Татові черевики

Кілька років тому, коли мої батьки допомагали Товариству допомоги сортувати одяг і взуття та інші предмети, які жертвувалися для бідних, мій батько помітив майже нову пару черевиків посеред купи різних предметів. У ту ж мить він відчув сильне спонукання взяти ті черевики.

Моя мама засміялася і сказала: “Ця пара черевиків на три розміри менша, ніж тобі потрібно. Вони тобі не підійдуть”.

Однак батько рішуче наполягав. Після кількох жартів з боку сестер, вони все-таки дозволили йому взяти ті черевики.

Повернувшись додому, він відразу ж начистив їх, наповнив газетою і поклав у коробку зверху у своїй шафі. Нам було сказано не доторкатися до коробки. П’ять років вона лежала на тому місці.

Якось нова сім’я переїхала у сусідній будинок. Там було двоє дітей і шестимісячне немовля. Ми з сестрою відразу ж подружилися з двома дівчатками нашого віку. Розповівши новим друзям про те, що ми дізналися у церкві, ми запросили їх до Початкового товариства. Вони були раді й мали бажання дізнатися більше з того, про що ми розповіли.

Повернувшись додому після Початкового товариства, вони невпинно розповідали своїм батькам про церкву. Тоді наші батьки запросили всю сім’ю послухати місіонерські уроки і прийти до церкви. Вони з радістю погодилися. Уроки їм сподобалися, і ми раділи, що підемо до церкви разом з ними.

Однак коли настала субота, їхні дочки мали дуже пригнічений вигляд. Ми запитали, що сталося, а дівчатка відповіли, що батьки вже не хочуть іти до церкви.

Ми були розстроєні й попросили тата поговорити з батьками дівчаток. Коли батько розповів про благословення, які ми отримуємо, відвідуючи церкву, їхній тато відповів: “Так, я знаю все це. Проблема в тому, що вже давно я не ношу ніякого іншого взуття, окрім кросівок, але я знаю, що ми повинні приходити на церковні збори, одягнувшись пристойно”.

У ту ж мить мій батько поглянув на маму. Вона точно знала, що робити. Черевики в коробці у верхній частини татової шафи як раз підійшли батьку наших друзів, і вся сім’я пішла до церкви. То була чудова неділя як для них, так і для нас. Невдовзі вони стали членами Церкви, а сьогодні вони є прекрасною вічною сім’єю.

Я знаю, що мій батько отримав спонукання від Святого Духа залишити ті черевики. Тому я завжди прагну його скерування в пошуку сімей, готових почути євангелію. Я знаю, що Він готує сім’ї, і я знаю, що нам потрібно шукати їх та приводити до Христа.