Я відчайдушно намагався зупинитися

Невдовзі після закінчення школи відбулося, на перший погляд, невеличке диво—подія, яка повернула моє життя в іншому напрямку. Попри різницю між моїми вчинками і євангельськими нормами одного разу в неділю я відчув сильне спонукання піти до церкви і заплатити десятину. Коли я увійшов до каплиці, то почав розпитувати про людей, яких знав. Серед імен, які я назвав, було ім’я брата, який у той час, коли я востаннє був у церкві, служив президентом Товариства молодих чоловіків, а я був дияконом. Тепер він служив єпископом приходу.

Той добрий єпископ допоміг мені повернутися до Церкви. Я зізнався у своїх гріхах, і він разом зі мною розробив план дій і допомагав у його здійсненні. Процес покаяння тривав кілька місяців. Я просувався у священстві, отримав покликання. Насправді все йшло так добре, що мене покликали служити на місії, і упродовж кількох років я контролював свою згубну схильність.

Після повернення з місії мені не потрібно було боротися з бажанням дивитися порнографію. Просто у мене не було до неї доступу. Але в кінці 1990-х, коли Інтернет заполонив світ, усе змінилося. Я випадково натрапив на кілька порнографічних зображень в он-лайні, а потім знову й знову повертався до порнографічних сайтів упродовж наступних місяців. Павутина повністю обплутала мене.

Я хотів звернутися до когось по допомогу, але не був упевнений до кого або як. Як я міг розповісти про це батькам? Як я міг сказати єпископу, що, незважаючи на мій успіх, я не зміг кинути це аморальне заняття? Я відчайдушно намагався зупинитися, але через свою слабкість був надто збентежений, щоб комусь зізнатися. Тож я залишився наодинці зі своєю згубною звичкою.

Я навіть не розповів про неї своїй дружині, з якою уклав шлюб у 2000 році. Я хотів їй сказати про свою боротьбу, коли ми зустрічалися, однак боявся, що вона зневажатиме мене або, ще гірше—відмовиться вийти за мене заміж. Тож я брехав і продовжував брехати в шлюбі. Я навчився хитрувати, аби мене не впіймали. Я ховав зображення у комп’ютері. Коли дружина запитувала про певні посилання на сайти в Інтернеті, я робив вигляд, що не розумію, про що вона каже. Згубні звички саме так і впливають: вони перетворюють людей на великих брехунів. Я знав, що вбиваю клин у наш шлюб і завдаю їй великого болю, але не визнавав, що проблема в мені. Для мене найбільш важливим було не те, як я поводжуся, а те, як люди мене сприймають.

Подвійне життя і, як наслідок, втрата Духа, зробили мене вразливим для ще серйозніших гріхів, у тому числі для порушенні вірності. Моя дружина відчувала, що відбувається щось погане, і казала мені про це. Відчуваючи великі докори сумління, я зізнався в тому, що робив.

То була найнижча точка, та точка, коли я зрозумів: я повинен змінитися. Навпроти мене сиділа жінка, яку я кохав. Вона кохала мене. І я зрадив її. У той час я прийняв рішення зробити все можливе, аби врятувати наші стосунки і нашу сім’ю.

Я почав регулярно зустрічатися з єпископом, щоб працювати над процесом покаяння і церковним покаранням. Він порадив мені ходити на заняття за програмою подолання згубних звичок, які проводилися Службою з питань сім’ї СОД. Я ніколи раніше не чув про цю програму. Я дізнався, що заняття проводяться безкоштовно, конфіденційно і основуються на 12 кроках “Анонімної програми для алкоголіків”, пристосованої до вчень і принципів Церкви.

Признаюся, що під час перших кількох занять я думав: “Мені тут нічого робити. У мене немає проблем з порнографією. Я можу облишити звичку, коли захочу”. Звичайно ж, то була неправда.

Завдяки підтримці свого єпископа я продовжував ходити на заняття. Моя гординя почала танути, і я почав працювати над кроками програми: чесність, надія, довіра до Бога, правда, зізнання, зміна серця, смирення, бажання отримати прощення, відшкодування і замирення, щоденна підзвітність, особисте одкровення і служіння. Вперше за довгий час я жив “тверезим” життям, життям, вільним від порнографії. Насправді процес одужування ніколи не закінчується, але я побачив новий рівень свободи. Це сталося завдяки тим 12 крокам. Я зрозумів, що стояло за моєю згубною звичкою.

Я дізнався, що більшість людей, які борються зі згубними звичками, шукали певного “самолікування”, аби заповнити порожнечу у своєму житті. Біль, смуток, самотність, страх або інші неприємні почуття можуть бути спонуканням до цього самолікування, яке застосовують, аби почувати себе краще. Деякі люди вживають наркотики, що можна отримати за рецептом. Інші вдаються до заборонених наркотичних засобів. Хтось п’є. Для мене порнографія була тими дуже нетривалими, штучними “швидкодіючими ліками”, які, як я думав, мені потрібні.

Знати причину появи згубної звички—це одна річ. Уникати ситуацій, які б стимулювали її—це вже зовсім інше. Така позиція вимагає пильності 24 години на добу сім днів на тиждень до кінця мого життя. Я не можу увійти в Інтернет, щоб просто “побродити” його сторінками. В дійсності, коли я сам, я зовсім не заходжу до Інтернету. Я не можу дивитися рекламу без того, щоб постійно не контролювати думки. У нас немає вдома кабельного телебачення. Коли я добираюсь на роботу, то уникаю певних доріг, бо знаю, що уздовж них є бігборди, які можуть викликати неналежні думки. Коли я починаю втрачати контроль і мої думки линуть в непотрібному напрямку, я звертаюся до дружини, єпископа і молюся, щоб здобути силу.

Моя згубна звичка впливає на найменші аспекти мого життя, однак варто вдаватися до цих пересторог. Я не можу нехтувати цим захистом, бо знаю, що зможе зробити моя згубна звичка зі мною і з тими, кого я люблю.

Однак проблема не лише в тому, щоб уникати чогось поганого. Я також повинен постійно і свідомо шукати все хороше. Кілька з тих 12 кроків допомогли мені це робити, наближаючи до Бога.

Кожного дня, прокидаючись, я стаю на коліна і дякую Батькові за те, що Він дав мені можливість покаятися в гріхах і прийти до Нього завдяки Спокуті Його Сина Ісуса Христа. Я прошу, щоб Він дав мені зрозуміти Його волю, аби я міг її виконати. Я прошу Його допомоги в подоланні спокус. Я молюся так, ніби покладаюся на Небесного Батька кожну мить свого життя—а це дійсно так—і продовжую молитися в серці упродовж дня. Я знову молюся кожного вечора. Я також присвячую час щоденному вивченню Писань, аби я міг зосередити думки на чеснотних речах. Якщо для мене це не стане звичкою, то в моєму житті не буде Духа. І, залишившись без підтримки, я не матиму достатньо сил протистояти спокусі.

Довгий час я був упевнений, що в будь-який час міг подолати свою звичку власними силами. Але я гірко помилявся. Невдовзі я втомився робити це самотужки, особливо коли “самотужки” не спрацьовувало. Я розумів, що не зможу зробити все необхідне без Господньої допомоги. Вірш з Етер 12:27 допоміг мені краще це зрозуміти. Господь сказав Моронію: “Достатньо Моєї благодаті для всіх людей, які упокорюються переді Мною; бо якщо вони упокорюються переді Мною і мають віру в Мене, то Я вчиню так, щоб слабке стало сильним для них”.

Як тільки я звернувся до Нього, роблячи все, на що був спроможний (див. 2 Нефій 25:23), я зрозумів, що з Його допомогою досягну таких результатів і стану такою людиною, про яку навіть не міг мріяти, покладаючись на власні заслуги (див. Aлма 7:14).

Ми з дружиною зараз служимо помічниками на заняттях за програмою подолання згубних звичок. Вона дізналася—і допомагає зрозуміти це іншим,—що Спокута не лише для тих, хто працює над подоланням згубної звички, але і для тих, хто зазнав болісних наслідків згубної звички не з власної волі. Якщо ми звертаємося до Спасителя, Його благодать буде діяти в житті всіх нас.

Я хочу запевнити тих, хто бореться зі згубною звичкою, і сказати людям, яких вони люблять, що є надія. Завжди є надія в євангелії Ісуса Христа.

Я глибоко вдячний Ісусові Христу, тому що Він у буквальному розумінні спас мене від кайданів гріха. Мати згубну звичку—це як бути в кайданах, які “сковують дітей людських, щоб забрати їх полоненими до вічної безодні лиха і нещастя” (2 Нефій 1:13). Коли я зрозумів, що сталося лихо, то не знав, куди звернутися. Я був у відчаї, бо не міг самостійно звільнитися від проблеми. Однак Господь міг мене звільнити. Коли я до Нього звернувся, Він був поруч, щоб допомогти.

Разом з Амоном я можу сказати: “Авжеж, я знаю, що я ніщо; щодо моєї сили я слабкий; отже, я не буду вихвалятися собою, але я буду хвалитися моїм Богом, бо в Його силі я можу зробити все” (Aлма 26:12). Я знаю, що Бог може допомогти нам зробити все, у тому числі й подолати кайдани згубної звички.