Будь, як Аммон

Сюзан Е. Тарасевич з Мільвілля, шт. Нью-Джерсі, США, засвоїла певні уроки від Аммона, коли служила на місії повного дня разом зі своїм чоловіком Адольфом.

“Коли великий білий конверт з місіонерським покликанням потрапив до нашої поштової скриньки,—розповідала вона,—ми з чоловіком надзвичайно зраділи. Ми постилися і молилися про своє покликання. Не те, щоб ми переймалися, куди будемо призначені, але в нас було глибоке бажання отримати підтвердження, що ми будемо в змозі змістовно виконувати своє покликання.

Пізніше того вечора, коли зібралися діти й онуки, ми відкрили конверт і прочитали, що нас покликано до Польської Варшавської місії. Після цього ми відчули мир у своїх серцях, який свідчив, що це призначення було дійсно для нас. Ми обоє дуже раділи”.

Однак після приїзду на місію, сестра Тарасевич побачила, що їй важко в точності зрозуміти, яким чином вона може робити свій вклад. “Мій чоловік відразу ж отримав завдання, які були нелегкими, однак сприяли його зростанню як провідника,—розповідає вона.— Хоча ніхто з нас не розмовляв польською, у своєму служінні, здається, він обходив мовні бар’єри”. З іншого боку, вона розповідає, що часто боролася з почуттям непотрібності й відокремленості. Вона сумнівалася, чи є сенс у її місіонерському служінні.

Сестра Тарасевич почала думати про великих місіонерів з Книги Мормона. “Упродовж багатьох років як учитель Початкового товариства я часто знаходила натхнення і мотивацію в історіях про Алму і синів Мосії, щоб навчати дітей про місіонерську роботу. Кожного разу, коли я думала про місіонерів, у моєму розумі виникав образ сильного і могутнього Аммона, і я легко могла побачити в енергійних молодих місіонерах нашої місії сучасних синів Мосії. Однак я думала, що, можливо, бажання сивоволосої бабусі виконувати таку саму роль є ознакою недостатнього смирення”.

Поки вона так розмірковувала, внутрішній голос почав тихенько її розпитувати.

“Яким було найперше доручення Аммона?”

“Бути слугою, доглядати отари і збирати розпорошених овець”,—відповіла вона.

“Добре, тоді будь Аммоном”.

Ці думки розширили бачення сестри Тарасевич. “Раптом я точно зрозуміла, яким має бути моє завдання,—розповідає вона.— Я зрозуміла, що оскільки не володію знанням мови, достатнім для проповідування, багаторічний досвід, здобутий у Товаристві допомоги, підготував мене до служіння іншим—шукати, знаходити і любити тих, хто відчуває себе забутим і полишеним”.

Вона подивилася на свою місіонерську роботу іншими очима. “Я засвоїла багато способів того, як принципи, зосереджені на Христі, можуть долати мовні бар’єри,—розповідає вона.— Я почала бачити, що можу робити, аби піклуватися про отару й збирати розсіяних овець”.

Після цього, за її словами, “життя літньої місіонерки перетворилося на чудовий час навчання і служіння, оскільки ми мали привілей бачити, як євангелія змінювала і збагачувала життя тих, хто приймав її”. Їй часто хотілося співати те, що вона називає гімном Аммона: “Але знай, моя радість повна, так моє серце наповнене по вінця радістю, і я втішуся в моєму Богові” (Алма 26:11).

Пеггі Уоллес Полл з Саут-Вебер, шт. Юта, поглибила своє духовне бачення завдяки Аммонові, коли отримала доручення навчати про спасіння і повернення до активності під час навчальних зборів провідництва священства і допоміжних організацій.

“Прочитавши знайому історію про Аммона, я помітила дещо нове,—розповідає вона.— Пам’ятаєте, Аммон служить на місії серед ламанійців. Йому дано завдання піклуватися про царських овець. Разом з ним служать інші слуги, і коли вони приводять овець на водопій до вод Себуса, отари розганяють розбійники. Інші слуги налякані до смерті. Ймовірно, їхні попередники, які допустили, щоб овець було розігнано, були віддані на смерть, і тепер ці слуги впевнені, що така ж доля чекає і на них. (Див. Алма 17:25–30).

Однак Аммон бачить сприятливу ситуацію,—каже сестра Полл.— Він наказує іншим слугам бути в доброму гуморі, бо у нього є план. Прочитайте Алма 17:31–33 і ви побачите, як чітко його викладено:

1. Якомога раніше помітити, що якісь вівці загубилися.

2. “Побіг[ти] з великою поспішністю”.

3. Зібрати овець.

4. Безпечно повернути їх до отари.

5. Оточити їх, оберігати і з любов’ю живити”.

Сестра Полл розповідає, що була вражена тим, як цю історію можна застосувати до повернення до активності: “Ми можемо розглядати історію Аммона як образ провідників Церкви у наш час, які спасають розсіяних членів Церкви. Є багато мирських чинників, які, подібно до розбійників, можуть відганяти членів Церкви від доброго слова євангелії. Ми маємо бути пильними і швидко реагувати, коли одна з Його дорогоцінних душ відпадає від отари”.

Вона цитує Президента Гордона Б. Хінклі (1910–2008), який сказав: “Я буду сподіватися, я буду молитися, щоб кожен з нас… прийняв для себе рішення шукати тих, кому потрібна допомога, хто втратив надію й опинився у важкому становищі, щоб підняти їх у дусі любові і привести в лоно Церкви, де сильні руки і люблячі серця зігріють їх, заспокоять, підтримають і поставлять на шлях щасливого і плідного життя¹”.