2012
По-новому відкрити чудо світу … і не піддатися духовній апатії
Січень 2012


По-новому відкрити чудо світу … і не піддатися духовній апатії

Сіро Вільявісенсіо підрахував, що за перші три роки роботи гідом в районі Куско в Перу він провів приблизно 400 екскурсій до Мачу-Пікчу—знаменитого “загубленого міста” інків. Однак навіть після стількох відвідувань це місце—яке включено до різних переліків чудес світу—не перестало бути для нього чудом.

“Завжди можна дізнатися щось нове”,—каже Сіро. Провести разом з групою туристів кілька годин на Мачу-Пікчу не є чимось незвичайним для нього. Однак він побачив, як легко звикнути до цього чуда. Кілька з його колег проводять увесь тур за 45 хвилин. “Вони втратили інтерес”,—каже Сіро.

Сіро, член приходу Часкі та член вищої ради колу Інті Раймі в Куско, Перу, вважає, що розуміння того, чому його колеги втрачають інтерес, допоможе членам Церкви збільшити свою зацікавленість у іншому чуді світу—найважливішому з усіх—“чудов[ій] робот[і] і див[і]” відновленої євангелії Ісуса Христа (2 Нефій 25:17).

Чому небезпечно не помічати дива

Це віддалене місто високо в перуанських Андах, залишене в 1500-х роках інками і не знайдене конкістадорами, майже для всіх, крім небагатьох, вважалося загубленим. На межі 20 століття, коли світ відкрив для себе це місто, до нього ринув потік дослідників і туристів.

Після десятилітніх досліджень, за словами Сіро, “деякі люди вирішили, що знайшли все, що можна було знайти в Мачу-Пікчу”. “Коли люди вважають, що все було знайдено або що все вже зроблено, вони припиняють роботу, недооцінюють сам об’єкт досліджень або докладені зусилля”.

Сіро непокоїться, що таке ж самозаспокоєння може охопити Церкву. Він спостерігав, як час і звичка можуть призводити до того, що деякі члени Церкви “все менше і менше диву[ються] ознаці або дивові з небес, так що вони [починають ставати] закам’янілими серцем і [починають бути] сліпі розумом своїм, і [починають переставати] вірити всьому тому, що вони чули і бачили” (3 Нефій 2:1).

Ця втрата відчуття дива може зробити членів Церкви сприйнятливими до брехні Сатани, наприклад такої: вам не потрібно слухати того промовця, ви вже знаєте все це; вам не потрібно ходити на Недільну школу, ви раніше вже чули цей урок; вам не потрібно вивчати сьогодні Писання, в них немає нічого нового.

“І таким чином Сатана заволод[іває] серцями людей” (3 Нефій 2:2).

Переживати спади і підйоми ентузіазму в процесі вивчення євангелії не є чимось незвичним. Однак тим, хто дозволяє собі перетворити період спаду в духовному навчанні на стиль життя, загрожує небезпека втратити “навіть те, що в них є” в духовному розумінні (2 Нефій 28:30; див. також Maтвій 25:14–30).

Заново відчути чудо

Розуміння трьох істин допомогло Сіро залишатися сприйнятливим до навчання всупереч загрозі апатії:

1. Існує багато чого, що мені потрібно знати.

Під час інтенсивного вивчення євангелії на місії та під час служіння вчителем інституту релігії Сіро зрозумів, що завжди залишається щось іще для вивчення—чи то новий принцип, чи нове застосування того, про що вже дізнався. Більш важливо, що нове духовне знання часто і було саме тим знанням, якого він потребував для подолання труднощів, які переживав або які наближалися.

“Бути сприйнятливим до навчання,—каже він,—це пам’ятати: завжди є те, чого я не знаю, але, що, вірогідно, мені потрібно знати”.

2. Мені потрібна допомога Святого Духа, щоб навчитися того, чого я потребую.

Коли ви не знаєте того, що вам необхідно знати, вам потрібен обізнаний учитель (див. Іван 14:26). Коли Сіро вивчає Писання самостійно чи з дружиною, або коли бере участь в уроці чи на зборах, він постійно отримує нагадування про те, що немає значення, як часто він читав певний вірш або чув про те чи інше поняття.

“Дух навчає мене тому, про що я ніколи не думав,—каже він.— Святий Дух є вчителем”.

3. Навчання вимагає від мене зусиль.

Навчання—це активний, а не пасивний процес1. Воно вимагає бажання, уваги, участі й застосування вивчених принципів (див. Aлма 32:27).

“Я маю взяти відповідальність за навчання,—каже Сіро.— Небесний Батько не буде примушувати мене щось вивчати”.

Винагорода чуда

Для Сіро Мачу-Пікчу залишається чудом світу, бо скільки б учені його не досліджували, вони винагороджуються новими відкриттями і додатковим знанням.

Навіть після столітніх досліджень лише упродовж кількох останніх років археологи знайшли місце поховання, керамічний посуд і навіть додаткові терасні спорудження. Усе це поповнює вже отримані знання про Мачу-Пікчу та про інків.

Так само і з вивченням євангелії Ісуса Христа. “На того, хто докладає зусилля, завжди чекають нові відкриття в євангелії”,—каже Сіро.

Так само як нові відкриття в Мачу-Пікчу основуються на попередніх знаннях, надаючи дослідникам більш повну інформацію, так і той, “хто не закам’яніє серцем своїм, тому дано більшу частину слова, до тих пір дано йому пізнавати таємниці Бога, доки він не пізнає їх у повноті” (Aлма 12:10; див. також УЗ 50:24).

“Євангелія—це невичерпне джерело живої води, до якого ми постійно маємо припадати”,—каже Сіро.

Надзвичайна робота і диво

Поки Сіро оглядає Мачу-Пікчу з висоти, десятки туристичних груп прогулюються серед старовинних будівель. Сіро болісно переживає втрату зацікавленості серед кількох зі своїх колег, оскільки вона негативно позначається не лише на них, але і на тих людях, яких вони могли б познайомити з дивом.

Завжди ставлячись до євангелії, як до чуда, ми благословляємо не лише себе, але і тих, хто навколо нас. “Та зміна, яку спричиняє євангелія в житті людей, і є чудом,—каже Сіро.— А ті, хто пережив ту зміну, самі можуть стати чудом у житті інших”.

Посилання

  1. Див. Девід А. Беднар, “Прагніть навчатися через віру”, Ліягона, вер. 2007, с. 16.

Фотографії Адама С. Олсона, за винятком зазначених

Фотографія тварини © Getty Images; фотографія Писань Коуді Белла