мосія 2:17).

Отже, коли людина віддає, це є вираженням її любові, і коли хтось дійсно віддає себе, це є свідченням незмінної любові того, хто готовий на це.

Пророк Джозеф Сміт настільки любив істину, яку було відкрито йому, що був готовий пожертвувати всім своїм мирським надбанням, навіть самим життям – усім до кінця, щоб мати змогу нести це свідчення, щоб його почули народи землі.

Кілька місяців тому, коли я відвідував один кіл, мене запросили провести співбесіди з кількома молодими чоловіками – майбутніми місіонерами. Президент колу розповів мені, що один молодий чоловік після тривалого лікування щойно видужав від військового неврозу. Зустрівшись з цим чоловіком, я спитав його: «Чому ви хочете піти на цю місію?»

Він сидів замислений хвильку-другу, а потім відповів: «Коли я пішов на службу, я вперше залишив свій дім. Я опинився в незнайомих умовах. Я бачив спокусу і запрошення згрішити з усіх боків. Мені потрібні були сили, щоб утриматися від гріха, і я звернувся до Небесного Батька, і молився Йому з вірою, щоб Він дав мені сили протистояти гріху. Бог почув мою молитву і дав мені сили. По закінченні учбового періоду ми потрапили на фронт, де йшли бої, і лунали постріли, звук яких невпинно прорікав послання смерті. Я був наляканий і весь тремтів. Я просив у Бога сміливості, і Він дав мені її, до мене прийшов спокій, якого я ніколи раніше не відчував. Я був призначений передовим розвідником, і це означало, що я був попереду своїх військ, а іноді був майже оточений ворогом. Я знав, що на землі була лише одна сила, яка могла спасти мене, і я просив цю силу захистити мене, врятувати моє життя, і Бог почув мою молитву і повернув мене до своїх».

І він сказав мені: «Брате Лі, мені є за що бути вдячним. Я можу лише мізерною мірою відплатити за це, вирушивши на місію як посланець Ісуса Христа і навчаючи людей усьому тому благословенному, що його я отримав у моєму домі за роки дитинства».

Почувши таке вираження віри цього молодого чоловіка, я порівняв його з тими, що я чув від інших, коли вони казали, що йдуть на місію, аби отримати підготовку, побачити світ, одержати цінний досвід, який був би корисним особисто для них.

Егоїстична гонитва за особистою користю походить не від учень істини, але скоріше від учень того, хто є ворогом істини.

Людина, яка шукає особисту вигоду та особисті зручності, ніколи не буде щасливою, бо від неї завжди будуть віддалятися горизонти життя, і ці горизонти висміюватимуть усі спроби цієї людини щось придбати або завоювати. Щаслива людина служить безкорисливо.⁸

У нашій місіонерській роботі ми є свідками чудового видовища, коли молоді чоловіки та жінки [йдуть] в усі кінці землі, щоб завдяки своєму безкорисливому служінню в усі часи та скрізь стояти свідками божественної відповідальності Церкви за навчання євангелії.⁹

Алма і сини Мосії вирушили на місіонерське служіння, і вони виконали його з честю. Алма побачив своїх братів, синів Мосії, мандруючих до землі Зарагемлі.

«Тож ці сини Мосії були з Алмою тоді, коли ангел вперше явився йому; тому Алма зрадів надзвичайно, що побачив своїх братів; і що ще додавало йому радості – вони все ще були його братами у Господі; так, і вони зміцніли у пізнанні істини; бо вони були чоловіками з твердим розумінням, і вони вивчали писання старанно, щоб вони могли знати слово Бога.

Але це ще не все; вони багато віддавалися молитві і посту; тому вони мали дух пророцтва і дух одкровення, і коли вони вчили, вони вчили з силою і владою від Бога» (Алма 17:2–3).

Тепер ви [розумієте] формулу, начання з силою і владою від Бога? Зміцнюйтеся в пізнанні істини, будьте людьми з твердим розумінням, вивчайте Писання старанно, щоб ми могли знати слово Бога. Але це ще не все. Ми маємо молитися, ми маємо поститися, і ми маємо отримати дух пророцтва; й дотримуючись усього цього, ми будемо навчати з силою і владою від Бога.¹⁰

Господь сказав: «І даю Я вам заповідь, щоб ви навчали один одного ученню Царства». І додав: «Навчайте старанно, і моя благодать буде з вами» (УЗ 88:77–78). Я спробував дати визначення словам «старанно» і «благодать». «Старанно», як пояснюється у словнику, означає «наполегливо й уважно, з особливою увагою», що є протилежністю таким категоріям, як лінощі, недбалість або байдужість.

Я вважаю, що визначення слова «благодать» дано в четвертому розділі Учення і Завітів, де Господь дав таке обіцяння тим, хто енергійно виконуватиме місіонерську роботу: «І ось, той, хто встромляє свого серпа з силою, той складає в запас те, що він не загине, але принесе спасіння своїй душі» (УЗ 4:4). Рятівна «благодать» Господньої спокутної сили пошириться і на того, хто виконує спасительні обряди євангелії, і на того, хто їх отримує.¹¹

І нарешті, ще одне, що здається мені таким самим важливим, як усе інше, або навіть ще важливішим:

«І Дух буде дано вам молитвою віри; і якщо ви не отримаєте Духа, ви не будете навчати» (УЗ 42:14).

Ми можемо дати вам знаряддя в цьому місіонерському плані для представлення і вивчення євангелії; там є все. Але якщо місіонер не буде сам старанно молитися, він ніколи не матиме Духа, з яким він зможе проповідувати євангелію. Це те, що мав на увазі Нефій, [коли] говорив:

«І ось я, Нефій, не можу написати про все, чого навчали серед мого народу; не такий я сильний у писанні, як у мовленні; бо коли людина говорить силою Святого Духа, сила Святого Духа доносить це до сердець дітей людських» (2 Нефій 33:1).

Коли ви маєте Дух, коли ви прислухаєтеся до духу проникливості, право на спілкування з яким має кожний з вас, покликаний на Його служіння, коли ви керуєтеся ним та отримуєте завдяки йому враження, тоді ви зможете пізнавати й бути скерованими через силу Святого Духа, тоді Він супроводжуватиме ваші слова, а без цього ніхто і ніколи не зможе бути ефективним учителем євангелії Ісуса Христа.¹²

Найкращий у світі шлях зацікавити людей євангелією – це життя за тими ідеалами та нормами, яких ми очікуємо від тих, хто вважає себе членами Церкви. Це є найпершим враженням, що його має стороння людина. Як ми, ті, хто вважає себе членами Церкви, поводимося?

Ніхто не зможе навчати євангелії, якщо не живе за нею. Першим кроком у підготовці до ролі місіонера має бути життя за принципами, яких ви навчаєте. Ви колись допускали думку про те, що грішник може бути добрим учителем покаяння? Чи ви вважаєте, що хтось зможе вдало навчати інших дотриманню святості Суботнього дня, якщо сам не дотримується його святості? Чи ви думаєте, що зможете навчати будь-який з інших принципів євангелії, якщо ваша віра в них не є достатньою для того, щоб ви зробили їх частиною свого життя?¹³

Ісус [сказав]: «Отже, тримайте свій світоч: щоб він міг сяяти світові. Знайте, я є світоч, який ви будете піднімати – те, що ви бачили, як я роблю. Ось ви бачите, що я молився Батькові, і ви всі були очевидцями» (3 Нефій 18:24). Наше завдання – «піднімати» для світу те, що зробив для людей Ісус: спокута, Його приклад, учення, що Він їх дав нам особисто і через своїх пророків – давніх і сучасних. Господар також радив: «Ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» (Матвій 5:16).

В усіх ситуаціях, коли нам, як провідникам, доводиться шукати, як виправити поведінку людей, важко переоцінити силу прикладу – це і приклад батьків, які показують своїм дітям цінність храмового шлюбу, а не тільки говорять про неї, і приклад місіонера, який повернувся з місії і просто випромінює світло, що є наслідком тих змін і тієї дорослості, що їх внесла в його душу євангелія.¹⁴

«Ви світло для світу; місто, що стоїть на верховині гори» (див. Матвій 5:14). Що це означає?

Будь-який святий останніх днів у церковному середовищі, на військовій службі, в суспільному житті або в діловому спілкуванні розглядається не тільки як індивід, але як обличчя видимої Церкви. Хтось сказав: «Будьте обачливими в тому, що ви робите, бо ви можете бути єдиною книгою Головних Трудів, яку люди можуть прочитати за все своє життя». Господь застерігає нас, що життя за нормами Церкви має бути помітно вищим, ніж життя за мирськими стандартами.¹⁵

Нещодавно [у 1954 році] я побував у Сеулі. Одним з найкращих наших людей у цій країні є доктор Хо Джик Кім. Він є радником Корейського уряду. Він є одним з керівників однієї з освітніх установ; він зібрав зараз навколо себе тридцять чотири навернених, багато з яких мають чудову освіту. Ми говорили з ним протягом приблизно двох годин, намагаючись знайти основу, на якій можна було б започаткувати місіонерську діяльність на землі Кореї. Він розповів нам про своє навернення. «Я привернув свою увагу до Церкви, – пояснював він, – коли мене запросили в гості двоє святих останніх днів, факультетські викладачі з Корнельського університету. Найбільше мене вразило те, яке в них сімейне життя. Ніколи я не бував у домах, де були такі прекрасні відносини між чоловіком та дружиною, між батьками та дітьми. Я бачив, як вони моляться сім’єю. Я був вражений настільки, що почав дізнаватися про їхню релігію. І одного вечора, після того, як я вже багато чого вивчив і зрозумів, що бажаю належати до такої компанії, я зрозумів, що спершу маю одержати свідчення. Я став навколішки й молився протягом майже всієї ночі, і я отримав свідчення про божественність цієї роботи». Але не забудьте, все це почалося завдяки прекрасному прикладу сім’ї, в якій домашній уклад був таким, як того вимагає євангелія від істинних святих останніх днів.¹⁶