Дочки Небесного Батька

Наш зять сказав своїй дочці, трирічній Елайзі, що на домашньому сімейному вечорі буде урок на дуже особливу тему. На її обличчі засяяла широка усмішка, і вона спробувала відгадати. “Мабуть це про мене,—сказала вона,—тому що я дуже особлива!” Елайза пам’ятає і знає, хто вона—дуже особливе дитя Бога. Вона засвоїла це від своєї матері, яка з раннього дитинства Елайзи співала наш вступний гімн “Я Божеє дитя” (Гімни і дитячі пісні, с. 24) як колискову.

По цілому світу і майже кожною мовою молоді жінки віком від 12 до 18 проголошують ту саму [істину]: “Ми дочки нашого Небесного Батька, Який любить нас, і ми любимо Його”. (“Девіз Товариства молодих жінок”, Особистий розвиток молодих жінок [буклет, 2002], с. 5). Але коли вони дорослішають, то часто віддаляються від того впевненого знання трирічної Елайзи—що вони є дуже особливими. Молодь часто переживає “кризу особистості”, бажаючи зрозуміти, хто вони є насправді. Вік тінейджера—це також той час, коли відбувається те, що я називаю “крадіжкою особистості”, інакше кажучи, коли мирські ідеї, філософії та омани збивають нас з пантелику і прагнуть відібрати в нас знання про те, хто ми є насправді.

Одна дуже хороша молода жінка сказала мені: “Іноді я не впевнена, хто я є. Я не відчуваю любові Небесного Батька. Моє життя здається тяжким. Все відбувається не так, як я хотіла, сподівалася і мріяла”. Те, що я сказала їй, я зараз кажу кожній молодій жінці: я знаю недвозначно, що ти—дочка Бога. Він знає тебе. Він любить тебе, і Він має для тебе план. Я знаю, що Небесний Батько хоче, щоби я поділилася цим посланням з тобою.

Пророки і апостоли останніх днів свідчать про нашу божественну природу. У зверненні “Сім’я: Проголошення світові” сказано: “Кожен [з нас] є улюбленим духовним сином або улюбленою духовною дочкою небесних батьків і, будучи такою, має божественну природу і долю”. (Ліягона, жовтень 2004 р., с. 49). І Президент Гордон Б. Хінклі також сказав:

“Ви—неповторні. Ви—дочки Бога.

З народження ви успадкували право на щось прекрасне, священне і божественне. Ніколи не забувайте цього! Ваш вічний Батько є Господарем усесвіту. Він править усім, але при цьому Він чує ваші—Його дочок—молитви й ті слова, які ви кажете Йому. Він відповість на ваші молитви. Він не залишить вас самих” (“Залишайтеся на високій дорозі”, Ліягона, трав. 2004, с. 112).

Якщо ти дозволиш знанню про те, що ти є дочка Бога, глибоко проникнути в твою душу, воно буде втішати тебе, зміцнювати твою віру і впливати на твою поведінку. Якщо ти дозволиш цій чистій істині прикрашати свої думки безупинно, ти матимеш упевненість в присутності Бога, як це обіцяно в призначений для колективного обговорення темі з Писань (див. УЗ 121:45).

Як може кожна з нас пізнати й відчути, що ми є дочками Небесного Батька? Коли ми народжуємося, небеса і землю, розділює завіса, “сон і забуття” (William Wordsworth, “Ode: Intimations of Immortality, from Recollections of Early Childhood”, stanza 5, line 58). Це є необхідним для нас, щоби “набувати земного досвіду, щоб розвиватися в досконалість і зрештою реалізувати [нашу] божественну долю спадкоємців вічного життя” (Ліягона, жовтень 2004, 49). Небесний Батько любить нас і хоче допомогти нам пам’ятати про Нього, отже Він дає нам бачити проблиски вічності. Апостол Павло писав: “Сам Цей Дух свідчить разом із духом нашим, що ми—діти Божі” (Римлянам 8:16). Дух дає нам побачити проблиски того, хто ми є. Часто Дух говорить до нас, коли ми молимося, читаємо Писання, замислюємося над Господніми милостями, отримуємо благословення священства, служимо людям або відчуваємо, що люди люблять і схвалюють нас.

Мойсей пізнав, хто він, завдяки вражаючому духовному досвіду. Він розмовляв з Богом лице до лиця і пізнав, що він є сином Бога і має виконати особливу місію. Після цього дивовижного духовного переживання Мойсей потрапив під атаку Сатани. Але оскільки Мойсей вже відчув, що таке Божа слава, він розпізнав, що в Сатани взагалі немає слави. Мойсей знав, що він син Бога, що в Бога є місія для нього, і він мав силу і здатність чинити опір Сатані, мати праведне судження, прикликати Бога, щоб отримати силу та й надалі мати Його Духа з ним. (Див. Мойсей 1).

Та сама модель стосується й нас. Коли ми пізнали й відчули, хто ми насправді є, ми в змозі бачити різницю між добром і злом, і ми маємо силу чинити спротив спокусі. Один із способів зрозуміти ту божественно призначену місію, яку Він покладає на нас—це наші патріарші благословення. Це дуже особливе та індивідуальне послання, яке кожний з нас може отримати через владу священства.

Ще один спосіб отримати духовне натхнення стосовно вічної природи наших особистостей—це спілкування з батьками або провідниками, які можуть, завдяки натхненним проблискам особистого одкровення щодо того, хто ми є, дати нам упевненість. Дух дуже чітко нашіптував мені—при різних нагодах—те, ким насправді є мої діти. Я пам’ятаю, як в ніч перед народженням одного з наших дітей я мала чітке враження, що ця дитина буде великим другом і помічником для кожного із своїх братів і сестер. Саме так воно й збулося. Іншим разом, коли один з наших підлітків був глибоко засмучений через автомобільну аварію, в яку він потрапив, я чітко почула ці слова у своєму розумі: “Я люблю цю дитину і буду скеровувати її життя”. І Він робив це. Такі проблиски приходили до мене знову і знову. Коли вони потребували підбадьорення, я отримувала благословення—це осягання великих і шляхетних духів моїх дітей.

Чи ваша мати або батько колись нагадували вам, коли ви виходили з дому, щоб ви “пам’ятали, хто ви?” Що вони мали на увазі, кажучи це? Пам’ятай, що ти є частиною цієї сім’ї, репутацію якої ти маєш підтримувати. А ще важливіше—щоби пам’ятала, що є дитиною Бога і мусиш діяти відповідно до цього. Місіонери носять таблички як постійне нагадування, що вони є представниками Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Це нагадує місіонерам, що треба вдягатися скромно і акуратно, бути ввічливими з людьми і намагатися мати на своїх обличчях образ Христа. Вони мають робити це, тому що вони носять цю табличку—зовнішню ознаку їхньої особистості. За завітом, і ми всі взяли на себе ім’я Христа. Його ім’я має бути вигравійовано на наших серцях. І, аналогічно, від нас чекають, що ми будемо діяти як гідні діти нашого Небесного Батька, Який, щонайменше у фігуральному значенні, послав нас на землю з увіщуванням: “Пам’ятайте, хто ви!”

Коли мене покликали служити вам, молоді жінки цієї Церкви, я знала, що маю поводитися належно. Одного дня одна з моїх дочок отримала штрафний талон за паркування на вулиці з простроченою реєстраційною наклейкою. Я сама взялася за цю справу і рішучою ходою пішла до мерії, щоби пояснити, що реєстраційні папери були відіслані нам поштою, але ще не дійшли. Коли я рішучо відкрила двері і ввійшла, хтось сказав мені: “Я знаю, хто ви”. Це зупинило мене і нагадало, що я також маю пам’ятати, хто я—не тільки Генеральний президент Товариства молодих жінок, але, перш за все, дочка Бога.

У своїх стосунках з людьми ми повинні пам’ятати, що вони також діти нашого Небесного Батька. На початку нашого шлюбного життя мій чоловік часто казав мені: “Я одружився на тобі не за твій вигляд”. Зрештою, я почала піддражнювати його, кажучи: “Це звучить не дуже втішно”. Він пояснив мені те, що я насправді і так знала—що це було сказано як найвищий комплімент, який він тільки міг сказати мені. Він сказав: “Я люблю тебе за те, ким ти насправді є—і є вічно”; … Господь сказав: “Не дивись на обличчя його та на високість зросту його, … Бо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце” (1 Самуїлова 16:7). У сім’ях, в дружбах, на побаченнях і в шлюбі ми повинні цінувати не лише красу і відгуки інших, але характер, цінні якості і успадковану вашим [партнером] божественну природу.

В одному колі в Чилі молоді жінки робили це в таборі, ведучи книгу, в якій описували високоморальні якості одна одної. Щодня вони краще знайомилися між собою і описували ті справді позитивні риси, які вони відкривали в кожній особі. Наприкінці перебування в тому таборі вони ділилися своїми думками, допомагаючи кожній особі побачити більше божественності в собі. Їхня лідерка сказала: “Ми просто купалися в цьому чудовому дусі доброти і доброї волі. Я можу чесно сказати, що я ніколи не чула жодного слова скарги від дівчат! Вони розквітали в прекрасному дусі взаємного прийняття, який нечасто зустрінеш серед юних дівчат. Не було конкуренції, не було суперечок. Наш табір став маленькою крихтою небес” (особисте листування). Дівчата визнали і підтвердили собі божественну природу кожної з них, і Дух сповнював табір, коли висловлювалися ці високі думки.

К. С. Льюїс мудро сказав: “Це серйозна річ—жити у спільноті потенційних богів і богинь, пам’ятаючи, що найнудніша й найнецікавіша особа, з якою ви розмовляєте, може одного дня стати таким створінням, якому—побачивши його зараз—ви би палко захотіли поклонятися … Не існує пересічних людей. Ваш ближній—це найсвятіший об’єкт, що сприймають ваші почуття (C. S. Lewis, “The Weight of Glory,” Screwtape Proposes Toast and Other Pieces, 109–110).

Молоді жінки по всьому світі, які знають, що вони та інші жінки є дочками люблячого Небесного Батька, показують свою любов до Нього, живучи цнотливо й зразково, живучи в служінні. Мене вразили молоді жінки, вдягнені скромно в тій частині Бразилії, де панує спека і вологість. Вони сказали: “Скромність залежить не від клімату. Скромність—від серця”. Ці молоді жінки знали, що вони дочки Бога.

Я була зворушена, дізнавшись, якими хорошими людьми були п’ятеро молодих студентів, членів Церкви, які нещодавно потонули внаслідок жахливого нещасного випадку. Їхні однолітки і сусіди знали їх як людей, що жили за нормами праведності і були яскравими взірцями цнотливості й розсудливості. Ці молоді люди знали, що вони сини й дочки Бога.

Моє серце зігрів приклад іншої молодої жінки, чиї батьки розлучилися. Вона не хотіла, щоби її молодші брат і сестри відчували, що їх не люблять, і вона молилася з ними кожного вечора і казала їм, що любить їх. Ця молода жінка знає, що вона є дочкою Небесного Батька, Який любить її, і вона любить Його, люблячи своїх братів і сестер.

І я була зворушена, коли дізналася про те, що роблять молоді жінки в одній частині світу, враженій бідністю та політичними негараздами. Попри їхні власні труднощі, ці молоді жінки зустрілися в таборі і планували, як допомогти людям. Вони робили гігієнічні набори для нужденних жінок. Вони виконували додаткове служіння в суспільстві, в лікарнях та в домах. Ми знаємо з їхніх вчинків, що ці молоді жінки розуміють, що вони є дочками Бога. Моє серце сповнюється любов’ю до цих молодих жінок і до молодих жінок по цілому світу. Я знаю, що ви є дочками Бога, Який любить вас.

На завершення дозвольте мені поділитися переживанням, що є ніжним і навіть священним для мене. Коли мене щойно покликали бути Генеральним президентом Товариства молодих жінок, я була налякана і відчувала свою невідповідність. Я лежала без сну кілька ночей, відчуваючи тривогу, я каялася і плакала. Через кілька днів я мала дуже зворушливий духовний досвід. Я почала думати про моїх племінниць—молодих жінок, тоді—про молодих жінок, які жили по сусідству і які ходили в наш приход, а тоді—про молодих жінок, яких я постійно бачила в школі, і тоді я почала думати про молодих жінок Церкви по цілому світу—а це більше півмільйона. Надзвичайно чудове, тепле почуття почало огортати мене і пронизувати мене. Я відчула таку надзвичайну любов до молодих жінок—членів нашої Церкви, до кожної з вас, і я знала, що я відчуваю любов нашого Небесного Батька до вас—сильну і всеосяжну. Вперше я відчула спокій, бо я знала, чого саме чекає від мене Небесний Батько. Він хотів, щоби я свідчила тобі про Його велику любов до тебе. І я свідчу тобі знову, що я знаю безсумнівно, що Небесний Батько знає тебе і любить тебе. Ти Його особлива дочка. Він має план для тебе, і Він завжди буде поруч, щоби вести тебе, направляти тебе і йти біля тебе (див. “Я Божеє дитя”). Я палко молюся, щоби ти пізнала й відчула це, в ім’я Ісуса Христа, амінь.