Язик ангелів

Пророк Джозеф Сміт показав нам глибше значення сили слова, коли вчив: “Саме через слова … діє кожна істота, коли діє вірою. Бог сказав: “Хай станеться світло!” І сталося світло”. Ісус Навин сказав—і великі світила, створені Богом, спинилися. Ілля повелів—і небеса зачинилися на три з половиною роки, так що не було дощу. … І все це було зроблено вірою. … Тобто віра діє через слова; і через [слова] творилися її наймогутніші діла, і ще будуть творитися”¹. Як і всі дари, “що сходять з висоти”, слова є “священними і ма[ють] промовлятися з обережністю, і зі стриманістю, що від Духа”².

Саме усвідомлення сили і святості слів спонукає мене застерегти вас, якщо застереження доречне, щодо того як ми розмовляємо з іншими і говоримо про себе.

В апокрифах є рядок, який характеризує всю серйозність питання краще, ніж це під силу мені. Сказано: “Удар бича робить рубці, а удар язика розтрощить кістки”³. Під впливом цього вражаючого образу я по-особливому сприйняв слова з послання Якова, що я таки можу бути “мужем досконалим”.

Яків сказав: “Бо багато ми всі помиляємось. [Та] коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий, спроможний приборкувати й усе тіло”.

Продовжуючи аналогію з приборкуванням, він пише: “От і коням вкладаєм уздечки до рота, щоб корилися нам, і ми всім їхнім тілом керуємо.

От і кораблі, хоч які величезні та гнані вітрами жорстокими, проте найменшим стерном скеровуються”.

Далі Яків підводить до своєї думки: “Так само й язик,—малий член. … Ось маленький огонь, а запалює величезного ліса!

І язик—то огонь … поміж нашими членами, … сквернить усе тіло, … і сам запалюється від геєнни.

Бо всяка природа звірів і пташок, гадів і морських потвор приборкується, і … буде природою людською,

та не може ніхто із людей язика вгамувати,—він зло безупинне, він повний отрути смертельної!

Ним ми благословляємо Бога й Отця, і ним проклинаєм людей, що створені на Божу подобу.

Із тих самих уст виходить благословення й прокляття. Не повинно, брати мої, щоб так це було!”⁴

Що ж, доволі відверто! Звісно, Яків не каже, що наш язик завжди такий жахливий і що все, що ми кажемо, “повно отрути смертельної”. Але він чітко вказує, що принаймні іноді наші слова можуть бути згубними, навіть отруйними, і це страшне звинувачення для святого останніх днів! Голос, яким складається сильне свідчення, виголошується палка молитва і співаються гімни Сіону, може бути тим же голосом, яким лаються і критикують, збентежують і принижують, завдають болю і нищать свій дух і дух інших людей. “Із тих самих уст виходить благословення й прокляття,—журиться Яків.—Не повинно, брати мої [і сестри], щоб так це було!”

Чи можемо ми всі щось зробити для цього? Чи може кожен з нас спробувати бути в цьому більш “досконалим” мужем або жінкою?

Чоловіки! Вам довірили найбільш священний дар, що його Бог може дати вам,—дружину, дочку Бога, матір ваших дітей, яка добровільно віддала себе вам для любові та радісного подружнього життя. Згадайте, що ви казали, коли залицялися до неї, згадайте слова благословення, які ви промовляли, ніжно поклавши руки їй на голову, подумайте про себе і про неї як про бога і богиню (ким ви по суті є), а тоді замисліться про хвилини, коли були сказані холодні, недбалі, неприборкані слова. З огляду на можливу шкоду, заподіяну нашим язиком, не дивно, що Спаситель сказав: “Не те, що входить до уст, людину сквернить, але те, що виходить із уст, те людину сквернить”⁵. Чоловік, який ніколи і не подумає вдарити дружину, може, якщо й не розтрощити їй кістки, так точно розбити їй серце жорстокістю недбалих чи недобрих слів. Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів повністю й однозначно засуджує фізичне насильство. Якщо засудження чогось може бути ще сильнішим, то ми ще завзятіше висловлюємося проти всіх форм статевого насильства. Сьогодні я засуджую словесне і психологічне насильство будь-кого над будь-ким, але особливо чоловіків над дружинами. Брати, не повинно, щоб це було.

У тому ж дусі ми звертаємося і до сестер, бо гріх словесного насильства не розрізняє статей. Дружини! Що йде від неприборканого язика у ваших устах, від сили на добро чи зло у ваших словах? Як такий чарівний голос, такий ангельський за божественною суттю, такий близький до завіси, такий природно м’який і такий добрий в єстві, може ставати таким різким, ущипливим, єхидним і невгамовним? Жоден кинджал, будь-коли вигострений, не простромить так, як можуть простромити слова жінки, і вони можуть віддалити близьких їй людей за бар’єри настільки далекі, які ніхто собі не міг уявити на початку тієї розмови. Сестри, у вашому величному духові немає місця різким чи образливим висловам будь-якого характеру, включаючи плітки, уїдливі чи саркастичні слова. Нехай ніколи не буде сказано про наш дім, наш приход або осередок, що “і язик—то огонь. Як світ неправедності, [що палає] поміж нашими членами”.

Дозвольте розширити цю пораду, щоб перевести її на сімейні питання. Ми мусимо бути дуже обережними у спілкуванні з дітьми. Те, що ми кажемо або чого не кажемо, як ми це кажемо і коли, має дуже, дуже великий вплив на формування сприйняття дитиною себе. Але це має ще більший вплив на формування дитячої віри в нас і віри в Бога. Будьте конструктивними в зауваженнях дітям, завжди! Ніколи не кажіть їм, навіть коли вони капризують, що вони товсті або тупі, ледачі або “сірі”. Ви ніколи не зробите цього свідомо, але вони запам’ятають і роками можуть намагатися забути це—і пробачити. І намагайтеся не порівнювати дітей, навіть якщо вам здається, що у вас це добре виходить. Ви можете від усієї душі сказати Сюзен, що вона симпатична, а Сандрі, що кмітлива, але все, що Сюзен запам’ятає, так це те, що вона не кмітлива, а Сандра—що вона не симпатична. Хваліть кожну дитину окремо за те, ким вона є, і допомагайте їй уникнути манії нашого суспільства порівнювати, змагатися і ніколи не відчувати межі.

Я так розумію, що зайве казати, що негативні висловлювання найчастіше походять від негативного мислення, в тому числі негативного ставлення до себе. Ми бачимо власні помилки, ми говоримо (або принаймні думаємо) критично про себе, і невдовзі ми так само сприймаємо всіх і вся. Ні сонечка, ні троянд, ні натяку на надію чи щастя. Невдовзі ми і всі навколо стають нещасними.

Мені подобаються слова старійшини Орсона Ф. Уітні: “Дух євангелії—це дух оптимізму; він покладається на Бога і бачить світлий бік речей. Протилежний, песимістичний дух пригноблює людей і веде від Бога, бачить темний бік, ремствує, скаржиться і повільний на послух”⁶. Ми повинні шанувати заклик Спасителя: “Будьте в доброму гуморі”⁷. (Справді, мені здається, що ми найбільше винні в порушенні цієї заповіді, ніж будь-якої іншої!) Говоріть обнадійливо. Говоріть підбадьорливо, в тому числі й собі. Намагайтеся не жалітися і безустанно стогнати. Як хтось колись сказав: “Навіть у золотий вік цивілізації безсумнівно хтось бурчав, що все занадто жовте”.

Мені часто здавалося, що Нефію, мабуть, було легше бути зв’язаним мотузками і побитим палицями, ніж слухати невпинні ремствування Ламана і Лемуїла⁸. Він явно хоч би раз казав їм: “Вдарте мене ще раз. Бо я все ще чую вас”. Так, у житті є негаразди і, так, ми зустрічаємося з негативом, але, будь ласка, прийміть одне з життєвих правил старійшини Холланда: немає такої невдачі, жаління на яку не зробило б її ще гіршою.

Павло відверто про це сказав, але в його словах—надія. Він сказав усім нам: “Нехай жадне слово гниле не виходить із уст ваших, але тільки таке, що добре [і] на потрібне збудування, щоб воно подало благодать тим, хто чує.

І не засмучуйте Духа Святого Божого. …

Усяке подратування, і гнів, і лютість, і крик, і лайка нехай буде взято від вас. …

А ви один до одного будьте ласкаві, милостиві, прощаючи один одному, як і Бог через Христа вам простив”⁹.

У зворушливому останньому свідченні Нефій закликає нас “слідувати за Сином [Божим] з щирими намірами в серці” і обіцяє, що “після … хрищення вогнем і Святим Духом, [ви] можете розмовляти новим язиком, так, саме язиком ангелів. … І … як ви зможете розмовляти язиком ангелів, якщо тільки не через Святого Духа? Ангели розмовляють силою Святого Духа; отже, вони промовляють слова Христа”¹⁰. Справді, Христос був і є “Словом”, як казав Іван, улюблений учень¹¹, повним благодаті й істини, милості і співчуття.

Отже, брати і сестри, у цьому тривалому, вічному прагненні стати подібними до Спасителя, спробуймо бути “досконалими” мужами і жінками принаймні в одному— не ображати словом, або, кажучи більш позитивно, розмовляти новим язиком, язиком ангелів. Наші слова, як і наші вчинки, повинні сповнюватися віри, надії і милосердя—трьома великими християнськими імперативами, які так потрібні в сучасному світі. Такими словами, промовленими під впливом Духа, можна висушити сльози, зцілити серце, духовно піднести життя, повернути надію, надати впевненості. Я молюся, щоб мої слова навіть на цю непросту тему були підбадьоренням для вас, а не доріканням, щоб ви змогли почути в моєму голосі любов до вас, бо я дійсно люблю вас. Що важливіше, благаю, знайте, що ваш Небесний Батько любить вас, і також Його Єдинонароджений Син. Коли Вони говоритимуть до вас (а Вони говоритимуть!), це буде не у вітрі, і не в трусі землі, і не у вогні, але це буде тихий лагідний голос, голос ніжний і добрий¹². Це буде сказано язиком ангелів. Радіймо всі думці, що, коли говоримо щось, що наставляє, підбадьорює найменших з оцих, наших братів і сестер, а також маленьких, ми кажемо це Богові¹³. В ім’я Ісуса Христа, амінь.