Ми йдемо за Ісусом Христом

Це велика відповідальність—виступати у неділю Великодня перед святими останніх днів усього світу, які люблять нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа. Цього ранку ми святкуємо Його перемогу над смертю. Ми цінуємо наші знання про добровільну спокутну жертву Спасителя, принесену за нас, і сердечно вдячні за неї. Його покірливість волі Батька здобула божественну перемогу над смертю, що є надзвичайною подією в історії людства. Я вдячний за цю можливість виступати про наслідування Спасителя.

Два останні дні земного служіння Спасителя перед Його розп’яттям сповнені глибокого значення і у певному сенсі недосяжні для розуміння. Так багато усього життєво важливого для нашої вічної долі відбулося у четвер і потім у п’ятницю, у день, коли Христа розіп’яли. Остання вечеря, Пасхальна вечеря, “встановлене нагадування про звільнення Ізраїля з полону”, починалася у четвер увечері¹. Обряди і доктрини незмірного значення були започатковані під час Останньої вечері. Я назву лише три з них. Перше: Спаситель ввів обряд причастя. Він узяв хліб, розломив його, помолився над ним і передав Своїм учням, кажучи: “Це тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спомин про Мене!”². Так Він встановив причастя. Друге: Він зробив величезний наголос на вченнях, які проголошують, що любов—це найголовніший принцип. Він навчав: “По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою”³. Третє: через посередництво Христа чи під Його керівництвом “апостолам було обіцяно Святого Духа”, ще одного Утішителя⁴.

Потім Спаситель здійснив Спокуту. Він узяв на себе “тягар гріхів людства” і “жахи, які міг спричинити Сатана”⁵. У цьому процесі Він витримав незаконні суди і жахливі, трагічні події, які привели до Його розп’яття. Кульмінацією усіх подій було тріумфальне Воскресіння Христа у неділю Великодня. Христос виконав Свою священну місію Спасителя і Викупителя. Ми воскреснемо після смерті і наші духи возз’єднаються з нашими тілами. Залежно від особистої гідності ми зможемо через Його милість отримати славетну можливість увійти у присутність Бога⁶.

Ось що сказав Пророк Джозеф Сміт про ці Великодні події: “Фундаментальними принципами нашої релігії є свідчення апостолів і пророків стосовно Ісуса Христа, що Він помер, був похований і піднявся на третій день, і вознісся на небеса. А все інше, що стосується нашої релігії, є лише додатком до цього”⁷.

Цінуючи надзвичайне значення Гефсиманії та Ґолгофи, ми завжди зосереджуємося на воскреслому Господі. Фредерік Феррер, англійський теолог і віруюча людина, свідчив, що найперше покоління віруючих в первісній Християнській Церкві прославляли Спасителя як того, хто є “Воскреслий, Вічний, Прославлений Христос”, і “споглядали Його не як Того, Хто на хресті, а як Того, Хто на троні”⁸.

Президент Гордон Б. Хінклі навчав, що наше послання світу таке—Він живе! Символ Христа для святих останніх днів—у змістовних проявах нашої віри і в тому, як ми живемо за Його євангелією!⁹

Розмірковуючи над тим, що означає бути християнином сьогодні, подумайте про те, чого наше учнівство вимагатиме від нас. Я пропоную подумати про те, що робив Спаситель у ті два останні дні Свого смертного життя і відповідним чином наслідувати це.

Спершу розглянемо введення Спасителем обряду причастя. Спаситель знав, що з Ним незабаром мало трапитися. Його священна Спокутуюча місія, яка почалася з війни на небесах у передземному житті, мала бути виконана цього вечора і наступного дня. Проте, хоча на Нього чекав неправедний судовий процес Його ворогів, ми не маємо жодних доказів того, що Він готувався захищатися проти неправдивих звинувачень. Замість цього Спаситель дав Своїм учням священний обряд причастя. Коли я розмірковую про цю урочисту подію, я маю особливо глибокі почуття. Причасні збори є найсвященнішими і найсвятішими з усіх церковних зборів. Після Свого воскресіння Спаситель встановив причастя серед Нефійців¹⁰. Якщо ми бажаємо бути Його учнями і відданими членами Його Церкви, ми маємо пам’ятати про причастя і благоговійно до нього ставитися. Воно дозволяє кожному з нас зі скрушеним серцем і упокореним духом висловлювати готовність іти за Спасителем, покаятися і стати святими через Спокуту Христа¹¹. Причастя дозволяє нам свідчити Богу, що ми пам’ятаємо Його Сина і виконуємо Його заповіді, поновлюючи свій христильний завіт¹². Це зміцнює нашу любов до Батька і Сина і посилює почуття вдячності Їм.

Спаситель також зробив наголос на любові і єдності й оголосив, що нас будуть знати як Його учнів, якщо ми будемо любити одне одного. Ця заповідь, надана нам перед здійсненням вічної Спокути, вимагає від нас її виконання. Ми проявляємо нашу любов до Бога, коли виконуємо Його заповіді і служимо Його дітям. Ми не розуміємо Спокуту повністю, але ми можемо жити, прагнучи стати більш люблячими й добрими, незалежно від того, з якими випробуваннями стикаємося.

Настанова Христа Своїм учням любити одне одного і те, наскільки яскраво і сильно Він навчав цьому принципу під час Останньої вечері, є одним із самих проникливих і прекрасних епізодів останніх днів Його смертного життя.

Він не просто проводив урок з етичної поведінки. Це був Син Бога, який прохав Своїх апостолів і всіх учнів, які прийдуть після них, пам’ятати і виконувати це саме основне з Його учень. Те, як ми ставимося одне до одного і взаємодіємо одне з одним, є мірилом нашого бажання йти за Ісусом Христом.

Слухаючи виступи цієї конференції, ми відчуємо пом’якшення наших сердець, поставимо цілі і візьмемо на себе зобов’язання стати кращими. Але зранку в понеділок ми повернемося на роботу, в школу, до своїх сусідів, тобто у світ, який з багатьох точок зору не є спокійним. Багато людей у цьому світі налякані і гніваються одне на одного. Хоча ми розуміємо ці почуття, нам треба бути чемними у наших розмовах і шанобливими у стосунках. Особливо це торкається непорозумінь. Спаситель навчав нас любити навіть наших ворогів¹³. Значна більшість членів нашої Церкви виконують цю пораду. Проте є такі, хто відчувають, що давати вихід власному гніву або емоційно висловлювати глибокі переконання є важливішим, ніж поводитись так, як навчав і поводився Ісус Христос. Я запрошую кожного з нас особисто усвідомити, що те, як ми реагуємо, коли з чимось не погоджуємося, є реальним мірилом того, хто ми є і чи дійсно ми йдемо за Спасителем. Не погоджуватися з кимось—це нормально, але не нормально бути грубим. Жорстокість і варварство не є розв’язанням наших незгод. Якщо ми проявляємо любов і повагу навіть у несприятливих обставинах, ми стаємо більш схожими на Христа.

Те, що Спаситель пообіцяв апостолам Святого Духа, має надзвичайне значення для визнання видатної ролі Святого Духа, третьої особи Божества. Святий Дух є духовною істотою, Утішителем, який свідчить про Батька і Сина, відкриває істину про все і освячує тих, хто покаявся й христився. Його називають Святим Духом обіцяння і в цій ролі він підтверджує кожному з нас прийняті Богом праведні діла, обряди і завіти¹⁴. Ті, кого запечатано Святим Духом обіцяння, отримують все, що має Батько¹⁵.

Ми живемо у галасливому, суперечливому світі, де можна дивитися або чути інформацію, музику, або справжню нісенітницю кожну хвилину нашого життя, коли ми не спимо. Якщо ми бажаємо мати натхнення від Святого Духа, нам треба знайти час, щоб сповільнити крок, обміркувати, помолитися і жити так, щоб бути достойними Його підказок і діяти згідно з ними. Якщо ми будемо прислухатися до Його попереджень, то уникнемо великих помилок. У нас, як членів Церкви, є привілей отримувати світло і знання від Нього, навіть доки воно не стане яскравим, як день¹⁶.

Страждання Спокути, які Спаситель переніс у Гефсиманії та на хресті, є великим прикладом для нас. Він переніс страждання розуму, тіла й духу, які перевершують будь-яке наше розуміння. В саду Він молився Своєму Батьку і промовляв: “Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене… Та проте,—не як Я хочу, а як Ти”¹⁷. Як у Його учнів у нас будуть часи, коли нас будуть несправедливо судити, переслідувати і насміхатися з нас, і ми зустрінемо мирські і духовні шторми такої сили, які здаватимуться нам нестерпними, і скуштуємо з гірких чаш, про які молитимемося, щоб вони оминули нас. Немає людей, яких би не торкнулися шторми життя.

Ми готуємося до Другого пришестя Спасителя. В Писаннях чітко сказано, що ніхто не знає, коли воно відбудеться. Проте Писання кажуть нам, що в останні дні серед гірких чаш, з якими ми зустрінемося, будуть “…землетруси… місцями”¹⁸ і “хвил[і] морськ[і], що здіймаються за межі свої”¹⁹.

Руйнівні землетруси і цунамі недавно сталися в різних місцях, серед яких Чилі, Гаїті й Тихоокеанські острови. Кілька тижнів тому Верховний єпископ Х. Девід Бертон, старійшина Тед. Р. Каллістер і я змогли зустрітися зі святими, які втратили своїх рідних через цунамі, яке минулого вересня вразило східну частину Самоа. Дім зборів був переповнений і зустріч була емоційною. Ми змогли запевнити цих вибраних святих, що завдяки Спокуті Ісуса Христа вони зможуть возз’єднатися із тими, кого любили і кого втратили.

Президент колу, Сонні Пурселл, їхав на машині, коли побачив вдалині велетенську хвилю, яка насувалася з моря. Він посигналив, зупинив дітей, які йшли до школи, і порадив їм якомога швидше бігти на узвишшя до безпеки. Діти виконали його пораду. Він несамовито поїхав далі за своєю чотирирічною донькою, посадив її в машину і потім спробував дістатися до своєї матері. Але перш ніж він це зробив, стіна води підхопила його машину і перенесла її на відстань більш ніж 90 метрів, де та сіла на дерево. Він заліз, аби закріпити дочку на даху автомобіля, а потім поплив, щоб урятувати матір, яка трималася за гілку іншого дерева біля їхнього будинку. З великими зусиллями він доплив разом з нею до машини і безпеки. Багатьом не пощастило. Комусь не вистачило часу піднятися на узвишшя до безпеки. Багато хто втратив життя, особливо молодь та люди похилого віку.

Ми сказали сім’ям із Самоа, що члени Церкви з усього світу висловлюють їм любов і турботу, моляться за них і роблять внески до пожертвувань від посту і на гуманітарну допомогу як для членів Церкви так і для їхніх сусідів. Те саме відбувається і для членів Церкви та їхніх сусідів у Чилі та Гаїті. Ми так чинимо, оскільки йдемо за Ісусом Христом.

Під час зустрічі з цими сім’ями із Самоа усі усвідомили, наскільки важливо духовно підніматися на узвишшя, жити досконалішим життям і виконувати спасительні обряди. Приклад Спасителя і Його життя навчають нас уникати духовних низин, де домінують речі цього світу. Коли я потискав руки членам Церкви після зборів, одна сестра сказала мені, що її сім’я не була у храмі і вони втратили доньку. Зі сльозами на очах вона сказала, що тепер їхньою метою було підготуватися до виконання священних храмових обрядів, щоб вони могли бути разом у вічності.

Розмірковуючи над словами цієї сестри й умовами сучасного світу, я відчув невідкладну необхідність порадити кожному з нас шукати узвишшя—притулку та вічного захисту, які можна знайти у храмі.

У Великодню неділю, 3 квітня 1836 року, через тиждень після освячення Кертлендського храму, Дванадцять слугували, роздаючи причастя Вечері Господньої членам Церкви. Після зборів, після урочистої та тихої молитви, Спаситель явився у величі Пророку Джозефу та Оліверу Каудері, і через Мойсея, Еліяса та Іллю почав відновлення додаткових ключів священства, серед яких була сила запечатування, що єднає сім’ї у вічності²⁰.

Сьогодні, у цей Великодній ранок, ми радіємо усьому, що Спаситель зробив для нас. Він дав можливість кожному з нас досягти спасіння і вознесіння. Але ми, як діти з Самоа, маємо якомога швидше бігти на узвишшя, яке Він приготував для безпеки та миру.

Один із способів як це зробити—дотримуватися вчень сучасного Пророка, Президента Томаса С. Монсона. Він є чудовим прикладом того, хто йде за Спасителем.

У цей славетний ранок Великодня я згадую дорогоцінні слова, написані Елайзою Р. Сноу, вірною слугою Відновлення:

Я приношу своє апостольське свідчення, що Ісус Христос живе і Він є Спаситель і Викупитель світу. Він приготував шлях до істинного щастя. Про це я свідчу в ім’я Ісуса Христа, амінь.