Розлучення

Ми живемо у світі, в якому сама ідея шлюбу під загрозою і де розлучення—звичайна справа.

Концепція зацікавленості суспільства в захисті шлюбу заради суспільного блага і блага подружжів і їхніх дітей була підмінена багатьма людьми ідеєю, що шлюб є виключно приватною домовленістю між згодними дорослими людьми, яка підлягає розриву з ініціативи однієї зі сторін¹.

Країни, в яких законодавства щодо розлучення не було, запровадили його, а більшість країн, в яких розлучення дозволяється, спростили процес. На жаль, за нинішніми нормами, які регулюють розлучення без провини, легше розірвати шлюбні стосунки з небажаним подружжям, ніж трудові стосунки з небажаним працівником. Дехто навіть називає перший шлюб “стартовим”—як маленький будинок, в якому живуть до того як переїхати в новий.

Нівелювання концепції, що шлюб укладається назавжди і є безцінним, тягне далекосяжні наслідки. Перебуваючи під впливом розлучення власних батьків або популярних ідей, що подружнє життя—це кайдани, які не дозволяють реалізувати себе, деякі молоді люди тікають від шлюбу. Багато одружених уникають серйозного зобов’язання, готові втекти при першій же істотній проблемі.

З іншого боку, сучасні пророки застерігали, що сприйняття шлюбу “лише як угоди, до якої можна увійти за бажанням … і яку можна розірвати при перших же труднощах, … є злом, що заслуговує на суворе засудження”, особливо коли через це страждають діти².

У давні часи і навіть за законами племен в деяких країнах, де у нас уже є члени Церкви, чоловіки владні розлучитися з дружиною через будь-яку дрібницю. Таке негідне пригноблення жінок засуджував Спаситель, Який заявляв:

“То за ваше жорстокосердя дозволив Мойсей відпускати дружин ваших, спочатку ж так не було.

А Я вам кажу: Хто дружину відпустить свою не з причини перелюбу, і одружиться з іншою, той чинить перелюб. І хто одружиться з розведеною, той чинить перелюб” (Матвій 19:8–9).

Шлюб, який вимагається для піднесення,—вічний за тривалістю і богоподібний за якістю—не припускає розлучення. Подружні пари укладають шлюб у храмах Господа на всю вічність. Але деякі шлюби не рухаються до цього ідеалу. Через “[наше] жорстокосердя” Господь поки що не привів у дію наслідки целестіального порядку. Він дозволяє розлученим одружуватися знову без плями аморальності, що з’явилася б там за вищим законом. Якщо розлучений член Церкви не скоїть серйозного гріха, він може бути гідний храмової рекомендації за тими ж нормами гідності, що стосуються інших членів Церкви.

Є багато чудових членів Церкви, які розлучилися. Спочатку я звертаюся до них. Ми знаємо, що багато хто з вас, членів Церкви, є невинними жертвами, чиї колишні подружжя постійно зраджували священним завітам, нехтували шлюбними обов’язками або не виконували їх. Члени Церкви, які таке пережили, не з чуток знають, що розлучення—не найгірше, що буває.

Коли шлюб помирає і втрачається надія на його реанімацію, необхідно мати спосіб припинити його. Я бачив таке на Філіппінах. Через два дні після укладання храмового шлюбу чоловік покинув свою молоду дружину і від нього не було звістки понад 10 років. Ця дружина втекла в іншу країну й отримала розлучення там, але її чоловік—вже колишній—залишається одруженим в очах закону Філіппін. Оскільки у цій країні немає положення про розлучення, ці невинні жертви, покинуті подружжя, не мають способу позбутися статусу одружених і жити повноцінним життям.

Ми знаємо, що хтось озирається на розлучення, шкодуючи про свою часткову чи переважну вину в розриві. Всі, хто пройшли через розлучення, зазнали болю і потребують зцілення й надії, які приносить Спокута. Це зцілення і ця надія доступні їм, а також їхнім дітям.

А зараз я звертаюся до одружених членів Церкви, особливо до тих, хто, можливо, зважується на розлучення.

Я суворо застерігаю вас і тих, хто радить вам “поглянути правді у вічі”, що засіб від більшості сімейних проблем не розлучення, а покаяння. Часто причиною є не несумісність, а егоїзм. Перший крок—не роз’їзд, а зміни в собі. Розлучення—не універсальне вирішення проблем, воно часто залишає рани, що довго не загоюються. Масштабне міжнародне дослідження рівню щастя людей до і після “головних подій в житті” виявило, що в середньому людям легше повернутися до колишнього рівня щастя після смерті свого подружжя, ніж після розлучення³. Подружжя, які гадають, що розлучення вирішить конфлікти, часто усвідомлюють, що воно тільки загострює їх, адже ускладнення, пов’язані з розлученням, особливо якщо є діти, створюють нові конфлікти.

В першу чергу подумайте про дітей. Оскільки розлучення розділяє інтереси дітей та інтереси їхніх батьків, діти є першими жертвами. Дослідники сімейного життя кажуть, що найбільшою причиною нинішнього спаду в благополуччі дітей є послаблення шлюбу, адже нестабільність сім’ї позбавляє дітей батьківської уваги⁴. Ми знаємо, що діти, виховані в домі з одним з батьків-одинаків після розлучення, мають набагато вищий ризик вдатися до вживання наркотиків і алкоголю, статевої розбещеності, погано навчатися в школі та стати об’єктом різних знущань.

Подружня пара із серйозними проблемами у шлюбі має звернутися до свого єпископа. Він—Господній суддя, він дасть пораду і, можливо, навіть застосує дисциплінарну міру, що поведе до зцілення.

Єпископи не можуть радити членам Церкви розлучитися, але вони можуть допомогти їм з наслідками такого рішення. За законом Господа шлюб, як і людське життя, є безцінним і живим. Якщо тіло захворіло, ми намагаємося вилікувати його. Ми не здаємося. Доки є шанс на життя, ми знов і знов прагнемо вилікуватися. Те ж має бути і з шлюбом, і якщо ми будемо шукати Господа, Він допоможе і зцілить.

Подружжя святих останніх днів повинні робити все можливе, щоб зберегти свій шлюб. Вони повинні застосовувати поради щодо того, як покращувати шлюб, викладені в посланні Першого Президентства в Ліягоні за квітень 2007 року⁵. Щоб уникати так званої “несумісності”, вони повинні бути найкращими друзями, добрими і турботливими, чутливими до потреб іншого, завжди прагнучи робити одне одного щасливими. Вони повинні бути партнерами у сімейних фінансах, разом розглядаючи питання придбання мирських речей.

Звісно, можуть бути часи, коли хтось із подружжя зробить щось не так, а іншого це зачепить і завдасть болю. Коли таке відбувається, ображений повинен покласти на чаші терезів нинішнє розчарування і добро минулого з яскравою перспективою майбутнього.

Не роз’ятрюйте колишні кривди, переживаючи їх знов і знов. У шлюбних стосунках терзання є нищівним; прощення—божественним (див. УЗ 64:9–10). Благайте про супровід Духа Господнього, щоб пробачити кривди (як щойно нас чудово навчав президент Фауст), пережити помилки і зміцнити стосунки.

Якщо ви вже сходите до того низького стану, коли від шлюбу залишається одна назва, будь ласка, візьміться за руки, станьте разом на коліна і в молитві благайте про допомогу і цілющу силу Спокути. Ваші смиренні й об’єднані благання приведуть вас ближче до Господа й одне до одного і допоможуть вам здолати важкий зворотний шлях до шлюбної гармонії.

Зверніть увагу на ці спостереження одного мудрого єпископа, який має великий досвід консультації членів Церкви із сімейними проблемами. Він сказав про тих, хто зрештою розлучався:

“Всі без винятку подружні пари чи особи казали, що розуміють ганебність розлучення, але наполягали, що у них інша ситуація.

Всі без винятку вони зациклювалися на помилках подружжя і майже не брали відповідальності за свої дії. Спілкування зав’яло.

Без винятку всі вони зверталися до минулого, не бажаючи залишити тягар минулих вчинків на узбіччі і рухатися далі.

Іноді справа стосувалася серйозного гріха, але частіше вони просто “втратили кохання”, кажучи: “Він більше не підходить мені”, або: “Вона змінилася”.

Всі переживали, що це впливатиме на дітей, але завжди доходили висновку, що “їм гірше буде, якщо ми залишимося разом і будемо сваритися”.

Натомість подружні пари, які прийняли пораду єпископа і залишилися разом, побачили переродження свого шлюбу, тепер міцнішого. Це починалося з їхнього обопільного зобов’язання виконувати заповіді, залишатися активними у відвідуванні Церкви, читати Писання і молитися, а також працювати над слабкостями. Вони “усвідомили важливість і силу Спокути щодо свого подружжя і себе” і “вони були терпеливими і готовими спробувати ще раз, і ще раз”. Коли подружні пари, яких цей єпископ консультував, робили все це, каялися і старалися врятувати свій шлюб, за його словами, “зцілення досягалося стовідсотково”.

Навіть особи, які вважають у всьому винним своє подружжя, не повинні поспішати. Одне дослідження не знайшло “жодного доказу теорії, що розлучення або роз’їзд, як правило, робить дорослих щасливішими, ніж збереження нещасливого шлюбу. Двоє з трьох дорослих, які були нещасні у шлюбі і які не розлучилися, казали, що через п’ять років щастя поверталося у шлюб”⁶. Одна жінка, яка зберігала шлюб, незважаючи на нестерпні умови, поки не виросли її діти, казала: “В нашому шлюбі було три сторони: мій чоловік, я і Господь. Я сказала собі, що якщо двоє з нас можуть витримати, ми будемо разом”.

Сила надії, показана на цих прикладах, іноді винагороджується покаянням і змінами, а іноді ні. Особисті обставини можуть істотно відрізнятися. Ми не можемо контролювати рішення інших і не несемо відповідальності за них, навіть коли вони так болісно впливають на нас. Я впевнений, що Господь любить і благословляє чоловіків і дружин, які з любов’ю намагаються допомогти своєму подружжю з такими серйозними проблемами, як порнографія чи інші залежності або тривалими наслідками жорстокого поводження в дитинстві.

Чим би все не закінчилося і яким би важким не був ваш випадок, у вас є обіцяння, що вам не буде відмовлено в благословеннях вічних сімейних стосунків, якщо ви любите Господа, виконуєте Його заповіді і просто робите все, що у ваших силах. Коли юний Яків зазнавав “багато бідувань і смутку” через дії близьких людей, батько Легій запевнив його: “Ти знаєш велич Бога; і Він освятить твої скорботи на твою користь” (2 Нефій 2:2). Подібно до цього й апостол Павло запевняв нас, що “тим, хто любить Бога, … усе допомагає на добре” (Римлянам 8:28).

На завершення я хочу коротко звернутися до тих, хто зважується на шлюб. Найкращий шлях уникнути розлучення з невірним, жорстоким чи байдужим подружжям—це уникнути шлюбу з такою особою. Якщо хочете добрий шлюб, добре розвідайте. Знайомство на “тусовках” або обмін інформації через Інтернет є недостатньою основою для шлюбу. Мають бути побачення, після них—дбайливе і серйозне залицяння. Має бути достатньо можливостей, щоб відчути характер потенційного подружжя в різних ситуаціях. Наречені повинні дізнатися якомога більше про сім’ї, до яких вони невдовзі приєднаються після шлюбу. При всьому цьому ми повинні усвідомлювати, що для щасливого шлюбу чоловік і жінка не обов’язково мають бути бездоганними. Чоловік і жінка лише повинні мати велике бажання іти разом до досконалості.

Президент Спенсер В. Кімбол учив: “Дві особи, які підходять до олтаря, мають усвідомлювати: щоб досягти щасливого шлюбу, на який вони сподіваються, вони повинні знати, що шлюб … вимагає того, щоб ділитися, жертвувати і навіть обмежувати деякою мірою особисту свободу. Він означає тривалу і старанну економію. Він означає дітей, які приносять із собою фінансовий тягар, побутові ускладнення та вимагають турботи і хвилювання; але разом з тим, він означає найглибші й найсолодші відчуття, які тільки можуть існувати”⁷.

З особистого досвіду я свідчу про красу шлюбу й сімейного життя, які, як каже Проголошення про сім’ю, основуються на “урочистій відповідальності [чоловіка і дружини] любити один одного і своїх дітей і піклуватися один про одного, а також про своїх дітей” та “вченнях Господа Ісуса Христа”⁸. Я свідчу про Нього як нашого Спасителя і молюся в Його ім’я за всіх, хто прагне найвищих благословень вічної сім’ї, в ім’я Ісуса Христа, амінь.