Я отримую відповіді на уроках інституту релігії

Багатьом людям іноді буває важко знайти час на духовні речі, коли в житті так багато турбот. Необхідно працювати, навчатися, виконувати хатні справи, піклуватися про сім’ю, знаходити час на друзів. Звісно, випробування також не чекають, коли ми закінчимо виконувати свої справи. У такі часи духовний розвиток відсувається на задній план. Мені на думку завжди спадає фраза з плакатів, розміщених у інституті релігії та семінарії: “Поставте Бога на перше місце. Все інше стане на свої місця, або зникне з вашого життя”. Є певна причина, з якої ми тут, на Землі, оскільки ця планета—це не кінцевий пункт нашого призначення. Нам усім потрібно підготуватися до зустрічі з Богом.

Зовсім недавно в інституті релігії ми вивчали урок про те, як будувати Сіон на Землі, і, звичайно ж, у ньому згадувалася усім відома історія про Еноха. Його народ був настільки праведним, що Господь вирішив забрати його до Себе, оскільки вони були готові зустрітися з Ним. Ця історія завжди надихала мене і вражала до глибини душі, оскільки, щиросердо визнаю, що я поки що зовсім не готова зустрітися з Богом.

Що ж означає бути готовими? Чи було місто Еноха ідеальним? Швидше ні. Я вважаю, що не ідеальності чекає від нас Господь. Він хоче, щоб ми йшли у правильному напрямку і вже сьогодні будували місто Еноха у наших сім’ях і нашому оточенні. У Святих Писаннях Він постійно дає підказки, як будувати це місто—в них говориться не про те, як правильно місити бетон чи конструювати будівлі, а про те, що необхідно стояти на святих місцях і не сходити з них. Господь каже нам, щоб ми любили наших ворогів і будували на міцному фундаменті. Щоб знайти ці маленькі підказки і відповіді, нам потрібно глибоко вивчати Писання, а потім багато працювати. Обдумуючи це, я усвідомлюю, яка велика робота чекає на нас попереду.

Але ми не самотні на цьому шляху—нам не потрібно шукати підказки самостійно. Для цього є церковні посібники і матеріали, керівники й уроки інституту релігії та семінарії. Саме вони допомагають нам наближатися до Бога і знаходити відповіді на свої запитання.

Я багато разів отримувала відповіді на уроках інституту релігії, але один з них запам’ятався мені особливо яскраво. То був складний період мого життя, коли я, недавно повернувшись з місії, почувалася розгубленою. Я ставила перед собою важкодосяжні цілі, взяла на себе багато зобов’язань і майже нічого не встигала. Я багато молилася, але відповідей, як мені здавалося, не отримувала. Навіть відвідувати уроки інституту мені було важко—я весь час почувалася втомленою. Але я продовжувала відвідувати уроки інституту і Небесний Батько мені допоміг. Якось я почула свідчення чоловіка, чия ситуація була подібною до моєї. Іншого разу, читаючи Писання, я зрозуміла, що ті слова наче були звернуті до мене особисто. Бог виявляв мені Свою любов, Він бачив мої зусилля наблизитися до Нього і хотів, щоб я просто довірилася Йому. І я довірилась. З серця наче впав камінь, який я сама на себе поклала—мені навіть стало легше дихати, тому що я знала, що я не самотня.

Я знаю, що Господь не дає заповіді, не приготувавши шлях. Він дав нам карту і просить нас довіритися Йому, йти за Ним і бути вірними Йому—і тоді Він покаже нам целестіальне царство тут, на Землі, місце, де ми зможемо відчути спокій. Я знаю, що Бог живе і що наша Церква—єдина істинна Церква на Землі. Я знаю, що Спаситель викупив наші гріхи, щоб кожен з нас міг повернутися у присутність нашого Небесного Батька.