Бачити руку Божу в наших щоденних благословеннях

Після великого виходу з Єгипту коліна Ізраїля провели в пустині 40 років, перш ніж увійшли до обіцяної землі. Цей великий народ, чисельністю понад мільйон людей, потрібно було годувати. Звичайно люди, сконцентровані у такій кількості в одному місці, не могли довго годуватися мисливством, а їх напівкочовий стиль життя у той час не дозволяв їм вирощувати врожай або худобу в достатній кількості. Єгова вирішив цю проблему, дивовижним чином забезпечуючи їх щоденним хлібом з небес—манною. Через Мойсея Господь наказав людям збирати кожного дня достатньо манни, щоб вистачило саме на той день, окрім дня, що передував Суботі, коли вони мусили зібрати стільки манни, щоб вистачило на два дні.

Спочатку, попри конкретні накази Мойсея, дехто намагався збирати манни більше, ніж було достатньо на один день, і зберігати залишок:

“І сказав до них Мойсей: “Нехай ніхто не лишає з нього до ранку”.

Та не послухали вони Мойсея, і дехто позоставляли з нього до ранку, а воно зачервивіло, і стало смердюче” (Вихід 16:19–20).

Втім, як і було обіцяно, коли вони зібрали подвійну денну норму манни на шостий день, вона не псувалася (див. Вихід 16:24–26). Однак знову дехто не міг повірити, поки не побачить, і вони йшли збирати манну в Суботній день, проте “не знайшли” (див. Вихід 16:27–29).

Коли Єгова забезпечував людей їжею тільки на один день, то намагався навчити вірі народ, який за період, що тривав понад 400 років, майже втратив віру своїх батьків. Він навчав людей довіряти Йому. По суті, діти Ізраїля мали ходити з Ним кожного дня і вірити, що Він дасть їм достатньо їжі для наступного дня саме наступного дня і т.д. Таким чином, їм завжди доводилося тримати Його в своєму розумі й серці.

Як тільки коліна Ізраїля отримали змогу забезпечувати себе самостійно, вони були зобов’язані це робити. Це стосується і нас, коли ми просимо Бога про хліб насущний для себе—про допомогу в той час, коли самі не спроможні забезпечити себе—ми все ще повинні активно працювати і забезпечувати себе тим, що в наших силах.

Колись, до того як мене було покликано генеральним авторитетом, я мав особисті фінансові труднощі, які тривали кілька років. Серйозність і невідкладність проблеми то вщухала, то знов загострювалася, але повністю вона не вирішувалася. Інколи ця проблема загрожувала благополуччю моєї сім’ї, і я думав, що ми можемо зазнати фінансового краху. Я молився, щоб якесь чудесне втручання врятувало нас. І хоча я молився про це багато разів з великою щирістю і палким бажанням, відповідь в кінці була—“Ні”. Зрештою я навчився молитися так, як робив це Спаситель: “Та проте—не Моя, а Твоя нехай станеться воля!” (Лука 22:42). З кожним маленьким кроком на шляху до остаточного вирішення цієї проблеми, я звертався по допомогу до Господа.

Іноді я вичерпував усі свої ресурси, не маючи ні місця, ні людини, щоб звернутися по допомогу в подоланні скрути. Не маючи жодних засобів, я неодноразово опускався на коліна перед Небесним Батьком, зі сльозами благаючи про Його допомогу. І Він допомагав. Іноді це було просто відчуття миру, відчуття запевнення, що все владнається. Я міг не бачити, як просуватися далі або якою дорогою іти, але Він давав мені знати, що прямо чи опосередковано Він відкриє шлях. Змінювалися обставини, в голові з’являлася нова практична ідея, в необхідний момент надходив якийсь неочікуваний прибуток або я отримував допомогу в якомусь іншому вигляді. Якимось чином рішення знаходилося.

І хоча тоді мені було нелегко, коли зараз я озираюся назад, моє серце сповнюється вдячності за те, що мої проблеми не вирішувалися миттєво. Той факт, що я був змушений звертатися до Бога по допомогу майже щодня протягом багатьох років, навчив мене, як справді молитися і отримувати відповіді на молитву, а також навчив мене вірі в Бога на практиці. Я пізнав мого Спасителя і мого Небесного Батька у такий спосіб і такою мірою, як не міг би пізнати інакше, або це могло зайняти набагато більше часу. Я дізнався, що хліб насущний—це дорогоцінний продукт. Я дізнався, що манна сьогодні може бути такою ж реальною, як і та манна з біблійної історії. Я навчився довіряти Господу всім своїм серцем. Я навчився ходити з Ним кожного дня.

Коли ми просимо хліба на кожен день—не на тиждень, не на місяць і не на рік,—це також спосіб, завдяки якому ми можемо зосередитися на менших і простіших складових проблеми. Можливо, щоб впоратися з чимось дуже великим, нам доведеться працювати над цим потроху кожний день. Іноді ми будемо спроможні як слід зорганізувати лише один день або навіть частину дня.

У 1950-х моя мама перенесла серйозну операцію з видалення ракової пухлини, після чого їй довелося пройти через десятки болісних сеансів опромінення. Вона згадує, що в той час її мама навчила її чогось, що завжди допомагало їй з тих пір:

“Я була дуже хворою й кволою, і якось я сказала їй: “О, мамо, я не зможу витримати ще шістнадцять сеансів цього лікування”.

І вона відповіла: “Чи можеш ти витримати це сьогодні?”

“Так”.

“Добре, люба, це все, що тобі слід зробити сьогодні”.

Це допомагало мені багато разів, коли я згадувала, що мушу зосередитися лише на одному дні або на одній речі”.

Дух може скеровувати нас в тому, коли слід думати про майбутнє, а коли варто зосередитися лише на одному дні, одному моменті.

Я висловив думку про те, що просити у Бога насущний хліб і отримувати його від Нього—це важливий процес, завдяки якому ми навчаємося довіряти Богові і зносити виклики життя. Шматок насущного божественного хліба нам також потрібен для того, щоб стати тими, ким ми мусимо стати. Покаятися, вдосконалитися і зрештою досягти “мір[и] зросту Христової повноти” (Eфесянам 4:13)—це поступовий процес. Збагачення свого характеру новими й корисними звичками, або подолання поганих звичок чи схильностей, в більшості випадків,—це процес, який складається з одного зусилля сьогодні, одного завтра і так далі. Можливо він триватиме багато днів або навіть місяців і років, поки перемога не буде здобута. Але ми здатні зробити це, оскільки ми можемо звертатися до Бога за хлібом насущним, по допомогу, яку потребуємо щодня.

Президент Н. Елдон Теннер (1898–1982), перший радник у Першому Президентстві, сказав: “Коли ми роздумуємо над тим, як добре мати рішучість змінитися в бік добра, давайте візьмемо зобов’язання дисциплінувати себе, ретельно зважуючи всі свої рішення, думаючи, навіщо ми їх приймаємо і зрештою, обіцяючи їх дотримуватися і не дозволяючи жодній перепоні зупинити нас. Давайте нагадувати собі на початку кожного дня, що ми можемо виконувати своє рішення саме цього дня”¹.

Старійшина Девід А. Беднар, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, нещодавно навчав, що постійне виконання простих щоденних справ таких, як сімейна молитва, вивчення Писань і домашній вечір, є важливим для створення міцної сім’ї. “Наша послідовність у виконанні, на вигляд, маленьких речей,—сказав він,—може привести до значних духовних результатів”².

Президент Езра Тефт Бенсон (1899–1994), говорячи про покаяння, дав таку пораду: “Коли ми прагнемо ставати все більш [схожими на Христа], нам слід пильнувати, щоб не втратити віру в себе і не загубити надії. Ставати такими, як Христос,—це справа всього життя, і дуже часто зростання і зміни відбуваються повільно, майже невідчутно”³.

Пам’ятайте, що кожного дня, шукаючи порцію божественного хліба, нам не слід покладатися лише на себе. Якщо ми воліємо стати більш схожими на Господаря, на Того, Хто прийшов “не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити” (Марк 10:45), то будемо прагнути Його допомоги у щоденному служінні нашим ближнім.

Президент Томас С. Монсон живе за цим принципом краще, ніж будь-хто з тих, кого я знаю. В його серці завжди живе молитва про те, щоб Бог дав йому знати через одкровення кожного дня й кожної миті потреби людей навколо нього і те, як саме можна їм допомогти. Один приклад з його життя ще тоді, коли він служив єпископом, ілюструє той факт, що інколи навіть невелике зусилля, за підтримки Духа, дає дивовижні результати.

“Одним з тих, кому [Президент Монсон] простягнув руку допомоги, був Гарольд Галлачер. Його дружина й діти були активними в Церкві. Але не Гарольд. Його дочка Шерон спитала єпископа Монсона, чи може він “зробити щось”, аби повернути її батька до активності. Як єпископ, одного дня він відчув спонукання відвідати Гарольда. То був спекотний літній день, коли він постукав у двері Гарольда, обтягнуті протимоскітною сіткою. Єпископ міг бачити, що Гарольд сидів у своєму кріслі, димлячи цигаркою і читаючи газету. “Хто там?” сердито запитав Гарольд, не підводячи очей.

“Ваш єпископ”,—відповів Том. —Я прийшов познайомитися і запросити вас відвідувати наші збори разом із вашою сім’єю”.

“Ні, я надто зайнятий”,—почулася зневажлива відповідь. Він так і не підвів очей. Том подякував йому за увагу і залишив поріг дому. Згодом ця сім’я переїхала в інше місце, а Гарольд так жодного разу і не прийшов з ними на богослужіння.

Багато років по тому, брат Галлачер подзвонив в офіс старійшини Томаса С. Монсона і запитав, чи можна домовитися з ним про зустріч.

“…Коли вони невдовзі зустрілися, то обнялися. Гарольд сказав: “Я прийшов вибачитися за те, що не підвівся зі свого крісла і не запросив вас в дім того літнього дня багато років тому”. Старійшина Монсон запитав його, чи активний він у Церкві. Зі стриманою усмішкою Гарольд відповів: “Зараз я другий радник у єпископаті мого приходу. Ваше запрошення повернутися до Церкви і моя заперечна відповідь так непокоїли мене, що я вирішив щось з цим зробити”⁴.

Коли ми думаємо про наш насущний хліб, це допомагає нам пам’ятати про деталі нашого життя, про значущість маленьких справ, якими наповнені наші дні. Досвід навчає, що, наприклад, у шлюбі, постійне виявлення звичайної доброти, надання допомоги й вияв уваги набагато краще зберігають любов живою і зміцнюють стосунки, ніж нечасті розкішні або коштовні подарунки.

Подібним чином, щодня роблячи вибір, ми можемо запобігти певним видам злого впливу, не дозволяючи йому увійти в наше життя і змінити наш характер. Під час неформальної розмови з Нілом А. Максвеллом (1926–2004), яка відбулася кілька років тому, ми дійшли висновку, що людина може уникати порнографії і порнографічних зображень, якщо просто буде вибирати на користь добра. Переважно це просто питання самодисципліни: не йти туди, де, ймовірно, можна натрапити на порнографію—або у її фізичному, або в електронному вигляді. Втім, ми визнали, що оскільки порнографія настільки поширена, на неї випадково може натрапити навіть людина, яка робить правильний вибір. “Так,—сказав старійшина Максвелл,—але вона може негайно відкинути її. Не потрібно запрошувати порнографію в дім і пропонувати присісти”.

Те ж саме можна сказати про інші руйнівні впливи та звички. Якщо кожного дня ми будемо обходити увагою такі речі з самого початку, це послужить нам захистом. Тоді в майбутньому нам не доведеться жалкувати, що через неуважність якесь зло або слабкість вкоренилися в нашій душі.

Насправді, протягом дня відбувається не так багато подій, які є зовсім незначущими. Навіть мирські й рутинні справи можуть бути маленькими, але важливими складовими, які з часом допомагають привчитися до дисципліни, сформувати характер і навчитися порядку, а це необхідно, щоб реалізовувати наші плани й мрії. Тому, коли ви в молитві просите для себе насущний хліб, ретельно обдумуйте свої потреби: як те, чого вам не вистачає, так і те, від чого вам потрібен захист. Лягаючи спати, подумайте про успіхи й невдачі того дня і те, що зробить наступний день трохи кращим. І дякуйте своєму Небесному Батькові за манну, яка, завдяки Його турботі, чекала на вас уздовж вашого шляху і підтримувала вас упродовж дня. Ваші роздуми зміцнять вашу віру в Нього, коли ви побачите, як Він допомагає вам щось пережити і щось змінити. Ви зможете знайти втіху в ще одному дні, у ще одному кроці в напрямку до вічного життя.

Понад усе пам’ятайте, що у нас є Він, прообразом і символом Кого була манна, істинний хліб життя, Викупитель.

“Я—хліб життя!

Отці ваші в пустині їли манну,—і померли.

То є хліб, Який сходить із неба,—щоб не вмер, хто Його споживає.

Я—хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити. А хліб, що дам Я, то є тіло Моє, яке Я за життя світові дам” (Іван 6:48–51).

Я свідчу вам про живу реальність Хліба Життя, Ісуса Христа, і про безмежну силу й досяжність Його Спокути. Зрештою, саме Його Спокута і Його благодать є нашим хлібом насущним. Ми повинні звертатися до Нього щодня, чинити Його волю кожного дня, ставати єдиними з Ним так само, як Він з Батьком (див. Іван 17:20–23). Нехай наш Небесний Батько дарує нам хліб насущний, якщо ми так робимо.