Toнга ЗЕМЛЯ, посвячена Богові

Під час служіння в Самоанській місії старійшини Бригам Смут і Алва Батлер отримали завдання принести відновлену євангелію на острів Тонга. Після прибуття у 1891 році у них відбулася зустріч з королем Георгом Тупоу І, який надав їм дозвіл проповідувати євангелію Ісуса Христа. За таких сприятливих обставин на острів було покликано більше місіонерів, і вони заповзято взялися за поширення євангелії. На жаль, зростання Церкви на Тонга не було таким же швидким, як на інших Полінезійських островах: Гаїті, Гавайях, Новій Зеландії та Самоа. У 1897 році місіонерам було наказано повернутися на Самоа, і кілька навернених на Тонга якийсь час залишалися без провідників.

“Хіба ви не знаєте, що Я, Господь Бог ваш, … пам’ятаю тих, хто на островах моря?” (2 Нефій 29:7).

Господь не забув святих у острівному королівстві Тонга. У 1907 році старійшини Гебер Дж. Мак-Кей і В. О. Фейсер прибули до Неїафу, Вава’у, де вони започаткували філію та невеличку школу. Невдовзі місіонерська робота просувалася з великим успіхом і впродовж кількох наступних років по всіх островах було організовано кілька філій та церковних шкіл.

Як і в інших частинах світу Церква на Тонга відчувала спротив, але цього разу євангелія прийшла, щоб залишитися. Оскільки місіонерська робота велася успішно, було покликано церковних провідників з місцевих членів Церкви на Тонга, тож коли іноземців було евакуйовано, як це сталося під час Другої світової війни, Церква могла далі функціонувати.

З поширенням євангелії по островах, Церквою були започатковані різні школи. У 1947 році Церква взяла в оренду велику ділянку землі й почала будівництво нової школи—коледжу “Ліягона”, який тепер знають під назвою середня школа “Ліягона”.

Зображення

The Liahona High School in Tonga

Освячена у 1953 році с тарійшиною Ле-Грандом Річардсом (1886–1983), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, вона мала стати “дороговказом” для всіх, хто в ній навчався, і готувати молодь до виконання ролі провідників та вчити їх справляти позитивний вплив на інших. На освяченні школи була присутня королева Салоте Тупоу ІІІ, яка підтвердила, що школа є засобом розбудови “християнської цивілізації”, об’єднуючи людей незалежно від їхнього суспільного становища. З часу заснування школи тисячі випускників школи “Ліягона” служили місіонерами, провідниками Церкви та видатними громадськими діячами.

Зараз на Тонга є дві школи, спонсоровані Церквою: середня школа “Ліягона”, розташована на головному острові Тонгатапу, та середня школа “Сайнега”, на острові Вава’у. Є також п’ять спонсорованих Церквою шкіл середніх класів: три на Тонгатапу, одна на Еуа і одна на Гаапаї.

Коли Президент Девід О. Мак-Кей (1873–1970) та його дружина Емма Рей відвідали Тонга у 1955 році, святі поставилися до них як до осіб царської крові. То був перший приїзд Президента Церкви на острів. Під час свого короткого відвідування Тонгатапу і Вава’у вони проводили зустрічі з членами Церкви та відчували їхню любов і відданість під час виконання музики й танців та виступів з промовами. Під час свого візиту до святих на Вава’у, Президент Мак-Кей відчув спонукання розповісти, що бачив у видінні “храм на одному з цих островів, куди члени Церкви могли піти й отримати благословення Божого храму”. Один з членів Церкви записав реакцію тонганців: “Усі присутні розплакалися”¹.

Приблизно через 30 років, у серпні 1983 року Президентом Гордоном Б. Хінклі (1910–2008), у той час радником у Першому Президентстві, було освячено Тонганський храм в Нукуалофа. Я була підлітком, але пам’ятаю, як святі останніх днів з інших островів і тонганці, які жили за кордоном, приїхали на довгоочікувану подію. Я мала привілей побувати на одній із сесій освячення і співати в хорі. Пам’ятаю тепле почуття, яке огорнуло мене, коли я почула, як промовляв Президент Хінклі, і я знала, що його покликано Богом. Коли ми співали “Гімн Осанна”, я зрозуміла також, як сильно Господь любить своїх дітей.

Спаситель завжди пам’ятає про народ на островах моря, і того дня пророцтво Президента Мак-Кея виповнилося.

Завдяки все більшому зростанню Церкви на Тонга майже два роки храм був закритий для проведення ремонтних робіт. Серед іншого було збільшено кімнати, додано кімнату для запечатування, а на стінах і на стелі з’явилися полінезійські орнаменти.

На початку 2007 року нас з чоловіком покликали організувати концерт до переосвячення храму. Подія мала відбуватися 3 листопада, за день до сесій переосвячення.

Наша мета полягала в тому, щоб залучити якомога більше молоді з колів Тонгатапу та підготувати концерт, який би духовно підготував святих до освячення храму, яке мало відбуватися наступного дня. Подію мали транслювати й наживо показувати на інших островах, а також у тонганських колах по всьому світу. Тож наше завдання було нелегким.

Програма мала назву “Нетлінний скарб”. Вона складалася з танців, які виконуються на Тонга, Гавайях, Таїті, в Новій Зеландії, на Фіджі та Самоа. В сюжеті йшлося про те, що подружжя, яке, втратило свою дитину, мало відвідати багато Полінезійських островів, відшукуючи скарб, який розрадить їхнє горе. Хоча вони знаходили дари на кожному острові, жоден з них не міг полегшити біль втрати. Коли вони повернулися на Тонга, місіонери познайомили їх з євангелією, і вони дізналися про “нетлінний скарб”—вічні сім’ї і благословення одного дня возз’єднатися зі своєю померлою дитиною.

Упродовж тижня, коли мало відбуватися переосвячення, йшли сильні дощі. На останній репетиції, 2 листопада, небо було хмарне. Я попросила молодь після повернення додому молитися, щоб була хороша погода і вони могли виступати для тонганців і для всіх, хто буде дивитися трансляцію через супутниковий зв’язок, а особливо для пророка. Тієї ночі лив сильний дощ, а наступного ранку погода все ще була поганою.

В суботу ввечері 3 тис. молодих людей зібралися на стадіоні Теуфаіва, щоб послухати старійшину Рассела М. Нельсона, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, який мав переосвятити храм, оскільки Президент Хінклі не зміг приїхати через поганий стан здоров’я. Я ніколи не забуду того концерту. Все пройшло добре. Погода була чудовою, звукова система, яка раніше давала збої, чудово працювала, а юнаки і дівчата танцювали від щирого серця.

Ми стали свідками дива. Небесний Батько почув молитви Своїх дітей і розігнав дощ. У той же час ми задали тон освяченню храму, яке відбулося наступного дня, нагадавши членам Церкви, що вічні сім’ї—це нетлінний скарб, і що храми будуються для того, щоб приносити такі благословення.

Сьогодні Церква продовжує зростати на Тонга, а провідниками служать місцеві члени Церкви. Всі острови країни всіяні каплицями, а завдяки зростаючій кількості місіонерів робота прискорюється. Церковні школи міцно стоять і продовжують готувати відважних місіонерів, майбутніх провідників та гідних матерів і батьків.

Святим більше не потрібно вирушати в далеку подорож кораблем до головного острова, щоб почути генеральну конференцію. Натомість завдяки технологіям члени Церкви можуть залишатися в межах своїх колів і дивитися генеральну конференцію та конференції їхньої території, які транслюються з Нової Зеландії.

Серед усього занепокоєння, яке приходить разом зі змінами на острови Тонга, святі продовжують створювати свій спадок віри. Ось уже 175 років вони є народом, відданим Богові . Вони є народом, який сьогодні продовжує присвячувати своє життя і все, що вони мають, Господу.