Будь сильний та відважний
Ілюстрації Майкла С. Паркера
“Командир президентської гвардії оголосив, що у нас буде велике святкування, оскільки ми так гарно себе проявили!”—вигукнув один із гвардійців.
Я мав радіти, але як тільки почув новину, то відразу ж почав молитися. Я знав, що наше святкування перетвориться на вечірку з випивкою. Я мав достатньо духовних сил, щоб не пити, але не хотів, щоб мої одногвардійці мали через мене неприємності.
Військова служба є обов’язковою для всіх юнаків Південної Кореї, тож я вступив до лав армії відразу ж після закінчення місії повного дня. Мене призначили служити в президентській гвардії. Мої одногвардійці знали, що я не питиму алкогольні напої за жодних обставин, оскільки належу до Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Коли оголосили про вечірку, вони почали непокоїтися, бо і вони потрапили б у халепу, якби я не пив, коли наш командир дає наказ робити це на вечірці.
Існує традиція, що під час святкування командир по черзі стає перед кожним гвардійцем і наливає чарку горілки. Тоді гвардієць бере чарку і зі словами: “Дякую, пане!” відразу ж випиває напій.
В армії невиконання будь-якого наказу старшого офіцера—це порушення субординації і може спричинити великі проблеми не лише для того, хто не послухався, але і для всіх у його підрозділі. У найгіршому випадку порушення субординації може навіть призвести до ув’язнення, і саме через це мої одногвардійці були дещо схвильовані.
Настав день проведення вечірки, тож усі ми, 10 гвардійців, сиділи за столом. Перед кожним стояла порожня чарка. Я сидів на третьому стільці. Наш командир увійшов і наповнив першу чарку. Гвардієць узяв чарку і сказав: “Дякую, пане!” Потім він випив.
Наш командир перейшов до другого гвардійця і зробив те ж саме. Потім настала моя черга. Я був готовий дотриматися Слова мудрості, і в серці безперервно молився за своїх одногвардійців. Коли командир наповнив мою чарку, я гучно промовив: “Дякую, пане!” Потім я вже збирався сказати, що, на жаль, не можу це випити.
У ту ж мить увійшов його секретар і сказав: “Пане, вам телефонний дзвінок”. Наш командир повернувся й відповів: “Я зайнятий”.
Я все ще тримав чарку, коли секретар додав: “Пане, це президент”. Наш командир відповів: “Гаразд, іду”, а потім відразу ж вийшов.
Раптом другий гвардієць поміняв свою порожню чарку на мою і швидко випив напій. Невдовзі повернувся наш командир, побачив мою порожню чарку і сказав: “О, ти вже випив!” Потім він перейшов до четвертого гвардійця. Усі полегшено зітхнули.
Через тридцять п’ять років, коли моє служіння в армії було далеко позаду, мені зателефонував один президент філії Церкви в Південній Кореї. Він запитав, чи не пам’ятаю я пана Парка, з яким служив в армії.
“Звичайно, пам’ятаю”,—відповів я. Я служив з паном Парком, і він з повагою ставився до моїх вірувань, а також часто захищав у складних ситуаціях.
Президент філії дав мені номер телефону пана Парка, і я відразу ж йому зателефонував. Під час розмови пан Парк сказав, що під час нашого служіння в президентській гвардії він бачив світло, яке я випромінював, і відчував, що він має мені допомагати. Після того, кожного разу, коли він переживав важкі часи, він згадував мене.
Пан Парк розповів, що у нього є два сини, і він хотів, щоб вони були схожими на мене. Він навіть водив своїх синів до церкви, в каплицю, де збиралися святі останніх днів. Один з синів охристився, хоча пан Парк—ні. Проте і той син також тепер був неактивним. Пан Парк шукав моєї допомоги та поради.
Я зустрівся з паном Парком через тиждень. Ми мали приємну розмову, і невдовзі я почав зустрічатися з його сином та заохочувати його повернутися до Церкви. Він зі смиренням прийняв мою пораду, став активним і відслужив на місії повного дня. У листах, які він писав додому з місії, хлопець заохочував свого батька і допомагав йому готуватися до хрищення. Одного літнього дня через рік після нашої першої зустрічі, я охристив пана Парка, і він став членом Церкви.
Яке надзвичайне диво! Їхнє життя змінилося завдяки вірі, яку виявив один юнак 35 років тому.
Уникати сіток і пасток
У Старому Завіті Ісус Навин навчав дітей Ізраїля про сітки і пастки, які можуть зустрічатися їм у злочестивому світі:
“То дійсно будете ви знати, що Господь, Бог ваш, більш не гнатиме ці народи перед вами, і вони стануть для вас сіткою й пасткою, та батогом на ваші боки та терням на ваші очі, аж поки ви не вигинете з-над цієї доброї землі, яку дав вам Господь, Бог ваш” (Ісус Навин 23:13).
Для мене очікування на ускладнення, яке я міг заподіяти своїм одногвардійцям, було пасткою, що могла спонукати мене випити алкогольний напій. Однак я вирішив і був готовий дотримуватися Слова мудрості незалежно від наслідків.
Під час служіння в армії я зрозумів, що Господь благословить і захистить Своїх дітей, якщо ми сильні та відважні (Ісус Навин1:6). Наприклад, Він захистив ізраїльтян, коли вони перетинали річку Йордан. Але спочатку священики, які несли ковчег заповіту, виявили свою віру та відвагу, увійшовши у повноводну ріку. Лише тоді Господь “спин[ив] вод[у]” і зробив так, що вода стала “одним валом” (див. Ісус Навин 3:13–17).
Щоб бути “сильними та відважними” нам необхідно “горнутися тільки до Господа” (Ісус Навин 1:6, 23:8). Ми горнемося до Господа, коли індивідуально та сім’єю вивчаємо Писання, індивідуально та сім’єю молимося та проводимо домашні сімейні вечори. Ми також горнемося до Нього, коли приймаємо причастя, звеличуємо свої покликання, часто поклоняємося у храмі, виконуємо заповіді та каємося, коли робимо помилки. Саме ці дії дають можливість Святому Духові перебувати з нами і допомагають нам розпізнавати та уникати сітки та пастки.
“Ще коли ми зовсім малі, ті, на кого покладено відповідальність піклуватися про нас, встановлюють норми і правила, щоб ми були в безпеці,—сказав Президент Томас С. Монсон. Життя буде простішим для нас усіх, якщо ми повністю будемо виконувати такі правила. …
Послух є визначальною ознакою пророків; він забезпечував їм силу і знання упродовж віків. Важливо, щоб і ми також зрозуміли, що нам доступне це джерело сили і знання. Доступ до нього завжди відкрито кожному з нас у цей час, якщо ми виконуємо Божі заповіді”1.
Ідіть уперед з вірою
Невдовзі після того як президента Бойда К. Пекера було покликано генеральним авторитетом, він звернувся до старійшини Гарольда Б. Лі (1899–1973) за порадою. Президент Пекер згадував:
“Він дуже уважно вислухав мою проблему і запропонував зустрітися з Президентом Девідом О. Мак-Кеєм [1873–1970]. Президент Мак-Кей порадив мені, в якому напрямку слід рухатися. Мені дуже хотілося бути слухняним, однак я не бачив можливості зробити те, що він мені порадив.
Я повернувся до старійшини Лі та сказав йому, що зовсім не бачу, як мені рухатися в напрямку, яким мені порадили йти. Він сказав: “Твоя проблема в тому, що ти хочеш побачити кінець, перебуваючи на самому початку”. Я відповів, що мені хотілось би побачити наперед принаймні на крок чи два. І тоді я отримав урок на все життя: “Ти повинен навчитися доходити до краю світла, а потім зробити кілька кроків у темряву; і тоді з’явиться світло й освітить дорогу перед тобою”2.
Як діти Небесного Батька ми іноді хочемо зрозуміти в деталях усе, що нам треба прийняти або виконати з вірою. Однак нам не потрібно розуміти всього. Нам слід лише йти вперед, як просить нас Господь і як зробили ізраїльські священики, увійшовши в повноводний Йордан. Хоча ми не можемо бачити або розуміти всього, Господь допоможе нам іти суходолом, якщо ми “сильні та відважні”.
Ми зможемо бути сильними, якщо будемо жити за Його словом—прагнучи Його скерування, що міститься в Писаннях і словах Його служителів, та йдучи за Ним. Так, ми живемо “на території ворога”3, але ворог не може побороти Господа, нашого Спасителя, Якого було послано допомагати нам і спасати нас.
Я знаю, що ми можемо бути істинними учнями Ісуса Христа, “виявляючи послух і ретельно дотримуючись вчення нашого Бога”4. Коли ми виявляємо сміливість і так чинимо, то стоїмо на святих місцях, де б вони не були.