Один урок з Книги Мормона
Як члени Церкви у першому поколінні, ви є тими, хто починає цикл навчання і зміцнення наступного покоління.
Я люблю Книгу Мормона. В ній є чудові історії для дітей усіх вікових груп, але ще важливішим є те, що вона викладає уроки на всі часи, які часто передаються в піснях Початкового товариства.
Наприклад, великий урок можна знайти в пісні про армію Геламана. Ми співаємо: “Ми, як армія Геламанова, Будемо гідні завжди”1. Багатьом з нас також подобається рядок: “Кожен із нас, як Нефій колись, мав добрих… батьків”2.
Моє сьогоднішнє послання адресовано вам, члени Церкви в першому поколінні, які, можливо, й були народжені від порядних батьків, але не були навчені євангелії в сім’ях. Не будучи подібними бійцям армії Геламана, які “були навчені своїми матерями, [що] … Бог визволить їх” (Алма 56:47), ви, можливо, схожі на їхніх батьків, народ Аммона, які зростали невіруючими.
Корисно буде переглянути історію народу Аммона. Вони були ламанійцями, яких навчав євангелії Аммон, Аарон та інші (див. Алма 23:1–4). Коли ці ламанійці прийняли євангелію, їх стали називати Анті-Нефій-Легії, а пізніше—народом Аммона (див. Алма 23:16–17; 27:23–26). Армія Геламана, яка допомагала в битві проти ненавернених ламанійців, складалася з синів народу Аммона (див. Алма 56:3–6).
Отже міць армії Геламана насправді почалася з їхніх батьків, які були народом Аммона. Вони були тими, хто спочатку пізнавав євангелію з Писань. Вони були тими, хто пізнав силу молитви. І вони були тими, хто першими уклали і зберігали завіти з Господом. І так само, як це починалося в них, воно починається у вас. Як члени Церкви у першому поколінні, ви є тими, хто починає цикл навчання і зміцнення наступного покоління.
Писання
Аарон, який був великим місіонером, використовував Писання, щоби навчати ламанійського царя і народ Аммона про віру і покаяння, а також про Ісуса Христа і план щастя (див. Алма 22:12–14; 23:4–5). Сьогодні читання та дослідження Писань продовжується, щоби збільшувати нашу віру; воно допомагає нам чинити опір спокусі та дозволяє нам наближатися до Небесного Батька і Його Сина Ісуса Христа.
Однак читання Писань може здаватися складним завданням для будь-кого. Президент Бойд К. Пекер ділиться своїми спогадами про перші спроби читання Книги Мормона у підлітковому віці. Він каже: “Я відкрив її і прочитав: “Я, Нефій, був народжений від порядних батьків” (1 Нефій 1:1) … Це було цікаво, і так я дочитав до розділів, де були слова Ісаї. Пройшло кілька місяців, і я знову взявся читати Книгу Мормона, я відкрив її на словах: “Я, Нефій, був народжений від порядних батьків”, але щоразу, натикався на перешкоду—розділи Ісаї … Врешті-решт я вирішив усе ж прочитати їх”3.
І, безумовно, президент Пекер таки прочитав їх. Наполегливість—ось ключ. З кожним прочитанням Писань незнайомі слова будуть наповнюватися змістом. Ви можете читати про героїв та великі й сміливі вчинки. Ви можете дізнатися про лагідні милості Господа. І, що є найголовнішим, ви можете відчути любов Бога і пізнати, що Ісус Христос є нашим Спасителем.
Молитва
Молитва є ще одним засобом зміцнення віри. Коли ламанійський цар хотів дізнатися, що йому робити, аби отримати радість євангелії, він молився Господу (див. Алма 22:16–17). Нам також обіцяно, що якщо ми попросимо, нам буде дано.
Стенлі був 19-літним зацікавленим євангелією в Гонконзі. Він був у захваті від євангелії і бажав охриститися, доки його друзі не розкритикували Церкву. Він зустрівся з місіонерами. Вони свідчили, що Бог піклується про нього достатньо, щоби відповісти на його молитву. Вони запропонували йому стати на коліна і спитати Небесного Батька, чи ці вчення є істинними. Місіонери, спочатку один, потім другий, промовили короткі молитви. Тоді помолився Стенлі. Коли він закінчив свою смиренну молитву, вони спитали його: “Стенлі, що ти відчуваєш?” Він повільно підняв голову і майже пошепки відповів: “Хрищення, хрищення”4.
Завіти
Зрештою, укладання і дотримання завітів також збільшує віру. Народ Аммона уклав завіт, “що ніж пролити кров їхніх братів, вони краще віддадуть свої власні життя” (Алма 24:18).
Коли ми охрищуємося і беремо на себе ім’я Христа, то укладаємо завіти. Нам нагадують про ці завіти, коли ми причащаємося. І коли ми дотримуємося цих завітів, ми можемо мати постійне супутництво Святого Духа. Це Святий Дух, саме Втішитель, Хто навчає нас “усього” (Іван 14:26)
Одній сестрі з Мехіко було 16 років, коли місіонери прийшли до її дверей. Вона каже, що вони навчали з Духом. “Здавалося, що вони нібито зняли пов’язку з моїх очей і що Господь прояснив моє розуміння … Слово Боже і мої молитви зміцнили [мене], щоби я здолала наступне випробування—розмову з моїм татом. Коли я стикнулася з несприйняттям з боку моєї сім’ї мого хрищення, Дух Господній зміцнював мене, нашіптуючи: “Продовжуй. Іди далі. Деякі з твоїх родичів стануть членами Церкви”5.
Писання, молитва і укладання завітів допомагали не тільки народові Аммона, але також членам Церкви в першому поколінні скрізь— включаючи й мене. Розумієте, хоч я й народилася від порядних батьків, мене не навчали вдома євангелії. Однак мої батьки навчали мене моральним цінностям і етичній поведінці. Я пам’ятаю, як мій батько, який не був членом Церкви, допомагав мені писати першу промову, яку я виголошувала в церкві. Призначеною темою була “Чесність”, і замість цитування тринадцятого уложення віри, ми використали приклад одного чоловіка на призвісько Чесний Абе.
Відповідальність за моє євангельське навчання була покладена на вчителів Початкового товариства, на провідників Товариства молодих жінок і провідників священства. Коли мені було сім років, моя вчителька Недільної школи навчала нас молитві, і мені хотілося молитися. Вона розповідала нам про десятину, і мені хотілося сплачувати десятину. Вона навчала нас пощенню, і … що ж, мені було лише сім років і поститися не хотілося. Але коли вона навчала нас про хрищення, я охристилася. Я вдячна за своїх порядних батьків, які підтримували мене в моєму рішенні і які пізніше також стали членами Церкви.
Це починається з нас
Народ Аммона жив за євангелією, і “вони були стійкими у вірі в Христа, аж до самого кінця” (Алма 27:27). Це почалося з них. І це починається з нас. Як члени Церкви у першому поколінні, які здобули свідчення, ми зараз маємо відповідальність навчати дітей наших днів. Ми маємо навчати їх у себе вдома і в наших класах. Ми маємо навчати їх слову Божому з Писань. Ми маємо навчати їх силі молитви, і ми маємо навчати їх благословенням, що приходять, коли укладають завіти і дотримуються їх. І якщо ми будемо навчати їх, вони зможуть сказати:
В ім’я Ісуса Христа, амінь.