Голос грому, голос тиші

Я була на місії лише кілька тижнів, коли прокинулася серед ночі від гуркотіння. Воно почалося віддалік, і в міру наближення ставало все гучнішим. Невдовзі весь наш будинок трясло. Досить швидко ця тряска припинилася і гуркотіння затихло. На щастя, моя напарниця попередила мене, що землетруси тут звичне явище. Оскільки здавалося, що все стихло, я повернулася на інший бік і знову заснула.

Через кілька тижнів після того нічного землетрусу я почула, як люди казали, що того ранку знову був землетрус. Я не розуміла, що ж зі мною було не так, оскільки я нічого не чула й не відчувала. Збентежена, я нарешті запитала, коли був “землетрус”. Зрозумівши, що в той час я робила зарядку чи приймала душ, мені було важко повірити, що землетрус дійсно стався. Перший землетрус мене розбудив, тож неодмінно, якби він повторився в той час, коли я не спала, я б його помітила.

Але то був лише перший з багатьох уявних землетрусів. Я ніколи їх не відчувала, тож думала, що люди просто не мають чіткого уявлення, що таке справжній землетрус.

Через вісім місяців, як мені здавалося, удаваних землетрусів, мій учитель Недільної школи замовчав на середині речення і сказав: “Ви відчули? Був землетрус”. Усі, крім мене, закивали на знак згоди. Я нічого не розуміла. Зовсім не було чутно гуркотіння. Мій стілець не трясло. Стіни не хиталися. Звідки ж узявся землетрус?

Потім я спробувала пригадати свої відчуття, коли вчитель заговорив про землетрус. Це було легке запаморочення, як буває після того, як покружляєш. Чи могло те майже непомітне відчуття виникнути внаслідок землетрусу?

Завдяки моєму вчителю я почала звертати увагу й зрозуміла, що удавані землетруси були реальними. Я зрозуміла, що не відчувала їх, коли робила зарядку, приймала душ чи спала, бо то були лише легкі поштовхи. Однак поступово я почала більше помічати це відчуття запаморочення або легкого погойдування, розуміючи, що то був землетрус.

Пізніше під час місії у мене була нова напарниця. Одного дня, коли ми навчали жінку, вона сказала: “О, землетрус”, і я погодилася. Моя напарниця подивилася на нас, як на божевільних. Однак я показала їй на лампу, яка злегка погойдувалася, і запевнила, що з часом вона також буде відчувати легкі поштовхи землі.

Я така вдячна за те, чого навчили мене землетруси стосовно розпізнавання Духа. Бувають часи, коли Дух відчувається сильно. Це голос грому, який пронизує душі. Однак частіше Дух—це тихий шепіт, нова думка, враження, непомітне відчуття того, що треба зробити чи сказати (див. Геламан 5:30). Якщо ми помічаємо лише сильні душевні потрясіння, то пропускаємо багато лагідних проявів Духа. Іноді нам необхідно, щоб хтось вказав на ці прояви Духа, аби ми зосередили свою увагу і налаштувалися їх сприймати. Якщо так станеться, то ми відкриємо для себе абсолютно новий світ обізнаності й чудес.