РОЗДІЛ 15

Живучи вірою

Ми ходимо “вірою, а не видінням”, маючи заnевнення, що Господь зміцнить нас у наших зусиллях в розбудові Його царства на землі.

З життя Уілфорда Вудраффа

y листопаді 1834 р. Уілфорд Вудрафф був висвячений на священика в Аароновому священстві, і йому дали перше призначення—місіонера повного дня. Він тоді жив в окрузі Клей, шт. Міссурі, залишившись тут після служіння в Таборі Сіону. Перш ніж він розпочав свою місію, він мав розмову зі своїм єпископом, який і дав йому це доручення. Він спитав, яким маршрутом він має слідувати на своє служіння. Він також спитав, чи слід йому та його напарнику подорожувати без торби й калитки, як Господь наказував місіонерам у ті часи (див УЗ 24:18; 84:78, 86). Подорожувати “без торби й калитки” означає робити це, не беручи з собою гроші, покладаючись на те, що члени Церкви та інші люди з доброти своєї надаватимуть їм їжу та притулок. Президент Вудрафф пізніше згадував свою розмову з єпископом:

“У той час будь-кому з наших братів було небезпечно йти через округу Джексон [шт. Міссурі]”. Він хотів, щоб я пішов до Арканзасу, і дорога пролягала саме через округу Джексон. Я спитав його, чи ми повинні йти крізь [ту місцевість] (у мене був напарник, старійшина).

Він сказав: “Якщо у вас є віра, щоб вчинити так, ідіть; у мене такої віри немає”.

Я думаю, що та репліка єпископа була цікавою.

“Добре,—сказав я,—Господь сказав, що ми маємо подорожувати без торби й калитки; чи маємо ми дотримуватися цього?”

Він сказав: “Це закон Бога; якщо у вас є віра в це, ви зможете це зробити”¹.

Невдовзі після тієї розмови Уілфорд Вудрафф та його напарник вирушили на місію, подорожуючи крізь округу Джексон без торби й калитки. Пізніше Президент Вудрафф говорив: “Ми поклали в наші валізи кілька примірників Книги Мормона і одяг, взяли валізи на спини і вирушили пішки. Поромом ми переправилися в округу Джексон і пішли далі цією округою. У деяких випадках Господь зберігав нас від погромників з допомогою чудес”².

В дорозі Господь зберігав цих двох місіонерів не тільки від погромників з округи Джексон, але й від інших небезпек. Президент Вудрафф згадував один такий випадок. Коли він і його напарник наблизилися до гаю, великий чорний ведмідь вийшов просто на них. “Ми не злякалися його,—казав він,— бо ми виконували Господню справу і не глузували з Божого пророка, як це робили сорок дві злочестиві дитини, які казали Єлисею: “Ходи, лисий”, за що ведмеді розірвали їх [див. 2 Царів 2:23–24]. … Коли ведмідь підійшов до нас метрів на 40, він сів на задні лапи, подивився на нас хвильку, а тоді побіг собі; і ми пішли далі своїм шляхом, радіючи”³.

Президент Вудрафф часто говорив про свою першу місію, згадуючи благословення, які він отримував, служачи Господу з вірою: “Ніколи в житті—ні як апостол, ні як сімдесятник, ні як старійшина, я не мав більшого захисту від Господа, ніж тоді, коли я мав чин священика. Господь відкрив мені через видіння, одкровення і через Святого Духа багато з того, що чекало на мене”⁴.

Учення Уілфорда Вудраффа

У нашому земному житті ми маємо ходити “вірою, а не видінням”.

Віра є першим принципом євангелії. Що таке віра? Апостол Павло у посланні до Євреїв дає пояснення. Він каже, що “віра— то підстава сподіваного, доказ небаченого”, і для того, щоб довести це, він далі розповідає, що саме звершували різні люди через віру [див. Євреям 11]. Я дивлюся на віру, як на один з найважливіших принципів, які Бог будь-коли відкривав людині⁵.

Якби ми мали правильне розуміння, ми б усі бачили так, як бачить Господь, і розуміли б, як Його цілі буде здійснено; але ми маємо ходити вірою, а не видінням⁶.

Коли перейдемо на той бік завіси, ми щось дізнаємося. Зараз ми чинимо через віру. Ми маємо доказ небаченого. Воскресіння, вічний суд, целестіальне царство і великі благословення, які Бог дав у святих помазаннях та ендаументі в храмах—усе це для майбутнього, і все це здійсниться, бо це— вічні істини. Живучи в цій плоті, маючи над собою завісу, ми ніколи до кінця не усвідомимо те, що чекає нас у світі майбутньому. Кожна людина, що служить Богу і дотримується Його заповідей протягом тих небагатьох днів, що вона живе на землі, отримає свою винагороду⁷.

Брати і сестри, ви маєте жити вірою, щоденно усвідомлюючи, що вся сила—в Бога, що тільки через Нього ми можемо жити в мирі та насолоджуватися достатком⁸.

Євангелія Христа вимагає віри протягом цілого дня⁹.

Ми показуємо свою віру нашими діяннями.

Це справді добре … слухати слово Господа, і справді добре—вірити в це слово, але ще краще—практикувати його¹⁰.

Віра є першим принципом євангелії. Люди в світі можуть сказати: “Ми всі віруємо в Ісуса Христа”. Це добре, але треба робити щось більше, ніж вірувати в Христа. Ми маємо розкаятися в наших гріхах, бути охрищеними для відпущення гріхів і отримати Святого Духа. Це те вчення, яке викладали Христос і Його апостоли¹¹.

Віра вимагає від святих, щоб вони жили згідно зі своєю релігією, виконували свої обов’язки, ходили в праведності перед Господом і розбудовували Сіон на землі. Отже, нашій вірі мають відповідати наші труди. … Це наш обов’язок як народу—об’єднуватися, і не бути лінивими у творінні добрих справ¹².

Ми маємо виявляти віру, допомагаючи будувати царство Боже.

Цей дар і принцип віри є необхідним для святих у кожну епоху світової історії, щоб вони були здатні розбудовувати царство Боже і виконувати труди, яких вимагають від них¹³.

Прочитайте одинадцятий розділ послання до Євреїв і ви знайдете, що починаючи з сотворіння цього світу все засновувалося на вірі. Усі труди всіх давніх патріархів та пророків були здійснені через застосування цього принципу; і це залишається в силі в останньому розподілі повноти часів¹⁴.

Навіть труди Ісуса від ясел до хреста, протягом усього Його життя, сповненого болем, сумом, лихами, стражданнями, переслідуваннями і глузуваннями, виконувалися через віру. Це в силі Батька, Чию роботу Він прийшов виконати, Він знаходив підтримку. Він повністю вірив, що зможе виконати все, для чого Його було послано. Саме за цим принципом Він виконав кожну вимогу і скорився кожному законові, навіть законові хрищення. … Апостоли у своїй роботі мали працювати за тим самим принципом, за яким святі і минулих, і останніх днів мали працювати—а саме, за принципом віри.

Джозеф Сміт мав працювати з вірою. Це правда, що він знав дуже багато чого, як і святі минулих днів, але багато в чому він мав виявляти віру. Він вірив, що виповнює пророцтва давніх пророків. Він знав, що Бог покликав його, але у встановленні Його царства він мав постійно працювати з вірою. Церква була організована 6 квітня 1830 р., з шістьма членами Церкви, але Джозеф мав віру, що царство, яке було розпочато таким чином, наче гірчичне зерно, стане великою Церквою і царством на землі; і від того дня до дня, коли він запечатав своє свідчення своєю кров’ю, усе його життя було схоже на просування крізь глибокі води переслідування і спротиву, які він зазнавав від рук його ближніх. Він мав перетерпіти все це з вірою, і він був відданим, вірним і доблесним у свідченні Ісусовому аж до дня своєї смерті. …

У наших трудах з розбудови Церкви і Царства Божого на землі ми працювали з вірою. Це і донині залишається вимогою¹⁵.

Сотні людей працюють в [храмах]. Заради кого? І заради живих, і заради мертвих. Чому вони працюють заради мертвих? Хіба вони колись бачили воскресіння з мертвих? Ні, якщо тільки не у видінні або одкровенні. Але вони мають віру в це, і те, що вони виконують цю роботу, є доказом цієї віри. Вони чекають воскресіння і вічного суду, целестіального царства і великих благословень, які Бог відкрив для спасіння і піднесення дітей людських. Вони роблять це з вірою, і саме цією силою вони здійснили те, що здійснили. … З вірою було збудовано [Солт-Лейкську] Скинію,… було зведено храми і … люди були зібрані з-поміж народів землі.

Тисячі старійшин було покликано не з коледжів, але з представників різних професій, і їх було послано у світ проповідувати євангелію без грошей і зарплатні. … Люди слухали їх, і якийсь дух сили переконував їх, що свідчення, складене цими старійшинами, є істинним. … І яким був результат цього? Тисячі увірували в це свідчення і довели, що воно істинне. Ці старійшини трудилися з вірою; вони подорожували з вірою; вони виконували свою роботу з вірою. Саме віра підтримувала їх постійно. Вони подорожували без торби й калитки, і через їхню віру Бог небесний годував, і одягав їх, і відкривав перед ними шлях. … І багато людей повірило свідченню цих простих людей. Вони розкаялися у своїх гріхах, були охрищені для відпущення гріхів в ім’я Батька, і Сина, і Святого Духа; вони отримали Святого Духа, і Він свідчив їм про істини євангелії¹⁶.

У кожну епоху світової історії, коли Бог покликав людину або народ, або наказував їм виконати певну роботу, вони через рішучість і наполегливість, а також віру в Нього отримували здатність виконати це¹⁷.

Коли ми дотримуємося завітів і виконуємо заповіді, Господь збільшує в нас силу віри.

Усі труди, які ми виконали,… ми виконали з вірою, і ми, як святі останніх днів, маємо прагнути плекати цей принцип і зростати в ньому¹⁸.

Наш обов’язок—постійно зростати у вірі, щоб ми могли бути здатні звертатися до Господа і бути почутими¹⁹.

Я вважаю, що Господь вимагає цього від руки кожного чоловіка і кожної жінки в Ізраїлі, кожного святого останніх днів, щоб ми спочатку отримали Святого Духа, [а] тоді принесли плоди Духа на спасіння. Тоді ви побачите, що цей народ дотримується своїх завітів і виконує заповіді Божі; це обов’язок кожного з нас, і ми повинні жити згідно з нашою релігією і слідувати її постановам. Коли це буде зроблено, ви побачите, що цей народ прокинеться і виконає труди праведності, тоді вони матимуть віру, і вони матимуть силу, і вони піднімуться, і сила та слава Бога буде явлена через ті засоби, які Господь вибере в цьому розподілі на землі, у чиї руки Він ввірив святе священство²⁰.

Я справді відчуваю, що Господь є милостивим до нас, що ми повинні цінувати більш за все на землі ті слова вічного життя, які було дано нам. Поки нас скеровує Святий Дух, наш розум є сильним і наша віра зростає і зростатиме. Ми будемо працювати заради розбудови царства Божого²¹.

Всемогутній Батьку, збільш в нас сили тієї віри, що її було передано Твоїм святим і яку вони мають! Зміцни нас згадуваннями про славетні визволення минулого, згадками про священні завіти, які Ти уклав з нами, щоб коли зло наповзатиме на нас, як тінь, коли тривоги будуть оточувати нас, коли ми будемо йти долиною приниження,—ми могли не спіткнутися, щоб ми не сумнівалися, але в силі Твого святого імені могли здійснити усі Твої праведні цілі стосовно нас, здійснити міру нашого сотворіння і здобути славетну перемогу, через твою благодать, над кожним гріхом, що оточує нас, щоб ми були визволені від кожного зла, щоб нас було зачислено в царство небес серед тих, хто перебуває у Твоїй присутності вічно!²²