Наші домівки, наші сім’ї
Ми знаємо, де він
Автор живе в Колумбії
Як вічна сім’я ми завжди будемо зосереджені на Богові.
Ілюстровано Майклом Т. Мальмом
Коли у верхній частині вхідних дверей нашої домівки в Колумбії з’явилися обличчя двох юнаків, ми подумали, що вони на щось залізли, аби зазирнути у двері. Але це не так. Просто вони були дуже високі! Наш трирічний син Пабло Есекіель поглянув на них з подивом. За кілька днів вони стали його найкращими друзями.
Наша сім’я—моя дружина Люді, Еріка, Єсіка і маленький Есекіель—шукала Господа. Ми вже дотримувалися у своєму домі деяких євангельських принципів: ми молилися за обіднім столом, ми молилися всією сім’єю і проводили сімейні заходи. Наше життя основувалося на сімейній єдності. Поява тих двох “великих ангелів”, як називав старійшин Есекіель, стала підтвердженням наших заходів, що зміцнювали сім’ю і допомагали зосередитися на Богові.
Користуючись Писаннями як дороговказом, старійшини Фа та Філдз навчали, яким шляхом нам слід іти. Ми запитували Господа, де нам слід поклонятися. Книга Мормона та відновлена євангелія дали відповіді на всі запитання, які у попередні роки виникали у нас під час сімейних обговорень. Відповіді були вичерпними, і невдовзі ми стали членами Церкви. Через рік ми уклали завіти і запечаталися сім’єю навічно у Колумбійському храмі в Боготі.
Ми відчували таку радість завдяки тому, що наші діти стали на євангельський шлях. Дух супроводжував нас у житті та вдома, а Есекіель, якому вже було чотири роки, одного разу промовив таку молитву, яку ми ніколи не забудемо. Він сказав: “Дорогий Небесний Батьку, ми дякуємо Тобі за цього гарного маленького хлопчика, яким я є, амінь”. Ми всі сказали “амінь” і, усміхаючись, обнялися. Той маленький хлопчик був для нас радістю.
У наступні роки нашою звичкою стали регулярні поїздки до храму, який ми могли відвідувати два–три рази кожного року. Ми живемо за 420 км від храму, але нам ніколи не здавалося, що це далеко. Нам завжди було радісно готуватися до храму. Сімейно-історична робота є пріоритетом для наших дітей, і вони любили виконувати хрищення для померлих. Ми завжди з благоговінням готувалися, а потім отримували целестіальний досвід у домі Господа.
Есекіель зростав у дусі та у вірі. Його мама була для нього найціннішим скарбом. Він завжди казав їй особливі компліменти. Одного дня він сказав мамі: “Мамо! Я люблю тебе більше, ніж кістки динозаврів!” Усі ми засміялися, оскільки його улюбленою справою були пошуки кісток динозаврів.
Наш любий син Есекіель розділив 14 років свого життя з нами у євангелії, яка об’єднує нас. Він завжди був дуже слухняним. Його любов відчували всі в нашому домі. Його сестри і святі з Писань були для нього взірцем для наслідування. Він був сповнений життям та енергією. Він ніколи не пропускав занять семінарії. Він сповнював наш дім радістю. Він був благоговійним, коли розносив причастя. Але все наше життя змінилося, коли Небесний Батько покликав Есекіеля додому. Нам важко передати, як ми за ним сумуємо.
Рідке захворювання забрало його від нас. Хоча нам нестерпно боляче переживати його смерть, ми впевнені, що знову будемо з ним. У нас є обіцяння, дане під час храмового запечатування. Порожнечу, яка утворилася після його смерті, заповнило знання того, що він покликаний Господом служити місію в іншому місці. Поховальна служба на честь Есекіеля була настільки особливою, що багато людей відчули бажання дізнатися більше про Церкву. Я завжди сподівався, що він служитиме на місії. І зараз він служить. Завдяки планові спасіння ми знаємо, де Есекіель і з ким він.
Як і раніше основну увагу ми приділяємо сім’ї та Богові. Ми свідчимо, що Бог живий і має план для нашого життя. Ми маємо й далі жити з вірою. Відсутність дорогої людини нагадує про божественний план.
Серед слів, які принесли нам найбільшу втіху, були слова, сказані пророком Джозефом Смітом. Усім серцем ми відчуваємо їхню істинність: “Господь забирає багатьох ще в дитинстві, щоб вони могли уникнути заздрощів людських, і смутку, і нечестивості сучасного світу. Вони були надто чистими, надто милими, щоб жити на землі, отже, якщо це правильно розуміти, замість того, щоб плакати, у нас є привід радіти, коли вони звільняються від зла, і вони незабаром будуть з нами” (Учення Президентів Церкви: Джозеф Сміт [2007], с. 177.
Надія побачити Есекіеля знову у ранок Воскресіння дає сміливість нашим душам і допомагає подолати темні дні.