Чудеса милосердя

Після великих страждань у Гефсиманськму саду (див. 2 Нефій 9:21; Мосія 3:7), Ісус розбудив Своїх учнів, і до Нього відразу ж наблизився натовп озброєних охоронців храму та римських солдатів¹ . Серед них був Юда і слуга первосвященника. Коли натовп наблизився в темряві ночі, Юда вказав на Ісуса, поцілувавши Його у щоку, на що Спаситель відповів: “Чи оце поцілунком ти, Юдо, видаєш Сина Людського?” (Лука 22:48).

У той час як нападники вагалися, Ісус запитав у них: “Кого ви шукаєте?”

Вони відповіли: “Ісуса Назарянина”.

“Це Я”, — відповів Він, а Іван, який був там, описує, що після Його відповіді нападники “подалися назад, та й на землю попадали”. Велич Спасителя, навіть після Його незбагненних страждань, відчувалася надзвичайним чином. Запитавши ще раз, кого вони шукають, Ісус повторив: “Я сказав вам, що це Я”. Потім, аби захистити Своїх учнів, Ісус сказав: “Як Мене ви шукаєте, то дайте оцим відійти” (Іван 18:4–8).

Однак Петро був іншої думки. Бажаючи захистити Спасителя, він витягнув меч і вдарив Малха, слугу первосвященника, відтявши йому вухо (див. Іван 18:10).

Але Ісус розрядив вибухову ситуацію. Зупинивши Петра, Він сказав: “Сховай свого меча в його місце, бо всі, хто візьме меча, від меча і загинуть.

Чи ти думаєш, що не можу тепер упросити Свого Отця, і Він дасть Мені зараз більше дванадцяти леґіонів Анголів?

Але як має збутись Писання, що так статися мусить?” (Матвій 26:52–54).

У кожному описі цієї історії Ісус віддав себе в руки нападникам, а Його учні втекли. Утім Лука розповідає, що спочатку Ісус милостиво “доторкнув[ся] до вуха [Малха], уздоровив його” (Лука 22:51).

Яку лагідність виявив Ісус, коли з Ним поводилися як зі злочинцем! Старійшина Девід А. Беднар, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, наголошував, що Ісус “виявив доброту й благословив Свого потенційного нападника, скориставшись тією ж небесною силою, яка могла захистити його від ув’язнення і розп’яття”².

Попри вселенський масштаб Спасителевої місії, Він ніколи не переставав бачити кожну окрему людину. Хоча ми мало знаємо про Малха, Ісус знав його.

Чи був Малх зворушений дотиком Спасителя? Чи повернулося його серце до Спасителя завдяки цьому вияву лагідної милості? Ми не знаємо. Але яким би не був його особистий вибір, зцілення його вуха було даром, якого він не просив. Це останнє диво зцілення в земному житті Спасителя було виявом Його милосердя, ще однією нагодою показати дивовижну силу і любов Його Батька.

Ісус любить кожну дитину Небесного Батька безмежною любов’ю. В усьому, що робить Спаситель, Він намагається приводити до Себе душі, приводити їх до покаяння, аби вони могли бути спасенними (див. 2 Нефій 26:24).

Чи переживали ви зміну серця після отримання неочікуваного благословення? Чи ваші очі відкривалися, щоб побачити “потоки нескінченного милосердя, [яке] хочеться прославляти піснями”?³

А як же Петро? Ісус знав, що Йому необхідно страждати і померти, аби ми могли повернутися до Бога завдяки покаянню і Воскресінню. Такою була Його місія. Але для Нього було необхідно, щоб Його учні вижили, аби виповнити їхню місію — проповідувати євангелію і встановити Церкву.

Темні сили, які збиралися навколо Спасителя, мабуть дуже налякали апостолів. Петро, діючи необдумано, вийняв меча у присутності багатьох, щоб захистити Учителя; однак Господь уздоровив рану, нанесену Петром. Ми не знаємо, чи зцілення Малха врятувало Петра від наслідків, які могли б стати на заваді виконання його місії. Але яким даром це стало для Петра!

Чи бувало так, що ви казали чи робили щось необдумане й образливе, навіть коли виступали на захист Спасителя або Його Церкви? Якщо ми будемо пам’ятати про цей епізод з Петром, то матимемо сміливість виправити те, що скоїли. Спаситель бачить наші недосконалі зусилля жити за Його євангелією й захищати Його ім’я, навіть коли, з огляду на наші слабкості, ті зусилля можуть завдавати шкоди.

Коли ми захищаємо свої вірування в соціальних медіа або в особистих розмовах, ми іноді можемо робити це“надзвичайно” енергійно (Moсія 9:3) або забуваємо про “найважливіше в законі” (Maтвій 23:23), зокрема про милосердя. Ми не хапаємося за меча, але слова справляють могутній вплив, маючи “велику силу ввести людей робити те, що [є] справедливим”, (Aлма 31:5) чи ображати їх (див. Якова 3:2). Ми можемо опинитися в тій самій ситуації, що й Петро: нам потрібне буде Спасителеве милосердя, яке зцілить завдані нами рани й допоможе нам рухатися вперед, захищаючи віру та ділячись євангелією у “дусі лагідності” (Учення і Завіти 100:7), щоб усунути дух суперечок (див. Дії 4:7–14; 5:40–42).

Невідомо, чи хтось із присутніх нападників бачив, як було зцілено вухо Малха, але, можливо, Спаситель виявив милосердя й до них, даючи останню можливість побачити Його силу й покаятися.

У миті нашої слабкості Господь виявляє милосердя, даючи спроможність долати випробування, що постають перед нами.

У грудні 2016 року мій чоловік захворів на запалення легенів. Ми жили в Москві, Росія, де Брюс служив у президентстві Східноєвропейської території. Лікарі сказали, що йому доведеться кілька днів лежати в лікарні, щоб пройти курс лікування антибіотиками. Того вечора його стан різко погіршився, і вони ввели його в штучну кому.

Наступні 10 днів я прокидалася кожного ранку і благала Господа про допомогу, коли їхала машиною до станції метро, потім 45 хвилин у метро, а потім ще кілька кварталів ішла пішки до лікарні. Я сиділа увесь день біля Брюса у відділенні інтенсивної терапії, а він лежав абсолютно непорушно, під’єднаний до різного виду моніторів, неспроможний ні розмовляти, ні рухатися. Кожного вечора я повторювала той самий шлях у зворотному порядку, і, повернувшись додому, пакувала наші речі, готуючись до повернення в Юту.

Навіть зараз я пам’ятаю, що в ті холодні темні дні я ніколи не відчувала страху, коли їхала в метро. Я пам’ятаю мир і спокій, які наповнювали мене, коли я сиділа біля ліжка Брюса в лікарні. Кожного вечора вдома я була одна, але не самотня.

Однак невдовзі після нашого повернення в Юту Брюс помер.

Нещодавно, коли я згадувала ті довгі дні, Господь чітко промовив у моєму розумі: “Я зробив це для тебе”. У ту мить Господь дав мені знати, що мир, який я відчувала, безпека, яку мала, та відчуття, що я не самотня, приходили від люблячого Небесного Батька і Його Сина. Вони у моїй слабкості виявили мені милосердя⁴.

Іноді ми усвідомлюємо вияв Його милосердя, а іноді ми просто тримаємося, не знаючи, що саме божественна допомога дає нам можливість рухатися далі. Але коли ми молимося і просимо, щоб наші очі були відкриті, аби бачити милосердя, яке виявляє Спаситель, наші серця будуть готові виявляти милосердя тим, хто зустрічається на нашому шляху. Він сказав: “Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний!” (Лука 6:36).

Чи ми отримуємо милосердя, коли приймаємо неправедні рішення, як це було з Малхом; чи опиняємося в безвихідній ситуації, як це сталося з Петром; або просто переживаємо труднощі, які здаються непосильними, як це було зі мною, Господь може бути і буде милосердним до нас.

Розмірковуючи про найбільший вияв милосердя — страждання нашого Спасителя, — ми можемо чути Його люблячі слова звернені до нас: “Я зробив це для тебе”.