Цілюща сила прощення

Мої дорогі брати і сестри, а також друзі! Я звертаюся до вас у смиренні й дусі молитви. І я хотів би говорити про цілющу силу прощення.

Серед мальовничих пагорбів Пенсільванії група відданих християн живе простим життям: без автомобілів, електрики і сучасної техніки. Вони тяжко працюють і живуть скромно і мирно, відокремлено від світу. Із їжі вони споживають переважно те, що вирощують на власних фермах. Жінки шиють, в’яжуть і тчуть їхній одяг, скромний і простий. Їх називають “амішами”.

32-річний водій молоковозу жив із сім’єю в їхньому поселенні Нікел-Майнс. Він не був амішем, але його робота давала йому можливість бувати на багатьох молочних фермах амішів, де його знали як спокійного молочника. Минулого жовтня він раптом втратив здоровий глузд і контроль над собою. У стані помутніння розуму він звинувачував Бога в смерті своєї першої дитини і в якихось своїх химерних спогадах. Він без ніякої на те причини увірвався в амішську школу, відпустив хлопчиків та дорослих і зв’язав десять дівчаток. Він почав стріляти в дівчат, убив п’ятьох і стількох же поранив, а тоді і себе позбавив життя.

Цей випадок жахливого насильства викликав тугу серед амішів, але не злобу. Був біль, та не ненависть. Їхнє прощення не забарилося. Вони разом шукали, як допомогти нещасній сім’ї молочника. Коли ця сім’я зібралася вдома на наступний день після стрілянини, прийшов сусід-аміш, обійняв батька загиблого вбивці і сказав: “Ми простимо вас”¹. Провідники громади амішів відвідали дружину і дітей молочника, висловили їм співчуття, сказали про своє прощення, надали допомогу і виявили любов. Майже половина присутніх на похороні молочника були амішами. У свою чергу, аміши запросили сім’ю молочника на поховальну службу за загиблими дівчатками. Дивовижний мир запанував серед амішів, бо їхня віра підтримала їх у лиху годину.

Один місцевий житель влучно підсумував наслідки трагедії такими словами: “Всі ми говорили однією мовою—не англійською, а мовою турботи, мовою єднання [і] мовою служіння. І, так, мовою прощення”². То був дивовижний вияв усієї їхньої віри в учення Господа з Проповіді на горі: “Творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує”³.

Сім’я молочника, який убив п’ятьох дівчат, поширила для громадськості таке повідомлення:

“Нашим друзям-амішам, сусідам і місцевій громаді.

Наша сім’я хоче, щоби кожен з вас знав, як ми вражені прощенням, добротою і милістю, проявленими до нас. Ваша любов до нашої сім’ї принесла зцілення, яке було так необхідне нам. Ваші молитви, квіти, листівки й подарунки невимовно зворушили наші серця. Ваше співчуття відчула не тільки наша сім’я і наше місто—воно змінює наш світ, і за це ми щиро вдячні вам.

Знайте, що наші серця розриваються від того, що сталося. Душу сповнює смуток за наших сусідів-амішів, яких ми любили і продовжуємо любити. Ми знаємо, що в майбутньому буде багато важких днів у сім’ях, що втратили близьких, тож ми, перебудовуючи життя, будемо й далі покладати надію і довіру на Бога, від Якого йде все втішення”⁴.

Як могла вся спільнота амішів проявити таке прощення? Завдяки їхній вірі в Бога й довірі Його слову, що є в самій їхній суті. Вони вважають себе учнями Христа і хочуть наслідувати Його приклад.

Почувши про таку трагедію, багато людей переказали амішам кошти на лікування п’ятьох вцілілих дівчат і на поховання тих п’ятьох, які загинули. Подальшим виявом учнівства амішів було те, що вони вирішили віддати певну суму коштів вдові молочника і трьом її дітям, адже вони також виявилися жертвами цієї жахливої трагедії.

Прощення не завжди приходить одразу, як було з амішами. Коли ґвалтують або вбивають невинну дитину, більшості з нас не спадає на думку одразу це простити. Наша природна реакція—гнів. Ми навіть можемо відчувати правомірність розплати з будь-ким, хто завдає шкоди нам чи нашій сім’ї.

Д-р Сідні Саймон, визнаний фахівець у сфері етичного виховання, запропонував прекрасне визначення прощення в контексті людських стосунків:

“Прощення—це вивільнення і краще застосування енергії, що витрачається на тримання в собі невдоволення, затаювання образ і роз’ятрювання незагоєних ран. Простити означає знайти знову силу, яку ми завжди мали, і перенаправити наш безмежний потенціал на розуміння і прийняття інших людей і себе”⁵.

Більшості з нас потрібен час, щоб подолати біль і втрату. Ми можемо знайти силу-силенну причин відкласти прощення. Однією з них є очікування, поки кривдники покаються перед тим, як ми пробачимо їх. Однак таке зволікання змушує нас відмовлятися від миру і радості, які могли би бути нашими. Непотрібне переживання давніх образ не приносить щастя.

Є люди, які тримають образи все життя, не знаючи, що мужнє прощення їхніх кривдників є корисним і цілющим.

Прощення приходить швидше, коли ми, як і аміші, маємо віру в Бога і довіряємо Його слову. Така віра “дає людям силу витримати найгірші прояви людської натури. Вона також дає людям силу бачити не тільки себе. Важливіше, вона дає їм силу прощати”⁶.

Всі ми страждаємо внаслідок подій, які, здається, не мають ні сенсу, ні причини. Ми не можемо зрозуміти чи пояснити їх. Ми, можливо, так і не дізнаємося в цьому житті, чому стається те чи інше. Причини нашого страждання подекуди відомі тільки Господу. Але, якщо нам це випадає, ми повинні його витримати. Президент Говард В. Хантер казав, що “Бог знає те, чого не знаємо ми, і бачить те, чого не бачимо ми”⁷.

Президент Бригам Янг поділився глибокою думкою, що принаймні частина нашого страждання має якусь ціль: “Декому доведеться пройти крізь усі бідування, які тільки можуть навалитися на смертних, аби приготувати їх до насолоди присутністю Господа. … Будь-який іспит і досвід, крізь які вам доводиться проходити, є необхідним для вашого спасіння”⁸.

Якщо ми знайдемо прощення у своїх серцях для тих, хто завдав нам болю і скривдив, то зможемо піднятися на вищий рівень гідності і краще почуватися. Нещодавні дослідження свідчать, що люди, яких вчать прощати, стають “не такими злими, мають більше надії, менше впадають у відчай, тривожаться і піддаються стресам”, що сприяє кращому фізичному здоров’ю⁹. Інше дослідження дає підстави зробити висновок, “що прощення— … це дар звільнення, який люди можуть принести собі”¹⁰.

У наші дні Господь закликав нас: “Ви повинні прощати один одного”, а далі Він ставить це як умову, коли каже: “Я, Господь, прощатиму того, кого прощатиму, але від вас вимагається прощати всіх людей”¹¹.

Одна сестра, яка переживала болісне розлучення, отримала мудру пораду від єпископа: “Залиште в своєму серці місце для прощення, і коли воно прийде, впустіть його”¹². В амішів воно вже було там, оскільки “прощення є “серцем відчутний” компонент [їхньої] релігії”¹³. Їхній приклад прощення є найвищим проявом християнської любові.

У 1985 році тут, у Солт-Лейк-Сіті, був безвинно убитий єпископ Стівен Крістенсен—спрацювала вибухівка, це було жорстоко і безглуздо. Він був сином Мека і Джоан Крістенсен, чоловіком Террі і батьком чотирьох дітей. Маючи згоду його батьків, я ділюся тим, чого вони навчилися з цього. Після цієї жахливої події представники ЗМІ просто таки наступали на п’яти членам родини Крістенсенів. Одного разу втручання репортерів настільки зачепило одного з членів сім’ї, що батько Стівена, Мек, мав якось зупинити його. Мек тоді подумав: “Це знищить мою сім’ю, якщо ми не пробачимо. Злоба і ненависть не матимуть кінця, якщо ми не позбудемося їх”. В сім’ю прийшли зцілення і мир, коли вони очистили серця від гніву і змогли пробачити чоловіка, який забрав життя їхнього сина.

Нещодавно тут, у Юті, мали місце дві інші трагедії, на прикладі яких можна бачити віру і цілющу силу прощення. Гарі Керан, дружина і діти якого загинули на Святвечір в машині від удару вантажівки, негайно сказав, що прощає, і виявив турботу про п’яного водія, винного в аварії. Минулого лютого, коли в машину єпископа Крістофера Уільямса врізалася інша машина, він мав прийняти рішення, і це рішення було— “беззастережно пробачити” водія-винуватця аварії, щоб процесу зцілення нічого не заважало¹⁴.

Чого ми можемо навчитися з подібних випадків? Нам слід виявити і визнати наявність недобрих почуттів. Для цього знадобиться смирення, але якщо ми станемо на коліна і попросимо у Небесного Батька відчуття прощення, Він допоможе нам. Від нас Господь вимагає “прощати всіх людей”¹⁵—заради себе ж, бо “ненависть гальмує духовний розвиток”¹⁶. Тільки коли ми позбуваємося ненависті й жовчі, Господь може принести втішення в наше серце, як Він зробив це для громади амішів, сімей Крістенсенів, Керанів і Уільямсів.

Звісно, суспільству потрібно захищатися від закоренілих злочинців, тому що “милість [не] може пограбувати справедливість”¹⁷. Єпископ Уільямс добре сказав про цей принцип: “Прощення—це джерело сили. Але воно не полегшує для нас наслідків”¹⁸. Коли стається трагедія, ми не повинні реагувати бажанням помститися, а дати справедливості зробити своє і викинути це з голови. Нелегко викинути таке з голови і звільнити серце від палаючого обурення. Спаситель запропонував усім нам безцінний мир через Свою Спокуту, але отримати його можна лише за умови нашої готовності відкинути недобрі почуття люті, злоби чи помсти. Всім нам, хто прощає “людям … прогріхи їхні”¹⁹—навіть таким, які вчинили тяжкі злочини,—Спокута приносить міру спокою і втішення.

Пам’ятаймо, що треба прощати, щоб бути прощеними! Ось слова одного з моїх улюблених гімнів: “О пробачай, якщо бажаєш мати пробачення від Мене”²⁰. Всім серцем і всією душею я вірю в цілющу силу, яка може бути дана нам, якщо приймаємо пораду Спасителя “прощати всіх людей”²¹, в ім’я Ісуса Христа, амінь.