Вас хоче бачити Президент Монсон

Приблизно 15 років тому мені поставили діагноз: хвороба Паркінсона. Через чотири роки моє здоров’я значно погіршилося і я користувався інвалідним візком. Мій стан дуже засмучував мене, бо упродовж усього життя я був дуже активний.

Приблизно в той час я поїхав на конференцію в Данді, Шотландія, на якій був присутній Президент Томас С. Монсон, у той час радник у Першому Президентстві. Після зборів до мене підійшов один із членів Церкви.

“Брате Шеркі”.

“Так?”

“Пройдіть вперед, щоб зустрітися з Президентом Монсоном”.

Я не збирався йти туди, але за кілька хвилин той чоловік повернувся.

“Брате Шеркі,—сказав він,—Президент Монсон чекає на вас”.

“Але він не знає мене”,—відповів я.

“Нічого, він хоче вас бачити. Він чув про вашу хворобу”.

Я погодився зустрітися з Президентом Монсоном. Він тепло привітав мене і запитав, чи хочу я отримати благословення священства. Я відповів, що хочу.

Ми знайшли кімнату, і Президент Монсон запитав, кого я хочу попросити помазати мене. Я запитав, чи можна послати за моїм єпископом. Коли хтось пішов за ним, один з чоловіків, які супроводжували Президента Монсона, нагадав йому, що якщо вони забаряться, то не встигнуть вчасно прибути в Единбурзький аеропорт.

Президент Монсон усміхнувся і, показуючи на себе й на мене, сказав: “Коли ви будете в нашому віці, то навчитеся визначатися з пріоритетами. Ми прибудемо туди вчасно”.

Коли прийшов мій єпископ, він разом з Президентом Монсоном благословили мене. Благословення, яке дав мені Президент Монсон, не було благословенням на зцілення. Воно було обіцянням, що я буду справлятися зі своїм станом і недугою, яка його спричинила. У благословенні згадувалося й те, що моя сім’я допоможе мені справлятися з хворобою.

Тепер, коли минуло десять років, я все ще маю хворобу Паркінсона, але у свої 74 я почуваю себе добре. Я дійсно знайшов способи справлятися зі своєю хворобою. Я в гарному стані й не користуюся візком з того дня, коли отримав благословення. Мій лікар називає мене “зірковим пацієнтом”.

Я завжди буду вдячний Президенту Монсону за його доброту—за те що він поговорив і благословив чоловіка, якого не знав. Але я також буду вдячний за те, чого він навчив мене про застосування священства.

У Церкві ми маємо різні ключі й чини, але всі мають однакове священство. Добрий вчинок Президента Монсона навчив мене, що священство визначається не тим, хто його має, але тим, як ми його застосовуємо, щоб благословляти життя дітей Небесного Батька.