Залишати повсякденну культуру, щоб знайти “розум Христ[овий]”

Ісус застає Своїх учнів у суперечці, хоч у попередні дні вони були свідками чудес і Він їх навчав. Незадовго до цього Петро, Яків та Іван прийняли запрошення Ісуса піднятися з ним на високу гору, де вони разом побачили Мойсея та Іллю і Ісус переобразився перед ними. Ісус і ці обрані учні спустилися з гори й побачили, що безліч людей сперечається між собою через те, що інші учні не змогли відповісти на благання стривоженого батька зцілити його згасаючого сина. Ісус заспокоїв батька і зцілив юнака, а пізніше запевнив Своїх учнів, що вони зможуть робити те саме, якщо більше присвятять себе “молитв[і] та посту”¹.

Після всього цього, після спільної подорожі по Галілеї та прибуття до Капернаума, Ісус запитав Своїх учнів: “Про що міркували в дорозі?”². Відірвані від дріб’язкових суперечок і побачивши перед собою дивовижного Сина Людського, онімілі учні не могли змусити себе навіть пошепки сказати, про що саме вони спречалися дорогою, а сперечалися вони про те “хто [з них] найбільший?”³.

Хоч ці учні й були з Ісусом, вони не змогли перейняти Його думки чи діяти так, як діяв Він. Без докору Ісус спокійно сідає, підкликає дванадцятьох до себе і пояснює: “Коли хто бути першим бажає, — нехай буде найменшим із усіх і слуга всім!”⁴. По дорозі те, що вважалося “найбільшим”, здавалося зрозумілим, або, принаймні, достатньо зрозумілим, щоб втягти вірних учнів Ісуса в ту ж саму дискусію про право правити, яку вели брати Йосипа, Ламан і Лемуїл та багато інших, про кого сказано у Писаннях та у повсякденному житті⁵. Але коли Ісус зосереджує Своє світло на їхній суперечці, поняття змінюються. Те, що здавалося важливим, більше не має значення, а те, що було невидимим, раптом засяяло.

Звертаючись до коринтян, Павло стверджує, що “віра ваша не в … мудр[ості] … віку цього, ані володарів цього віку, що гинуть … але в силі Божій”⁶. Як прихильники відновленої євангелії Ісуса Христа, ми розуміємо, що “світ” сам по собі не є проблемою. Святі останніх днів приймають “всю істину, яку Бог передає Своїм дітям, — як засвоєну в наукових лабораторіях, так і отриману через пряме одкровення від Нього”⁷. Як зазначено в 13-му уложенні віри та настанові апостола Павла, ми віримо “в усе” і сподіваємося всього.

Однак взаємодія Ісуса зі Своїми учнями показує, що ми повинні звільнитися від припущень, яких допускається тілесна людина, щоб дозволити Йому навчати нас нового способу життя, нової культури. “А людина тілесна, — пояснює Павло, — не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно… Бо хто розум Господній пізнав, який би його міг навчати? А ми маємо розум Христів!”⁸.

У кожному поколінні ми маємо живих пророків, які направляють і навчають нас, як звільнити наш розум від повсякденності та “ма[ти] розум Христ[овий]”. Наш нинішній живий пророк, Президент Рассел М. Нельсон, саме це і робить. Ті, хто слухає його і дослухається до його порад, побачать, що вони позбуваються обмеження у поглядах і розвивають в собі “розум Христовий”, коли шукають миру⁹, не втрачають духовного ривка¹⁰, знаходять час для Господа¹¹, відвідують храм¹², вибирають, щоб Бог був понад усе в їхньому житті¹³, слухають Його¹⁴, каються¹⁵, прагнуть отримати одкровення й отримують його¹⁶ і “мисл[ять] целестіально” (що насправді означає “мислити духовно”)¹⁷. Ми віднаходимо себе і свій розум оновленими, коли беремо участь у справі спасіння і піднесення, пізнаючи і люблячи Ісуса Христа, піклуючись про потреби інших, запрошуючи всіх прийняти євангелію Ісуса Христа і виконуючи роботу задля об’єднання всіх Божих дітей для вічного життя.