Коли я прочитала, що починаючи з січня 2010 року ми будемо мати нову Ліягону, я відчула ностальгію. Від дня мого хрищення у 17 років цей журнал був для мене якорем в євангелії. Моє слабке свідчення зміцнювалося, коли я читала про досвід інших членів Церкви, і я знала, що я не одна. Я цінувала ці журнали, які збирала, бо в них були надихаючі послання, що допомагали мені в часи випробувань і труднощів.

Тепер ви надаєте нам Ліягону, яка є ще сильнішою і більш різноплановою, але такою ж за суттю, як і перша, яку я прочитала в 1992 році. Дякую від усієї глибини мого серця.

Ліягона—це для мене велике благословення й радість. Вона допомагає мені знайомитися з членами Церкви з усього світу, дізнаватися про їхні країни й культуру та зміцнюватися завдяки їхній вірі. Журнал є джерелом великої духовності й сили та допомагає мені ставати кращою.

У моєму приході візитне вчителювання проводилося рідко, а відвідуваність храму було дуже низькою. Як відповідальна за візитне вчителювання й храмовий працівник, я молилася, щоб це змінилося. Я використала для свого виступу і на причасних зборах, і на зборах Товариства допомоги звернення старійшини Річарда Г. Скотта на генеральній конференції, що називалося “Храмове поклоніння—джерело сили й енергії у часи потреби” (Ліягона, трав. 2009, с. 43). Члени приходу були зворушені. Тепер візитне вчителювання у нас відбувається на 100 процентів, багато людей відвідують храм і використовують поради, дані старійшиною Скотом у його посланні. Тисячу разів дякую старійшині Скоту за його чудове послання, а вам—за Ліягону.