Безперечний факт воскресіння

Кілька років тому на Різдво ми пройшли шляхами, якими ходив Ісус. Ми провели кілька дорогоцінних годин у місці під назвою Гефсиманський сад і намагалися уявити страждання, через які Йому довелося пройти перед розп’яттям і воскресінням. Ми були біля місць, де Він молився, де Його арештували, де Його засудили й винесли вирок.

Поза міською стіною ми зійшли на кам’янистий пагорб, всіяний невеликими печерами, заокруглений край якого нагадує череп. Як нам розповіли, це і є Голгофа, місце, де Його було розіп’ято. Ми зійшли зигзагоподібною стежкою з протилежної сторони пагорба, щоб обійти його скелястий бік, і увійшли через невеликий, розміром з вікно, отвір до круглої печери, в якій, як було нам сказано, поклали тіло.

Ми провели кілька годин у невеликому саду поблизу цієї могили і заглибилися в історію Його поховання і Воскресіння, що відбулися в цьому місці. Ми молилися і уважно читали про те, як прийшли до гробниці жінки, як ангел Господній відкотив камінь і як були збентежені малодушні охоронці.

Нам майже здавалося, що ми бачимо двох ангелів у сяючих шатах, які кажуть до Марії: “Чого ви шукаєте Живого між мертвими?”

Нема Його тут, бо воскрес!”

Господь передрікав: “Сину Людському треба бути виданому до рук грішних людей, і розп’ятому бути, і воскреснути третього дня” (Лука 24:5–7).

Ми пам’ятаємо діалог між Марією, ангелами і Господом:

“Чого плачеш ти, жінко? Та відказує їм: “Узяли мого Господа, і я не знаю, де Його поклали”.

Вона повернулася і “бачить Ісуса, що стояв, та вона не пізнала, що то Ісус.

Промовляє до неї Ісус: “Чого плачеш ти, жінко? Кого ти шукаєш?” Вона ж, думаючи, що то садівник, говорить до Нього: “Якщо, пане, узяв ти Його, то скажи мені, де поклав ти Його,—і Його я візьму!”

Ісус мовить до неї: “Маріє!” А вона обернулася та по-єврейському каже Йому: “Раббуні!” цебто: “Учителю мій!”

Говорить до неї Ісус: “Не торкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця. Але йди до братів Моїх та їм розповіж: Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого!” (Іван 20:13–17)…

Іноді здається, що у святкуванні визначних подій ми зосереджуємося на зовнішній стороні свята, повною мірою не усвідомлюючи його значення і причини цього святкування. Це ж стосується й Великодня, коли надто часто ми відзначаємо свято, а не глибоке значення Воскресіння Господа. Мабуть, справді нещасними є ті люди, які відкидають божественність Христа, синівство Господаря. Нам дійсно шкода тих, хто називає найбільше чудо Воскресіння “лише суб’єктивним поглядом учнів, а не справжньою історичною подією”.

Але ми переконані, що все це реальність. Сам Христос казав Никодиму:

“Ми говоримо те, що ми знаємо, а свідчимо про те, що ми бачили, але свідчення нашого ви не приймаєте” (Іван 3:11).

І ще ми пам’ятаємо свідчення Петра:

“Отож, нехай ввесь Ізраїлів дім твердо знає, що і Господом, і Христом учинив Бог Його, Того Ісуса, що Його розп’яли ви!” (Дії 2:36).

“Але ви відцурались Святого та Праведного,…

Начальника ж життя ви забили, та Його воскресив Бог із мертвих, чого свідками—ми!” (Дії 3:14–15).

І знову Петро та Іван сміливо свідчили перед синедріоном:

“Нехай буде відомо всім вам, і всім людям Ізраїлевим, що Ім’ям Ісуса Христа Назарянина, що Його розп’яли ви, та Його воскресив Бог із мертвих,—Ним поставлений він [чоловік, що був кульгавий] перед вами здоровий!”…

“І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали” (Дії 4:10, 12).

Коли синедріон дорікав двом апостолам і наказав їм не говорити і не навчати про таке в ім’я Ісуса, вони знову сказали: “Розсудіть, чи це справедливе було б перед Богом, щоб слухатись вас більш, як Бога?

Бо не можемо ми не казати про те, що ми бачили й чули!” (Дії 4:19–20).

“І апостоли з великою силою свідчили про воскресення Ісуса Господа, і благодать велика на всіх них була!” (Дії 4:33).

Ми також знаємо, що Воскресіння є реальним фактом. Петро сказав своїм переслідувачам:

“Бог наших отців воскресив нам Ісуса, Якому ви смерть були заподіяли, повісивши на дереві…

А тих справ Йому свідками ми й Святий Дух, що Його Бог дав тим, хто слухняний Йому” (Дії 5:30, 32).

Ми із захопленням дивимося на Петра, до якого прийшла така цілковита впевненість і який так великодушно одягнув на себе мантію провідника, прийняв тягар повноважень і сміливо та натхненно заявляв те, у чому не сумнівався. Яку силу він здобув, коли вів святих і протистояв світу з його переслідувачами, невіруючими і труднощами. Викликає захоплення те, як він знову і знову заявляв про своє знання, з якою енергією протистояв зловмисникам, духівникам і урядовцям, які могли позбавити його життя, як сміливо він розповідав про воскреслого Господа, Князя миру, Святого та Праведного, Господаря життя і Спасителя. Безсумнівно, що Петро тепер був упевненим, стійким і непохитним. Його непохитність додає впевненості й нам…

Свідчення Павла здається дуже переконливим. Він чув голос воскреслого Христа.

“Савле, Савле,—чому ти Мене переслідуєш?” А щоб переконатися, хто з ним розмовляє, Савл сказав: “Хто Ти, Пане?” й отримує відповідь: “Я Ісус, що Його переслідуєш ти. Трудно тобі бити ногою колючку” (Дії 9:4–5).

І тепер той самий Павло, до якого знову повернулися сили, який отримав благословення священства, якому було відновлено зір, ходив від синагоги до синагоги, бентежачи юдеїв у Дамаску, “удоводнюючи, що Той—то Христос” (Дії 9:22).

А пізніше Павло прийшов до апостолів у Єрусалимі, і Варнава, розповідаючи про Павла, “їм розповів, як дорогою той бачив Господа, і як Він йому промовляв, і як сміливо навчав у Дамаску в Ісусове Ймення” (Дії 9:27).

Потім Павло продовжує:

“Коли ж усе виповнилось, що про Нього написане, то зняли Його з дерева, та й до гробу поклали.

Але Бог воскресив Його з мертвих!

Він з’являвся багато днів тим, що були поприходили з Ним із Галілеї до Єрусалиму, і що тепер вони свідки Його перед людьми…

Нам, їхнім дітям, Бог виконав [ту обітницю], воскресивши Ісуса…

А що Він воскресив Його з мертвих, щоб більш не вернувся в зотління” (Дії 13:29–31, 33–34)…

Нас надихає свідчення сучасного пророка—Джозефа Сміта, коли він запевнює людей в реальності Воскресіння. Старійшина Джордж А. Сміт наводить слова з останнього публічного виступу Джозефа Сміта, який відбувся в червні 1844 року, усього за кілька днів до його жорстокого вбивства:

“Я готовий бути принесеним у жертву за цей народ; бо що можуть зробити наші вороги? Лише вбити тіло, і на цьому їхня влада закінчується. Стійте твердо, друзі мої. Ніколи не відступайте. Не прагніть врятувати своє життя, бо той, хто боїться померти за істину, втратить вічне життя. Тримайтеся до кінця, і ми воскреснемо і станемо подібні до Богів, і правитимемо в целестіальних царствах, князівствах і вічних владарюваннях”¹…

Запитання, поставлене Йовом, постає перед мільйонами тих, хто стояв перед відкритою труною близької людини: “Як помре чоловік, то чи він оживе?” ( Йов 14:14).

І на це питання до багатьох приходить відповідь у вигляді великого втішаючого спокою, який сходить на них, як небесна роса. І незліченну кількість разів змучені гострим стражданням серця відчували поцілунок того спокою, який є незбагненним.

А коли глибокий спокій в душі приносить нове тепле запевнення в стурбований розум і стривожене серце, то велика кількість людей може повторити разом з дорогим Йовом:

“Та я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху

цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свого я Бога побачу,

сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі” (Йов 19:25–27).

Йов висловив бажання, щоб його свідчення було надруковане у книгах і вирізьблене на камені, аби прийдешні покоління могли його прочитати. Це бажання було виконано, бо спокій наповнив багато душ, коли вони читали це його сильне свідчення.

І на завершення хочу зачитати [описане] видіння Івана-одкровителя:

“І бачив я мертвих малих і великих, що стояли перед Богом. І розгорнулися книги, і розгорнулась інша книга,—то книга життя. І суджено мертвих, як написано в книгах, за вчинками їхніми.

І дало море мертвих, що в ньому, і смерть, і ад дали мертвих, що в них,— і суджено їх згідно з їхніми вчинками” (Об’явлення 20:12–13).

І так само як яскрава зелена весна приходить на зміну гнітючій, подібній до смерті зими, вся природа проголошує божественність воскреслого Господа, що Він був Творцем, що Він є Спасителем світу, що Він є Самим Сином Божим.