Шлях до вічного життя

Кілька місяців тому мільйони глядачів і слухачів по всьому світі затамувавши подих, з тривогою чекали, чим закінчиться ризикований політ Аполлона 13. Цілий світ, здавалося, молився заради одного важливого результату – безпечного повернення на Землю трьох сміливців.

Коли один з них, стримуючи тривогу, оголосив приголомшливу новину, – «У нас стався вибух!» – Центр управління польотами у Х’юстоні негайно мобілізував усіх технічно підготовлених спеціалістів, які роками намагалися передбачити всі ймовірні деталі цього польоту.

Безпека цих трьох чоловіків залежала від двох важливих умов: від надійності навичок та знань тих техніків у Центрі управління польотами у Х’юстоні та від безумовної послушності людей на борту «Акваріуса» кожній інструкції тих техніків, які, розуміючи проблему, з якою стикнулися астронавти, були краще підготовленими до знаходження необхідного рішення. Рішення техніків мали бути бездоганними, бо інакше «Акваріус» пройшов би повз Землю на відстані тисяч миль.

Ця драматична подія певною мірою є подібною до цих [неспокійних] часів, у які ми живемо. Багато людей страхаються, коли вони бачать і чують про те нечуване, що відбувається у світі – політичні інтриги, війни та розбрат повсюди, розчарування батьків, які намагаються впоратися з соціальними проблемами, що загрожують знищити святість дому, розчарування дітей та молоді, які стикаються з атаками на свою віру й моральність.

Тільки якщо ви бажаєте слухати й слухатися, як це робили астронавти «Акваріуса», ви та ваші ближні зможете бути скерованими до повної безпеки й надійності – і скерованими Господом.

Послуговуючись прикладом інциденту з Аполлоном-13, я зараз, через хвильку-другу, спробую стисло окреслити чудово складений план, від послушності якому залежить спасіння кожної душі у її подорожі крізь смертне життя до остаточної долі – повернення до того Бога, який дав їй життя.

Цей план має своє ім’я, і його найвищу мету з ясністю викладено в проголошенні до Церкви на початку цього євангельського розподілу.

Більше століття тому Господь проголосив:

«І саме так Я послав мій вічний завіт у світ, щоб бути світлом світові, і бути прапором моєму народові, і щоб Іновірці прагнули його, і щоб бути посланцем перед моїм лицем, щоб приготувати шлях переді Мною» (УЗ 45:9).

Отже, цей план мав бути завітом, тобто контрактом, у якому беруть участь більше, ніж одна особа. Він мав бути прапором для Господніх обранців і для всього світу, щоб вони мали в ньому благо. Його мета – служити потребам усіх людей і підготувати світ до Другого пришестя Господа.

Усі духовні діти нашого Небесного Батька брали участь у визначенні цього плану в доземному світі. Наші найдавніші Писання від Авраама та Єремії стверджують також, що Бог, або Елогим, був там, також його Першонароджений Син – Єгова, Авраам, Єремія та багато інших, хто мав високе положення, були там.

Усі розуми, організовані ще до утворення землі, які стали духами, були там, включаючи багатьох великих і шляхетних, чия робота та поведінка у тій доземній сфері зробили їх гідними того, аби вони стали правителями та провідниками у здійсненні цього вічного плану.

За повелінням Батька та під керівництвом Єгови було організовано та сформовано землю та все, що було з нею пов’язано. Вони «впорядкували», вони «наглядали» та «готували» землю. Вони «радилися між собою» стосовно приведення на землю всіх видів життя і всього сущого, включаючи людину, і підготували землю для здійснення плану, який можна дуже влучно порівняти з кресленням, на матеріалі якого дітей Божих можна було навчати теоретично й практично всьому, що було необхідним для божественного задуму реалізації «слави Божої» та нагоди для кожної душі здобути «безсмертя та вічне життя». Вічне життя означає нескінченне життя у целестіальній сфері, де живуть Бог і Христос. Здобувається воно дотриманням усього, що нам заповідано (див. Авраам 3:24–25).

План втілював три особливі принципи:

По-перше, кожна душа отримувала привілей вибирати самостійно «волю і вічне життя» через послушність законам Бога або «неволю і смерть» стосовно всього духовного через непослух (див. 2 Нефій 2:27).

Після дару життя свобода вибору є найбільшим даром для людства, бо вона надає найвищу нагоду для дітей Божих – просуватися у цьому другому стані буття – земному житті. Один пророк і провідник на цьому континенті пояснював це своєму синові, і про це написано у давньому Писанні. Щоб здійснити ці вічні Господні цілі, має бути протилежності: з одного боку, принадження добра, а з другого – принадження зла, або, кажучи мовою Писань, «заборонений плід у протилежність дереву життя; одне солодке, а друге гірке». Далі цей батько пояснив: «Отже, Господь Бог дозволив людині діяти самостійно. Отже, людина не могла б діяти самостійно, якби її не принаджувало одне чи друге» (2 Нефій 2:16).

Другий особливий принцип цього божественного плану включав необхідність надання спасителя. Завдяки своїй спокуті найулюбленіший Син Бога став нашим Спасителем, будучи «Агнцем, заколеним від закладин світу» (Одкровення 13:8), як це було відкрито Іоаннові на острові Патмос. [Пророк Легій] пояснював, що місія Сина Божого полягала в тому, щоб «[бути] посередником для всіх дітей людських; і ті, хто вірять у нього, будуть спасенні» (2 Нефій 2:9).

Ми багато чуємо від деяких людей з обмеженим розумінням про можливість спасіння тільки через благодать. Але для того, щоб зрозуміти істинне вчення про благодать, потрібне пояснення іншого пророка, подане в цих значущих словах:

«Бо, – сказав цей пророк, – ми старанно працюємо, щоб записати, аби переконати наших дітей, а також наших братів повірити в Христа, і примиритися з Богом; бо ми знаємо, що це його благодаттю ми спасенні після всього, що ми можемо зробити» (2 Нефій 25:23). Воістину, нас викуплено спокутною кров’ю Спасителя світу, але тільки після того, як кожний зробив усе, що може, здобуваючи своє власне спасіння.

Третій особливий принцип у плані спасіння – положення про те, що «все людство може спастися через послушність законам і обрядам євангелії». (Уложення віри 3). Ці фундаментальні закони й обряди, через які приходить спасіння, викладено з ясністю:

Перше, віра в Господа Ісуса Христа.

Друге, покаяння у гріхах, що означає покинути гріхи непослуху Божим законам і ніколи до цих гріхів не повертатися. Господь з ясністю висловлювався з цього приводу. Він сказав: «… ідіть своїм шляхом і не грішіть більше; але до тієї душі, яка грішитиме [що безумовно означає повернення до тих гріхів, у яких вона покаялася], повернуться й попередні гріхи, каже Господь Бог ваш» (УЗ 82:7).

Третє, хрищення водою та Духом, бо тільки через ці обряди, як Господар навчав Никодима, можна побачити царство Боже, або ввійти в нього. (Див. Іоанн 3:4–5).

Саме це вчення було переконливо викладено воскреслим Спасителем святим на цьому континенті в тій промові своїм учням, яка вірогідно була його останнім посланням до них. Господар навчав своїх вірних святих, що «ніщо нечисте не може увійти у його царство; отже, ніхто не входить до його покою, крім тих, хто омив свій одяг в моїй крові через свою віру, і покаяння в усіх своїх гріхах, і свою вірність до кінця.

Тож ось ця заповідь: покайтеся, всі ви, кінці землі, і прийдіть до мене і христіться в моє ім’я, щоб вас можна було освятити прийняттям Святого Духа, щоб ви могли стояти незаплямованими переді мною в останній день.

Істинно, істинно кажу я вам, це є моя євангелія» (3 Нефій 27:19–21).

Якщо діти Господні, тобто всі, хто знаходиться на цій землі, незалежно від національності, кольору шкіри або переконань, прислухаються до заклику істинного посланця євангелії Ісуса Христа, як троє астронавтів «Акваріуса» слухалися досвідчених техніків з Центру управління польотом у годину небезпеки, – тоді кожен зможе з часом побачити Господа й пізнати, що він є, як це обіцяв Господь.

Це обіцяння слави, яка чекає на тих, хто є вірними до кінця, наочно показано у Господаревій притчі про блудного сина. Синові, який був вірним і не промотав свого первородства, батько, який у цьому Господаревому уроці уособлює нашого Батька і нашого Бога, обіцяв: «Ти завжди зо мною, дитино, і все моє – то твоє!» (Лука 15:31)

В одкровенні, даному через сучасного пророка, Господь сьогодні обіцяє вірним та слухняним: «… усе, що мій Батько має, буде дано йому» (УЗ 84:38).

Чи ми будемо подібними до тих безрозсудних на річці поблизу Ніагарського водоспаду, які наближалися до небезпечного водостоку? Нехтуючи тим, що річкові інспектори попереджали їх, щоб вони вигрібали на безпечне місце, поки не пізно, повністю проігнорувавши ці застереження, вони сміялися, вони танцювали, вони випивали, вони глузували і вони загинули.

Такою могла бути й доля трьох астронавтів з «Акваріуса», якби вони відмовилися прислухатися навіть до найдрібнішої інструкції з Центру управління польотами в Х’юстоні. Самі їхні життя залежали від послушності основним законам, які управляють силами всесвіту та контролюють їх.

Ісус плакав, дивлячись на світ, що оточував Його за його земного життя, – світ, який, здавалося, збожеволів і постійно глузував з того, що Він умовляв їх прийти до нього «тісною та вузькою дорогою», настільки ясно позначеною в Божому вічному плані спасіння.

О якби сьогодні ми могли знову почути його умовляння, які він тоді вигукував: «Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до тебе! Скільки разів Я хотів зібрати діти твої, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, – та ви не захотіли!» (Матвій 23:37).

О якби світ побачив у іншій притчі, що її було відкрито Іоанну Богослову, священну постать Господаря, який сьогодні кличе нас, як Він кликав тих, хто тоді жив у Єрусалимі:

Господар сказав: «Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зо Мною.

Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною, як і Я переміг був, і з Отцем Своїм сів на престолі Його» (Одкровення 3:20–21).

Ось це і є план спасіння, як його навчають в істинній церкві, збудованій на апостолах і пророках, де Христос Господь є наріжним каменем (Ефесянам 2:20); і тільки через нього може прийти спокій, не так, як його світ дає, але так, як тільки Господь може дати тим, хто перемагає те, що від світу, як переміг і сам Господар.

«І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, щоб ним би спастися ми мали» (Дії 4:12).

Нещодавно на зборах я чув свідчення однієї дівчинки, і це свідчення зігріло мені серце. Її батько мав хворобу, яку лікарі визнали невиліковною. Якось вранці, після ночі, сповненої болем і стражданнями, цей розбитий недугою батько сказав своїй дружині зворушливі слова: «Я такий вдячний сьогодні». «За що саме? – спитала вона. Він відповів: «За те, що Бог дав мені привілей прожити ще один день з тобою».

Сьогодні мені від усього серця хочеться, щоб усі, хто може почути цю трансляцію, так само подякували Богові за ще один день! За що саме? За нагоду попіклуватися про незакінчену справу. Покаятися; виправити якісь кривди; по-доброму вплинути на неслухняну дитину; дотягнутися до тих, хто просить допомоги – коротше кажучи, подякувати Богові за ще один день підготовки до зустрічі з Богом.

Не намагайтеся жити днями прийдешніми. Шукайте сили, щоб вирішити проблеми сьогоднішні. У Проповіді на горі Господар увіщував: «Отож, не журіться про завтрашній день, – бо завтра за себе само поклопочеться. Кожний день має досить своєї турботи!» (Матвій 6:34).

Робіть все, що у ваших силах, а решту залиште Богові, Батькові всіх нас. Недостатньо сказати: «Я буду намагатися зробити якнайкраще». Але скажіть: «Я зроблю все, що мені під силу. Я зроблю все необхідне».²