Потік щасливих спогадів
Джина Сконьєрс, шт. Юта, США
Ілюстровано Бредлі Кларком
Через те, що каналізація була старою, а фундамент ненадійним, дім у якому я жила в дитинстві, завжди затоплювало, коли під час грози випадало багато опадів. Оскільки бурі в штаті Вірджинія, США, можуть тривати годинами, вода проникала в наш дім часто.
Ми жили в тому домі майже всі мої дитячі роки, тож я вважала, що затоплення---це нормальне явище.
Після кількох гроз ми покращили свої методи боротьби із затопленням і навчилися згуртовано працювати. Часто грози розпочиналися посеред ночі, і мої батьки будили нас, направляючи кожного на свій пост, оскільки вода повільно проникала крізь фундамент немов лава. Мій брат з батьком відрами вичерпували воду біля сходів, а ми з сестрою швидко вбирали воду рушниками, аби врятувати килим.
Ми сміялися, стрибаючи й танцюючи на тих рушниках, відчуваючи, як вода чвакала між пальцями ніг і від якої намокали холоші наших піжам. Мама поспіхом викручувала намоклі рушники, клала їх у сушарку й приносила нові та свіжі, на яких ми знову танцювали. Коли ми бачили, що небезпека минала, то йшли на кухню обсушитися і попити какао з печивом, як нагороду за свої труди. Потім, якщо до школи йти було ще рано, ми знову лягали спати.
Мабуть ті затоплення були причиною великого занепокоєння для моїх батьків, але я згадую їх як найщасливіші моменти свого дитинства, навіть коли гримів грім і спалахувала блискавка. В дійсності, запах вогкого килима й досі викликає ностальгічні спогади про сім’ю.
Мої батьки могли й самі боротися з затопленням, але я така рада, що вони залучали всіх нас, щоб рятувати будинок. Боротьба з водою була радісною подією, оскільки ми були разом і кожен виконував свою частину.
Зараз, коли я вже виросла, то згадую про ті дні й міркую, як я можу допомогти своїм дітям відчувати таку саму радість від спільної праці. Хоча я вдячна, що мій дім не затоплюється, однак знаю, що якась небажана подія неодмінно станеться у моїй сім’ї.
З якими б труднощами не довелося моїй сім’ї стикатися в майбутньому, я сподіваюся, що ми встанемо разом і працюватимемо разом, захищаючи свої цінності, свою віру та одне одного. Тоді, ймовірно, навіть у випробуванні ми зможемо сміятися, усміхатися і відчувати радість, працюючи пліч-о-пліч.