Учення Президентів
РОЗДІЛ 8: Розуміння смерті і воскресіння


РОЗДІЛ 8

Розуміння смерті і воскресіння

Коли nомирають наші близькі і коли ми замислюємся над тим, що й самі смертні, ми можемо знайти втіху і впевненість у відновленій євангелії Ісуса Христа та вічній реальності воскресіння.

З життя Уілфорда Вудраффа

на початку серпня 1839 р. старійшина Уілфорд Вудрафф залишив свій дім у Монтроузі, Айова, послушний Господньому покликанню служити на місії на Британських островах. Він попрощався зі своєю дружиною Фобі та єдиною дитиною, однолітньою Сарою Еммою. У той час Фобі була вагітною, виношуючи Уілфорда мол., який народився 22 березня 1840 р.

Через кілька місяців після від’їзду з Монтроуза, старійшина Вудрафф був у східній частині Сполучених Штатів, проповідуючи євангелію і готуючись до подорожі до Великої Британії. Поки він був там, він записав у своєму щоденнику про три сни, у яких він бачив свою дружину. Після першого сну він написав у своєму щоденнику наступне: “Я бачив уві сні міссіс Вудрафф у Монтроузі у великих бідуваннях. Я не бачив Сару Емму”1. Його запис про другий сон також був коротким: “Я бачив сон вночі і мав бесіду з міссіс Вудрафф, але не бачив Сари Емми”2. Третій сон описано більш детально: “Ми дуже раділи тому, що говорили одне з одним, однак наші обійми були затьмарені сумом, бо поговоривши трошки про те, як ідуть справи вдома, я спитав, де Сара Емма… Вона заплакала і сказала: “Вона померла”. Ми переживали сум, а за мить я проснувся… Чи цей сон показав правду? Час мав показати це”. 3

14 липня 1840 р. старійшина Вудрафф, який був уже у Великій Британії, зробив запис у щоденнику, згадуючи про важливий для його сім’ї день: “Сьогодні Сарі Еммі виповнилося два роки. Хай Господь збереже мою дружину і моїх дітей від хвороб і смерті до мого повернення”. Завжди покірний Господній волі, він додав: “О Господи, я ввіряю їх у Твої руки; годуй, одягай і втішай їх, і слава нехай буде Тобі”4. Через три дні маленька Сара Емма померла.

Старійшина Вудрафф не знав про смерть своєї дочки до 22 жовтня 1840 р., коли прочитав новини у листі, посланому одному з його братів по Кворуму Дванадцятьох5. Чотирма днями пізніше він зрештою отримав новини від Фобі у листі, датованим 18 липня. Він переписав частину її листа до свого щоденника:

“Мій дорогий Уілфорде, що ти відчуватимеш, коли я скажу, що вчора мене покликали бути присутньою при відході нашої маленької Сари Емми з цього світу? Так, вона пішла. Безжальна рука смерті вкрала її з моїх обійм… Коли я дивилася на неї, я часто думала, що б я відчула, якби довелося розлучитися з нею. Я думала, що не зможу жити без неї, особливо у відсутності мого чоловіка. Але вона пішла. Господь забрав її додому, до Себе, для якоїсь мудрої мети.

Для мене це випробування, але Господь стояв поруч зі мною, і це було дивовижно. Я могла бачити і відчувати, що Він забрав її додому і буде краще піклуватися про неї, ніж я могла б, і Він робитиме це недовго, аж доки я не прийду і не зустріну її. Так, Уілфорд, у нас є один маленький ангел на небесах, і я думаю, що її дух міг відвідати тебе ще раніше.

Жити без неї тяжко. … Вона залишила мені поцілунок для тата якраз перед смертю. … Старійшини покладали на неї руки і благословляли її кілька разів, але наступного дня її дух беззвучно відлетів від цього світу до іншого.

Сьогодні Уілфорд [мол.] і я разом з кількома друзями, що були з нами, дісталися [селища] Коммерс, [Іллінойс], щоб віддати останню шану нашій маленькій дорогій доньці і бути свідками того, як її з благоговінням поховають. У неї не було родичів, щоб іти за труною до могили або оплакувати її, крім її матері та маленького Уілфорда. … Я щойно повернулася із втішної і меланхолічної прогулянки до Сариної могили. Вона самотньо покоїться в мирі. Я можу сказати, що Господь дав і Господь забрав, і благословенним нехай буде ім’я Господа [див. Йов 1:21]”6.

Старійшина Вудрафф не тільки переписав листа Фобі, але написав трохи сам про смерть своєї дочки. Він просто сказав, що Сару Емму “забрали з часу” і що вона “пішла, і її не побачать більше у цьому житті”7.

Уже 91-літній, Уілфорд Вудрафф пережив смерті багатьох близьких людей—і членів сім’ї, і всіх апостолів, з кими він служив під проводом пророка Джозефа Сміта. У ці важкі часи він знаходив розраду у своєму свідченні про відновлену євангелію і у “вічній реальності” воскресіння8. Він часто навчав, що смерть праведного святого останніх днів є і часом випробування, і часом для того, щоб радіти. Насправді, ближче до кінця його життя він написав такі настанови стосовно свого власного похорону: “Я не бажаю, щоб моя сім’я або друзі виглядали заплаканими через мене на моєму похороні або після нього, бо якщо я є відданим і вірним до самої смерті, немає необхідності, щоб хтось оплакував мене”9.

Учення Уілфорда Вудраффа

Після смерті дух кожної людини входить у духовний світ, де праведні радіють разом і продовжують виконувати Господню роботу.

Дуже багато [людей] вважають, що коли людина помирає, це кінець її існування, що загробного життя немає. Чи може будь-яка людина, що здатна мати почуття, повірити, що Бог небесний створив дві або три сотні мільярдів духів і дав їм скинії [фізичні тіла] тільки для того, щоб вони прийшли і прожили на землі, а потім перейшли у забуття або припинили існування? Мені здається, що жодна людина, здатна замислюватися, не може прийняти таку віру. Це протирічить здоровому глузду і серйозним роздумам10.

Оплакуючи смерть моїх друзів, я не міг не думати про те, що в кожній смерті є народження; дух залишає тіло, яке ми бачимо мертвим, і переходить живий на інший бік завіси, у те велике і шляхетне товариство, яке також працює над здійсненням цілей Божих у викупленні і спасінні занепалого світу11.

Коли духи святих Живого Бога входять у духовний світ і зустрічаються зі святими, які пішли з життя раніше, там радіють12.

Дехто працює на цьому боці завіси, інші—на іншому боці завіси. Якщо ми залишаємося тут, ми будемо працювати заради справи спасіння, а якщо ми йдемо туди, ми будемо продовжувати нашу роботу аж до пришестя Сина Людини13.

Через Спокуту Ісуса Христа усі люди будуть воскрешені, а їхні духи знову об’єднаються з їхніми безсмертними тілами.

Ми визнаємо, що через Адама всі помирають, що смерть через Падіння має прийти до всіх представників людського роду, а також до всієї звірини польової, риб морських і птахів небесних, а також до всіх створінь Божих на цій землі. Це є законом, що є незмінним і нескасовним. … Сам Спаситель пізнав смак смерті; Він помер, щоб викупити світ; Його тіло було покладено в могилу, але воно не було піддано тлінню; і після трьох днів воно постало з могили і зодяглося у безсмертя. Він був первістком воскресіння14.

Для мене втішно зараз (і було втішно завжди) думати про воскресіння. Я радію цьому. Нам було відкрито шлях через кров Сина Божого15.

Коли прийде воскресіння, ми вийдемо зодягнені в безсмертні тіла; і переслідування, страждання, сум, біль і смерть, притаманні смертному життю, зникнуть назавжди16.

Це вчення про воскресіння мертвих є найславетнішим. Це втішно, щонайменше для мого духа, думати, що ранком воскресіння мій дух матиме привілей жити у тому самому тілі, яке він займав тут. Як старійшини Ізраїля, ми промандрували багато миль у втомі та виснаженні, вкладаючи свій труд у проповідь євангелії Ісуса Христа для дітей людських. Я з великою радістю отримав би у воскресінні те саме тіло, в якому я перетинав болота, перепливав річки і подорожував та працював у розбудові царства Божого тут на землі17.

Євангелія втішає, коли вмирають близькі.

Без євангелії Христової розлука, що її приносить смерть, є одним з найсумніших предметів для роздумів; але як тільки ми отримуємо євангелію і пізнаємо принцип воскресіння, сум, смуток і страждання, породжені смертю, значною мірою відступають. Я часто думаю, що дивитися на мертве тіло, бачити, як це тіло кладуть у могилу і засипають землею, є одним з найсумніших видовищ на землі; без євангелії це наче зробити стрибок у темряву. Але як тільки ми отримуємо євангелію, як тільки дух людини просвітлено натхненням Всемогутнього, ми можемо вигукнути, підхоплюючи той давній вигук: “Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало? Жало ж смерти то гріх, а сила гріха то Закон. А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав” [див. 1 Коринтянам 15:55–57]. Воскресіння мертвих представляє себе перед просвіченим розумом людини, і вона має основу для покою свого духа. Це позиція святих останніх днів сьогодні. Ми дійсно знаємо це самі, ми не блукаємо в темряві в цьому питанні; Бог відкрив це нам, і ми дійсно розуміємо принцип воскресіння мертвих, а також те, що євангелія виводить життя і безсмертя на світло [див. 2 Тимофія 1:10]18.

Тяжко, безумовно, розлучатися з нашими друзями. … Для нас є природнім виявляти свої почуття через сльози, коли ми ховаємо тіла наших любих друзів, і є певна міра в цьому, яка є для нас доречною і правильною; але є і крайності, до яких ми часто доходимо і які є ані належними, ані правильними для того, щоб святі останніх днів брали це собі за приклад19.

З якоїсь причини, невідомої мені, я живу так довго, що відвідував похорони і проводжав до могили багатьох Пророків і апостолів, а також багатьох святих, які працювали в цій Церкві у свій час і в своєму поколінні. … Я ніколи не відчував бажання плакати в дусі, проводжаючи до могили жодного з Пророків, апостолів і святих Бога живого, які були відданими й вірними Богові, які були відданими і вірними Його завітам, які отримали євангелію Ісуса Христа та її обряди, а також святе священство. Такі чоловіки й жінки виконували свої місії тут на землі з честю, з працею, з любов’ю, доки їх не покликали додому. Вони померли у вірі, і вони отримають вінець слави.

Такими були мої почуття, коли помирали Президент [Бригам] Янг, брат [Гебер Ч.] Кімбол, брат [Джон] Тейлор, члени Кворуму Дванадцятьох Апостолів, а також усі ті, хто прийняв євангелію Христову і був відданим і вірним у цій місії. Є вічна реальність—яку для себе відкриє весь світ—у житті. Є вічна реальність і в смерті. Є вічна реальність у воскресінні, і в майбутніх судах, і у справах Бога з усіма людьми в майбутньому, відповідно до діянь, вчинених у плоті; і коли чоловіки й жінки, які ввійшли у завіт з Господом, які прийняли євангелію та її обряди, які були відданими і вірними у свій час і в своєму поколінні, покликаються додому, в духовний світ, де ми знайдемо когось, хто, розуміючи ці принципи, буде оплакувати такого брата або сестру?20

Завдяки Спокуті Ісуса Христа усі діти, які померли, не досягши віку підзвітності, успадкують целестіальне царство.

Немає немовляти або дитини, які померли, не досягши віку підзвітності, які б не були викуплені і завдяки цьому не були повністю позбавлені мук пекла. … Я кидаю виклик: нехай хтось знайде у будьякому записі божественної істини будьякий обряд, встановлений для спасіння маленьких невинних дітей; це є очевидно зайвим, і єдине, що можна знайти, це [описання] того, як Ісус брав малюків на руки і благословляв їх, що є і буде абсолютно правильним, у відповідності до порядку Божого. Але окропіння немовлят водою або вчення про те, що немовлята за якихось умов ідуть до пекла, є ученням від людини, а не від Бога, отже воно є непотрібним, і абсолютно неправильним, і неприємним в очах Божих. Все, що можна сказати про немовлят… Вони викуплені кров’ю Ісуса Христа21.

Діти є невинними перед Господом; якщо казати про їхню смерть та її причини, то це в руках Божих, і ми не повинні скаржитися на Господа або Його діяння більше, ніж це робив Йов. … У цьому питанні є розрада—вони невинні, вони не вчиняли переступів. Вони сплатили ціну закону смерті, який Бог видав для Адама і всього його потомства; але коли їхні духи залишають їхні тіла і йдуть до духовного світу, їхні негаразди і біди закінчуються. … Вони вийдуть зі своїх могил ранком першого воскресіння,.. зодягнені в славу, безсмертя і вічне життя, у вічній красі й цвітінні, і вони будуть віддані в руки своїх батьків, і ті приймуть їх у сімейну організацію целестільного світу, і вони будуть у своїх батьків вічно. Вони житимуть так довго, як довго живе їхній Бог. Це має бути джерелом втіхи й розради для святих останніх днів, які вірять у воскресіння.

…У мене і у вас може виникнути запитання: “Чому Господь забрав моїх дітей?” Але не мені казати вам про це, бо я не знаю; це в руках Господа, і так було від сотворіння світу і донині. Дітей забирають у їхньому немовлячому віці, і вони йдуть до духовного світу. Вони приходять сюди і виповнють мету свого пришестя, тобто, вони отримують скинію з плоті. Вони приходять, щоби отримати випробування і успадкування на землі; вони отримують тіло, або скинію, і ця скинія буде збережена для них, і ранком воскресіння духи і тіла об’єднаються знову, і як тут ми знаходимо в сім’ї дітей різного віку, від немовлят біля грудей їхньої матері до дорослих, так само воно буде і в сімейній організації у целестіальному світі. Наші діти будуть відновлені для нас такими, якими їх поховали, якщо ми, їхні батьки, зберігаємо віру і доводимо, що ми гідні отримати вічне життя; а якщо ми не доводимо свою гідність, наші діти все-таки будуть збережені і успадкують целестіальну славу. Це моя позиція щодо всіх немовлят, що померли, чи то вони народилися в Юдея чи Іновірця, у праведників або у злочестивих. Вони походять від свого Вічного Батька і своєї Вічної Матері, у Яких вони народилися у вічному світі, і вони будуть відновлені до своїх Вічних Родителів; і всі батькі, які отримали дітей тут у відповідності до порядку Божого і святого священства, у які б часи вони не жили, матимуть право на тих дітей ранком воскресіння, і вони будуть передані їм, і вони будуть насолоджуватися своєю сімейною організацією у целестіальному світі. …

Я кажу своїм друзям, що плачуть: ваші діти забрані, і ви нічого не можете з цим вдіяти, ніхто з нас не може; не можна засуджувати батьків, коли вони роблять все, що вони здатні зробити. Матір не можна засуджувати через те, що вона не може спасти своє хворе дитя, і ми маємо залишити це в руці Божій. Не пройде багато часу, коли вони будуть відновлені для нас. …

Якщо казати про зростання, славу або піднесення дітей у житті майбутньому, то Бог не відкрив нічого з цього приводу мені, ні про ваших дітей, ні про моїх, ні про чиїхось, ми тільки знаємо, що вони спасенні. І я відчуваю, що ми маємо покласти свою надію на Господа у цих бідуваннях, ми маємо покластися на Його руку і дивитися на Нього, щоб отримати втіху і розраду. Ми не плачемо в цих бідуваннях так, як ті, хто не має надії; ми не оплакуємо втрату наших дітей так, нібито вже ніколи не побачимо їх знову, бо ми знаємо більше. Господь навчив нас краще, і навчила нас євангелія; одкровення Ісуса Христа показали нам, що вони будуть відновлені до нас у воскресінні праведних. …

Я молюся моєму Небесному Батькові, щоб він благословив брата і сестру Уіллер [пару, у яких нещодавно померли чотирирічний і шестирічний сини] у їхній важкій втраті і дав їм Свого Святого Духа, щоб коли вони лягали ввечері і прокидалися вранці з відчуттям втрати своїх дітей, вони могли відчувати бажання віддати себе в руки Господа і усвідомлювали, що їхня розлука з їхніми малюками не вічна, але що невдовзі вони будуть відновлені для них. Це стосується нас усіх у втраті наших дітей. Ми поховали їх у могилах, але вони вийдуть ранком воскресіння, і якщо ми будемо вірні істині, ми отримаємо їх і будемо радіти з ними22.

Ми повинні жити так, щоб бути підготовленими до отримання тих благословень, які Бог дарує нам після нашої смерті.

Наша майбутня доля лежить по інший бік завіси. Коли я помру, я хочу мати привілей піти туди, де є Бог, мій Небесний Батько, а також Ісус Христос, Спаситель світу23.

Ми повинні намагатися краще використовувати наш час, наші таланти і наші нагоди, поки ми тут, на землі. Я усвідомлюю, що цей світ—це не те місце, де ми будемо завжди. Ми знаходимо цьому підтвердження кожного дня нашого життя. Нас покликають ховати наших пророків, апостолів, старійшин, батьків, матерів, дружин і дітей, і все вказує нам на те, що наші життєві сили не поновлюються. Отже, ми повинні краще використовувати наш час сьогодні24.

Це увіщування з великою силою звучить для живих: “Тому будьте готові й ви”. [Матвій 24:44]. Це стосується і всіх нас. І ми маємо, як батьки і старійшини Ізраїля, працювати заради справи Божої, поки нам дозволено залишатися тут; живучи гідно світла і знання, якими нас благословили. Бо для кожного призначено свій час; і Він забирає багато кого, згідно зі Свою власною волею. Він забирає тих, кого Він забирає, і залишає тих, кого Він залишає, для мудрої мети, що є в Ньому25.

Коли ми пройдемо крізь скорботи смертного життя і матимемо радість і славу целестіального царства, покладену на нас, ми тоді пізнаємо, що бідування смертного життя підготували нас, зробили нас здатними цінувати благословення, які Бог має для вірних26.

Я молюся, щоб цей народ міг покаятися в усіх їхніх гріхах, і прокинутися, і здобути силу прийти до Бога, щоб їхні молитви могли бути почуті, щоб вони були підготовлені захищати царство і ніколи не залишати свої завіти і своїх братів, не зраджувати євангелію, але долати світ і бути підготовленими до того, щоб стати співспадкоємцями з Христом у повноті першого воскресіння, яке підготовлене для тих, хто дотримується заповідей Божих.27

Рекомендації для вивчення і викладання

Обдумайте ці ідеї, вивчаючи розділ або готуючись до викладання. Додаткові допоміжні матеріали знаходяться на сс. v-ix.

  • Перегляньте розповідь про смерть Сари Емми Вудрафф (сс. 77, 79–80). Які вчення втішали і зміцнювали старійшину і сестру Вудрафф? Що ми можемо винести для себе з цієї історії?

  • За словами Президента Вудраффа, набуття якого досвіду ми можемо очікувати в духовному світі? (Див. сс. 80–81). Як це знання допомагає вам?

  • Читаючи пораду Президента Вудраффа про оплакування смертей тих, кого ми любимо, які принципи ви знаходите в цьому? (Див. сс. 82–83). Як ви знаходили мир, коли помирали ті, кого ви любили? Як ми можемо допомогти іншим, хто оплакує чиюсь смерть?

  • Як Спокута Ісуса Христа усунула жало смерті? (Див. сс. 81–83; див. також 1 Коринтянам 15:55–57; Мосія 16:6–9.)

  • Що ви пізнали з учень Президента Вудраффа про смерть маленьких дітей? (Див. сс. 84–86).

  • Перегляньте с. 87. Спробуйте згадати членів сім’ї або друзів, які залишають враження людей, готових до смерті, коли вона прийде. Чого ми можемо навчитися від цих людей? За словами Президента Вудраффа, що ми маємо робити, готуючись до життя після смерті? (Див. сс. 86–87).

  • Як учення Президента Вудраффа допомагають вам зрозуміти смерть і воскресіння?

Відповідні уривки з Писань: 1 Коринтянам 15; Алма 11:42–45; 28:12; 34:32–41; Мороній 8:12–19; УЗ 42:45–47; 76:50–70; 138:57

Посилання

  1. Journal of Wilford Woodruff, November 8, 1839, Archives of The Church of Jesus Christ of Latterday Saints.

  2. Journal of Wilford Woodruff, November 11, 1839.

  3. Journal of Wilford Woodruff, November 28, 1839.

  4. Journal of Wilford Woodruff, July 14, 1840.

  5. See Journal of Wilford Woodruff, October 22, 1840.

  6. In Journal of Wilford Woodruff, October 26, 1840.

  7. Journal of Wilford Woodruff, summary of the year 1840.

  8. Deseret Weekly, April 4, 1891, 462.

  9. In “President Wilford Woodruff,” Millennial Star, September 22, 1898, 604.

  10. Deseret Weekly, September 21, 1889, 394.

  11. The Discourses of Wilford Woodruff, sel. G. Homer Durham (1946), 245.

  12. Deseret Weekly, April 4, 1891, 463.

  13. The Discourses of Wilford Woodruff, 246.

  14. The Discourses of Wilford Woodruff, 244.

  15. Deseret News: Semi-Weekly, January 17, 1882, 1.

  16. Deseret Weekly, February 24, 1894, 288.

  17. Deseret News: Semi-Weekly, December 28, 1875, 1.

  18. Deseret News: Semi-Weekly, July 20, 1875, 1.

  19. The Discourses of Wilford Woodruff, 247.

  20. Deseret Weekly, April 4, 1891, 462.

  21. The Discourses of Wilford Woodruff, 232–33.

  22. Deseret News: Semi-Weekly, July 20, 1875, 1.

  23. Deseret Weekly, April 6, 1889, 451.

  24. Millennial Star, November 21, 1887, 742.

  25. The Discourses of Wilford Woodruff, 246.

  26. Deseret News: Semi-Weekly, July 20, 1875, 1.

  27. Deseret News, December 31, 1856, 340.

Зображення
Christ emerging from tomb

Президент. Вудрафф свідчив, що Спаситель був “первістком воскресіння

Зображення
Christ appearing to the five hundred

“Як тільки ми отримуємо євангелію і пізнаємо принцип воскресіння, сум, смуток і страждання, спричинені смертю, значною мірою зникають”.

Зображення
Temple Hill Cemetery

Складаючи свідчення про Спокуту, виконану Спасителем, Президент Уілфорд Вудрафф приносив заспокоєння батькам, які втратили малих дітей.