Вивчення і викладання євангелії

То не їжа, якою ми лише милуємося й уявляємо, яка вона смачна, поки не з’їмо її і не перетравимо. І великий бенкет не додасть нам сили і втіхи й не допоможе вистоювати у битві життя. А як часто найпростіша їжа приносить лише добру й довготривалу користь тим, хто споживає її. До того ж, бенкет не завжди готується людьми навченими, щоб додати нам сили виконувати наш обов’язок у битві життя, і часто навчання людей найбільш смиренних знаходить відгук у нашому серці і в самій глибині душі, що додає нам сили просуватися вперед і виконувати свій обов’язок у щоденному прагненні стати кращими⁴.

Церковні організації повинні поставити собі на меті зміцнення свідчень в розумі й серці святих, особливо молоді, — свідчень про істинність відновленої євангелії, про те, що наш Господь Ісус Христос був Месією, про божественність місії пророка Джозефа Сміта, про божественне походження цієї Церкви, встановленої Богом та Його Сином через пророка, і про те, що вона є і завжди буде Церквою Ісуса Христа з усім, що її супроводжує, з усім без виключення, щоб святі мали ці свідчення й раділи їм, щоб вони жили, дотримуючись заповідей Господа, щоб вони постійно зростали в пізнанні істини, а це дасть їм можливість жити так, щоб спасіння, піднесення і вічне щастя в целестіальному царстві були доступні їм і щоб зрештою вони, у свою чергу, привели інших з цього світу до знання та свідчення про Істину і своїм повчанням, і власним прикладом, приносячи їм такі самі благословення⁵.

Я вважаю, що вчитель, який має любов до Бога і знання про Нього, любов до Ісуса Христа і свідчення про Його божественність, свідчення про божественну місію пророка Джозефа Сміта, учитель, який сіє це в серця і саме єство дітей, яких навчає, —такий вчитель залучений до найблагороднішої, найпрекраснішої та найдивовижнішої справи, до якої людина тільки може бути залучена⁶.

Навчайте перших принципів євангелії і живіть за ними, а таємниці [Божі] нехай почекають, поки ви дістанетеся небес⁷.

Так само, як ми часто співаємо наших пісень, … нам ніколи не буде надто частим повторювати про Господні заповіді цьому народові і ніколи не буде надто частим наполягати, щоб святі жили за ними.⁸

Я дуже багато чув від людей таке: “Мені набридло знов і знов слухати про одне й те саме. Не треба повторюватися”. Багато людей вважають помилковим неодноразово говорити в проповідях, які вони слухають, про одне й те саме. На мій погляд, Господь визнає необхідність повторення для того, щоб на людський розум вплинуло кожне послання, яке він має передати. Наш Спаситель, навчаючи, міг знов і знов повторювати якусь ідею, по-різному формулюючи її, очевидно, для того, щоб надійно закріпити її в розумі та серці Своїх слухачів⁹.

Пам’ятаю, як у першу ж подорож, здійснену мною після покликання до Ради дванадцятьох, разом з покійним старійшиною Бригамом Янгом молодшим [також з Ради дванадцятьох], я вирішив, що під час неї (а вона тривала майже чотири місяці) більше не говоритиму про те, що ми називаємо “Словом мудрості”. Я твердо вирішив, що на наступних зборах за моєї участі оберу якусь іншу тему. Я майже 20 хвилин намагався говорити про щось інше, але всі ці спроби були даремними. Наступні ж 20 хвилин я з неймовірною легкістю говорив про Слово мудрості, а потім дізнався: якщо мешканці цього містечка, куди я приїхав, і потребували чогось, так це навчання про Слово мудрості. Після цього випадку я пообіцяв собі: якщо матиму натхнення говорити на певну тему і відчую, що це так, то навіть якби я проповідував про це тижні поспіль, то неодмінно знов зроблю це.

За час свого служіння серед людей я із задоволенням свідчив, що якщо ми смиренні, молимося і маємо бажання навчати людей, Господь надихне нас¹⁰.

Усі ми відчуваємо страх і сором’язливість, коли стаємо перед людьми, щоб проголошувати їм план життя і спасіння. Вважаю, що це добре, бо це означає, що ми усвідомлюємо власну залежність, слабкість та нездатність навчати тих, до кого звертаємося, без підтримки Святого Духа. Я і сам радий, що цей дух сором’язливості завжди відвідував мене під час публічних виступів перед святими останніх днів, бо я не хочу опинитися в такому стані, щоб не мати бажання, щоб світло та натхнення Бога перебували зі мною, коли я звертаюсь до людей. Я усвідомлюю, що сам по собі я не можу знати, що буде найкориснішим для цих людей, а тільки через голос натхнення¹¹.

Я завжди бажав, щоб коли я звертаюся до святих останніх днів, розум мій було просвітлено натхненням Святого Духа. Я усвідомлюю, що промовець, навчаючи людей, якщо тільки він не натхненний нашим Батьком Небесним, не може сказати нічого корисного для святих або вартого їхньої уваги¹².

Жодна людина не може навчати євангелії Ісуса Христа під натхненням живого Бога і з силою з небес, якщо сама вона не живе за євангелією¹³.

Ось наш обов’язок—бути такими, щоб коли ми встаємо, аби навчати людей, ми могли робити це через натхнення від Божого Духа, яке сходитиме на нас; якщо ж ми не дотримуємося заповідей Бога, то не зможемо з могутністю, владою і силою переконувати інших у важливості виконувати заповіді, які самі ми не виконуємо¹⁴.

Яким би могутнім не було свідчення або натхнення, якщо розум слухача не налаштований сприймати, враження буде дуже незначним. Це все одно, що сіяти хороше зерно в поганий ґрунт¹⁵.

Голод робить їжу дуже смачною. Через голод до євангелії Ісуса Христа [наші] конференції приносять нам задоволення¹⁶.

Бувають люди, які рік за роком справно приходять на збори і слухають, як слуги Господа навчають їх у простоті і смиренні обов’язкам, які покладені на них, а тоді йдуть зі зборів, так і не застосовуючи на практиці почуте; однак вони дуже пишаються тим, що завжди відвідують збори. Послухайте, друзі мої, якби хто з вас ішов вечеряти, сідав за стіл і пильно дивився на свою їжу, але так і не куштував навіть шматочка, той незабаром би помер від виснаження. Є святі останніх днів, які приходять на збори, але при цьому помирають від духовного виснаження, бо вони не куштують і не перетравлюють духовної їжі, яку їм там пропонують. Ми повинні бути не тільки слухачами слова, але й виконавцями його [див. Яків 1:22]¹⁷.

Коли ми присутні на зборах, то куштуємо від духу цих зборів. Якщо нас не було на них і хтось розповідає нам, яким чудовим був дух і як прекрасно було там бути, щоб відчути його, ми не можемо всього цього оцінити. Це дуже схоже на ситуацію, коли голодній людині хтось розповідає про запашну вечерю, але вона не в змозі оцінити її. Ми самі повинні їсти, ми самі повинні жити, повинні виконувати свій обов’язок так, щоб скуштувати від Духа Господа, якщо Дух Господній явив себе.

Увечері напередодні наших зборів Френсіс М. Лайман [з Кворуму Дванадцятьох Апостолів] мав приїздити з Туеле і проводити вечір [у Солт-Лейк-Сіті] та ще цілий день, щоб бути присутнім на зборах Президентства і апостолів, які тривали дві чи три години; він ніколи не пропустив жодні з таких зборів.

Якось я сказав йому: “Я вражений тим, що ви все встигаєте зробити і завжди приходите на наші збори”.

На що він відповів: “Я боюся пропустити будь-яке натхнення від Господа. Я не хочу, щоб Дух Господа приходив до мене з других рук. Я хочу сам скуштувати від нього, відчути його, усвідомити його і пізнати його”¹⁸.

Я бажаю, як я бажаю цього завжди, звертаючись до святих, мати користь від вашої віри та молитов, щоб з нами був хороший дух і щоб ми мали обопільну користь і зміцнилися у найсвятішій вірі завдяки спільному зібранню. Я знаю, дехто думає, що це вже досить затертий і застарілий вислів, яким промовці просять віри та молитов святих, але дозвольте мені сказати так: на мій погляд, люди занадто вже часто зневажають ідею прикликання Господа для благословення і натхнення тих, хто виступатиме. У таких випадках ми, як правило, винні, бо не зосереджуємо свої думки та почуття на промовцеві й не прагнемо, щиро і з молитвою, щоб Господь благословив його. Час від часу я й за собою помічаю таку провину, бо забуваю помолитися Господу, щоб Він благословив моїх братів Своїм Святим Духом, коли вони виступають.

Я знаю з власного досвіду, що жоден старійшина не підніметься, щоб звернутися до святих, не маючи щирого бажання принести цим якусь користь, і при цьому палко не бажаючи, щоб присутні мали віру і молилися за нього. Я знаю, що у відповідь на молитви зібрання святих Бог благословить мене та інших, які час від часу стають перед вами, щоб проголошувати, які ви маєте обов’язки та зобов’язання перед вашим Творцем¹⁹.

Коли ми йдемо на збори, то повинні робити це з молитвою в серці, щоб Господь надихнув промовців Своїм Духом, і після того, як вони звернулися до нас із натхненням Його Духа, ми повинні виходити з рішучістю, з бажанням, з молитвою про те, щоб у всьому засвоїти почутий урок і застосувати його на практиці в житті²⁰.

У моєму житті ніколи не було радості або щастя, або спокою, які могли б порівнятися з радістю, щастям і спокоєм від того, коли люди, що слухали, як я проповідую євангелію Ісуса Христа, приходили до мене і казали, що мають свідчення про небесне походження цієї роботи, що слова, які пролунали з моїх вуст, принесли в їхнє серце знання, що план життя і спасіння було знову відновлено на землі. Я вважаю, що на всьому світі немає нічого, що можна порівняти з радістю людини, коли вона бачить, що через неї живий Бог доторкнувся чийогось чесного серця, надихнув його любов’ю до Бога та дав бажання служити Йому²¹.