Що мені заспівати?
Девід М. Фліттон, шт. Юта, США
Ілюстровано Бредлі Кларком
Коли майже 40 років тому я служив місіонером повного дня в місті Левін у Новій Зеландії, кожного вівторка я грав на піаніно для дітей Початкового товариства. Я добре пам’ятаю чудові почуття, які мав до тих дітей, коли ми разом співали пісні Початкового товариства про євангельські принципи.
У лютому 2013 року я повернувся до Нової Зеландії під час відпустки. Оскільки я дуже люблю ходити в походи, то записався на чотириденний похід знаменитим маршрутом Мілфорд-трек в національному парку Фйордленд на Південному острові.
Зі мною було 3 американці та ще 37 мандрівників зі всього світу, в тому числі з Австралії, Бразилії, Англії, Фінляндії, Німеччини, Ізраїлю та Уругваю. Під час нашого походу ми ділилися думками, досвідом і поглядами настільки, наскільки нам дозволяв мовний бар’єр. Невдовзі, коли ми більше здружилися, культурні відмінності та упереджені думки розтанули.
Під кінець третього дня походу один з туристів, бажаючи ще більше зміцнити нашу дружбу, підхопився на ноги й оголосив, що нам слід провести показ талантів. Він сказав, що буде першим. Цей чоловік захотів поділитися талантом оповідача, який він шліфував у своєму бізнез-офісі в Кесарії, Ізраїль. Він добре розповів свою історію, тож сказав, що хоче розповісти ще одну. Але після того, як він зробив кілька не дуже цікавих коментарів, я зрозумів, що вечір може перетворитися на щось дуже нудне.
Поки він говорив, я відчув сильне спонукання заспівати для всіх присутніх. Але що ж мені заспівати для своїх нових друзів зі всього світу? Відповідь надійшла дуже переконливо: “Я Божеє дитя” (Гімни, №. 186).
Я хвилювався, але мене сповнили спогади і любов, які я відчував до дітей з Початкового товариства Нової Зеландії. Я звівся на ноги і пояснив, що хочу заспівати особливу пісню, яку майже 40 років тому співав з дітьми в Новій Зеландії. Я пояснив, що був місіонером, навчав тих дітей і полюбив їх. Потім я мовчки помолився, попросивши допомогти заспівати так, щоб це благословило всіх присутніх.
Я добре виконав пісню і після цього міг відчувати Духа. Мої нові друзі усміхалися. Здавалося, що пісня відкрила їхні серця. Невдовзі підвелися інші й також почали ділитися своїми музичними талантами. Четверо жінок, які раніше не дуже хотіли брати участь, заспівали підбірку гімнів своєї церкви. Ще один турист навчав нас єврейської народної пісні.
У кінці нашого показу талантів прекрасна молода жінка з Австралії заспівала три пісні своєю рідною мовою маорі. Дійсно, Дух Небесного Батька почив на нас і допоміг усвідомити, що ми всі діти Бога, а “не чужі й не приходьки” (Eфесянам 2:19) з різних країн.
Я вдячний за тих дітей Початкового товариства у маленькому містечку Левін, які допомогли мені зрозуміти істину---що всі ми є дітьми нашого Небесного Батька. Я такий радий, що ті спогади дали мені сміливість свідчити за допомогою пісні.