Чи заважає страх вашим стосункам з Богом?

Більшість свого життя я емоційно дистанціювала себе від людей, яких люблю. Мені подобалося знаходити друзів, однак я ніколи не вміла зробити так, щоб люди по-справжньому увійшли в моє життя. Для цього необхідно розкритися і зблизитися більше, ніж для мене це було допустимим.

Упродовж років я зазнавала болю через слабкі, розірвані та невдалі стосунки. Тож мені здавався загрозливим ризик скорочення дистанції між мною і людьми. Мені знадобилося багато часу, щоб це визнати, але найбільше я боялася того, що не буду відповідати сподіванням важливих для мене людей, і через це вони мене залишать.

Нещодавно я зрозуміла, що відчуваю подібний страх бути залишеною у своїх стосунках з Богом.

Коли я читаю в Писаннях, що Бог є надійним, я цьому вірю. І все ж у ту мить, коли мені потрібно Йому довіритися, я відчуваю всередині осколок страху, який заважає мені повністю покладатися на Нього. Президент Томас С. Монсон (1927–2018) описує це почуття: “Бувають часи, коли ви відчуваєте себе віддаленими — навіть ізольованими — від Подавця кожного доброго дару. Ви хвилюєтеся, що йдете на самоті. Страх витісняє віру”¹.

Я вивчала те, як страх впливає на мої стосунки, і зрозуміла кілька істин, що допомогли мені краще реагувати на страх, аби я могла мати надію і постійно зміцнювати свої стосунки з Богом та іншими людьми.

Ми всі хочемо мати в житті надійні, сповнені довіри стосунки, особливо з Небесним Батьком. Але іноді виникає страх і заважає нам розкритися перед людьми, які можуть стати нам друзями чи вічним супутником, і навіть перед Самим Небесним Батьком. Ми можемо відчувати усілякі загрози, але найчастіше джерелом найбільшого страху є уявлення, що люди віддаляються від нас або зроблять це в майбутньому.

Я була зациклена на тому, щоб чекати, коли людина, яка мені подобається, відповіла на моє текстове повідомлення. Я постійно перевіряла телефон, сподіваючись побачити відповідь, а не отримавши її, відчувала тривожність! Іноді я зовсім безпідставно вирішувала, що побачення не варті ризику відчути емоційний біль або розчарування, тож я переставала ходити на них. В основі обох реакцій лежить страх, а не довіра.

З огляду на це зрозуміло, що такою ж є моя реакція на Бога: замість того, щоб повністю покладати довіру на Нього, я дозволяю страхам і сумнівам скеровувати мої дії. Утім, як дізнаємося з Приповістей, ми можемо завжди “наді[ятися] на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не поклада[тися]” (Приповісті 3:5).

Зображення

жінка спілкується з іншими людьми

Встановлюйте реалістичні очікування

Ми можемо розвивати більш надійні, більш здорові стосунки, а мені в цьому допомогло встановлення реалістичних очікувань. Коли обоє людей, які мають певні стосунки, мають реалістичні й чесні очікування, існує менша ймовірність того, що вони відчуватимуть, ніби дії (або бездіяльність) іншої людини ставлять під ризик їхні стосунки.

Іноді ми маємо хибні очікування щодо того, яким чином Бог втручатиметься в наше життя. І через ті очікування ми іноді відчуваємо, що не можемо довіряти Йому, оскільки Він не виявляє Себе таким чином, як ми того сподівалися чи хотіли б. Ми можемо почуватися пригніченими, невпевненими або навіть боятися того, що Його немає поруч, що Він нас не любить або що Він не дотримається Своїх обіцянь.

У нас може виникати тривожність. Або наша віра починає залежати від того, чи дає Він нам благословення, на які, на нашу думку, ми заслуговуємо, або чи отримуємо ми результати, які, на нашу думку, є для нас найкращими. Або ми починаємо уникати певних речей — ми перестаємо читати Писання чи молитися про Його скерування, оскільки замість цього покладаємося на власну силу.

Усі ці тенденції стають перепонами, які заважають нам по-справжньому відчувати й відповідати взаємністю на досконалу любов Небесного Батька.

У таких випадках ми є тими, кому слід переоцінити свої очікування й поведінку. Замість того щоб казати Богові, як Йому слід проявлятися в нашому житті, краще для нас навчитися розуміти, як Він діє. Як навчав старійшина Д. Тодд Крістофферсон, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів: “Дійсно, з нашою земною короткозорістю нам важко судити Бога, думаючи, наприклад: “Я нещасний! Мабуть Бог робить щось не так”².

Аби розвинути довіру в стосунках з Небесним Батьком, ми можемо звертатися до своїх завітів. Завіти чітко пояснюють, чого Він від нас очікує. Старанно намагаючись виконувати свою частину, ми робимо все необхідне, аби зміцнювати довіру в цих божественних стосунках.

Завіти є свідченням того, що Бог любить нас і відданий нам — що ніщо не може відділити нас від Нього чи Його любові (див. Римлянам 8:38–39), якщо ми невтомно Його шукаємо і кожного дня каємося. Коли ми самі розуміємо, що Він дотримується Своїх обіцянь, у нас виникає ще більша впевненість, що ми можемо повністю Йому довіряти.

Аби побачити, що Бог виконує свою частину в завіті, необхідно бути спостережливими, вдумливими й виявляти віру. Якщо вам важко бачити Його в своєму житті, обміркуйте такі способи отримання обіцяних Ним благословень, коли ви укладаєте завіти й дотримуєтеся їх:

• Розрада під час невдач, смутку чи жалкування³.

• “Більше знання про цілі та вчення Господа” ⁴.

• Сила протистояти спокусам⁵.

• “Більше надії, втіхи та спокою”⁶.

• Ближчі та потужніші стосунки зі Спасителем⁷.

• Сила розкрити свій повний потенціал⁸.

• Радість і духовні спонукання⁹.

• “Необмежене натхнення і мотивація”¹⁰.

Коли я свідомо шукаю ці благословення, то стає очевидно, що Бог завжди скеровує мене і дотримується Своїх оцянь, як Він завжди й обіцяв. Завдяки цьому я відчуваю впевненість у тому, що Він буде поруч, коли буде мені потрібний. “Бо він виконає всі Свої обіцяння, які Він дасть тобі, бо Він виконав Свої обіцяння, які Він дав нашим батькам” (Aлма 37:17).

Не всі стосунки в моєму житті складалися. І через розірвані стосунки я боялася починати знову. Утім я вірю, що ми можемо подолати свої страхи, якщо вчимося зміцнювати довіру до Бога і намагаємося зрозуміти духовну силу, яку дають наші завітні стосунки з Ним.

Я сподіваюся, що колись знайду вічного супутника й буду надалі зміцнювати чудові стосунки з іншими людьми завдяки тому, чого навчилася стосовно дотримання завітів, укладених з Небесним Батьком. Як навчав старійшина Крістофферсон: “Зрештою, все, чого ми прагнемо — це благословення міцних і тривалих стосунків з Батьком і Сином. Це має величезне значення і завжди варте будь-яких зусиль. … Що б не сталося в нашому житті, ми можемо довіряти Богові й знаходити в Ньому радість”¹¹.

Якщо ми невпинно тримаємося за свої завіти, то можемо відчути уможливлюючу впевненість взаємної довіри й досконалу любов у наших стосунках з Небесним Батьком.