Два листи від мами

У 1996 році у нас з дружиною було двоє синів віком 4 і 7 років. У нас був напружений графік життя, як і у більшості молодих сімей. Якось пізно ввечері дружина знайшла час, щоб написати листа моєму племіннику Глену, який у той час служив на місії у Фінляндії.

Чомусь їй здалося, що вона повинна написати довгого листа, в якому детально опише, чим займається кожен член нашої сім’ї, про духовний стан кожного, про те, як ми з нею служимо в своїх церковних покликаннях, свою історію навернення, її почуття про місіонерську роботу та її свідчення про євангелію.

То був чудовий лист, але я сумнівався, що моєму племінникові насправді потрібна була вся та інформація. Пізніше вона знову написала йому.

Через 6 років, коли я служив єпископом, а нашим хлопцям було 10 і 13 років, мій світ раптово змінився. 2 січня 2002 року, у віці лише 42 років моя дружина померла від серцевого нападу.

В нашому домі я намагався жити за принципами, викладеними в документі “Сім’я: Проголошення світові”¹. Я зрозумів, що можу головувати в сім’ї і забезпечувати її, але мені не вдавалося належним чином виховувати своїх синів. Незважаючи на це, ми рухалися вперед, докладаючи найкращих зусиль.

У червні 2012 року мій молодший син Сем, який у той час служив на місії повного дня в Південній місії Колорадо Денвер, надіслав мені електронного листа. “Цього тижня сталася надзвичайна подія,—написав він.— Я отримав два листи від мами”.

Він пояснив, що отримав посилку від свого двоюрідного брата Глена, а в ній було два листи, які вона написала йому, коли він був у Фінляндії.

“Син розповів мені, що ці два листи, які мама послала йому на місію, насправді були написані для мене, коли я служитиму на місії,—писав Сем.— Тож він надіслав їх мені, і ці листи надзвичайні!”

Сем писав, що отримав “велику моральну підтримку в той час”, коли дізнався про навернення своєї мами, її свідчення і почуття щодо місіонерської роботи. Він сказав, що хоче сканувати листи, а оригінали надіслати додому.

“Я навіть ніколи й не знав, що ти служив президентом кворуму старійшин чи лідером місіонерської роботи в приході”,—писав Сем. Він дізнався, що коли йому було 4 роки, він “стрибав у ліжко після молитви й вигукував “Я хочу бути місіонером!”

Потім він написав те, що дізнався про свою маму: “Мама напевно знала, що я буду займатися боротьбою, бо казала, що можу завоювати симпатію професійних борців :)”.

Я був до сліз зворушений реакцією Сема на ті листи. Через кілька тижнів він надіслав їх додому. Вони були могутніми, особистими, зворушливими тоді, коли вона їх написала в 1996 році, але з огляду на події наступних років вони здобули навіть більшу силу.

Листи дружини зміцнили мого племінника, але як хліб, спущений по воді (див. Eклезіяст 11:1), вони повернулися через багато років, щоб благословити її сина, який служив на місії, та овдовілого чоловіка.