Іди у дім місії!

Того ранку, після повернення до рідної Гани з місії, яку відслужив у Кот-д’Івуар, я прокинувся о 6:00. Моя зустріч з президентом колу, під час якої він мав мене звільнити від покликання, була призначена на пообідній час, тож я вирішив ще поспати. Поки я засинав, мій розум пронизала думка: “Іди в дім місії Кейп-Кост”. Я знав, де знаходиться дім місії Кейп-Кост у Гані, але я не міг зрозуміти, чому мені потрібно було йти туди того ранку.

Поки я розмірковував над цим, відчуття не давало мені спокою, тож я попрямував у дім місії. По дорозі я непокоївся тим, що ж скажу президенту місії. Я знав, що він запитає мене про мету візиту, тож намагався підготувати підходящу відповідь.

Коли я прийшов, то все ще не знав відповіді. Президент місії, Мелвін Б. Сейбі, запросив мене до свого кабінету, думаючи, що я прийшов, аби він звільнив мене від покликання. Після того як президент поставив мені кілька запитань, він сказав, що президент колу має звільнити мене від покликання.

“Я знаю це, президенте”,—відповів я.

Він кілька хвилин помовчав, а потім поставив запитання, на яке я намагався знайти відповідь: “Чому ви прийшли цього ранку сюди, старійшино Мобіо?”

“Президенте Сейбі, я не знаю належної відповіді на це запитання,—сказав я.— Просто сьогодні вранці я відчув сильне спонукання прийти сюди”.

Він знову якусь мить помовчав, а потім тихо сказав: “Старійшино Мобіо, ви тут є, бо мені потрібна допомога, про яку я молився вчора ввечері”. Він пояснив, що його помічники щойно повернулися з новими місіонерами. Серед них був один старійшина з Кот-д’Івуару. Це був його перший франкомовний місіонер і президент не знав, як буде з ним спілкуватися. Потім він сказав: “Я впевнений, що Небесний Батько побачив моє занепокоєння вчора ввечері”.

Я нарешті дізнався про причину моїх вранішніх почуттів. Ми відразу ж зустрілися з новими місіонерами, і я був перекладачем для старійшини з Кот-д’Івуару на початку його місії.

Через сім місяців я знову поїхав до Кот-д’Івуару, щоб поновити паспорт і розповісти про той чудовий випадок своєму президенту місії. Він мені сказав: “Ми є знаряддям у руках Господа. Він знає, як і коли використовувати нас у Своїй роботі”.

Я знаю, що якщо ми зануримося у славетну роботу Небесного Батька, нам не потрібно хвилюватися. Нам просто потрібно прислухатися до підказок тихого спокійного голосу і дати можливість Господу вести нас.