Радість від дотримання Суботнього дня
Я свідчу, що радість і благословення—у тому числі й ті, яких ми зараз не можемо бачити,—приходять завдяки поклонінню Богу в Його святий день.
У дитинстві мені дуже подобалося бути святим останніх днів, бо я зростав у місцевості, де мешкало не багато членів Церкви. Найкраще я пам’ятаю, як разом із сім’єю та друзями ми збиралися на днях народження, святах, для гри в футбол та час від часу на сімейних чарраско (барбекю). Іншим моїм улюбленим спогадом є відвідування сім’єю церкви у неділю.
Зберігати святість Суботнього дня і поклонятися нашому Батькові на Небесах та Його Сину Ісусу Христу було звичайною й природною справою для нашої сім’ї. Будучи молодим членом Церкви, я завжди з нетерпінням чекав не лише на гру у футбол по вечорах у вівторок, але також і на причасні збори, урок недільної школи та збори священства у неділю. Нам було так приємно знаходитися у присутності наших братів та сестер у євангелії, що ми не квапилися повертатися додому після зборів.
Я не міг повною мірою оцінити, яким гарним прикладом для мене в юні роки були мої батьки, доки не одружився сам і не створив власну сім’ю. Як батько у сім’ї, я краще зрозумів, як важливо “ходи[ти] в дім молитви і піднос[ити] свої священнодійства в [Господній] святий день” (УЗ 59:9). Я почав краще розуміти благословення, які Він пообіцяв тим, хто дотримується цієї заповіді.
Я добре пам’ятаю, яку радість ми з друзями відчували в юності, коли могли сказати одне одному, що протягом року не пропустили жодних церковних зборів. Можливо ми не до кінця усвідомлювали те, що з нами відбувалося завдяки відданому відвідуванню зборів, та ми зберігали себе незаплямованими від світу. Крім того, наші серця були задоволені, наші обличчя були життєрадісні, а наша радість була дійсно повною (див. УЗ 59:9, 13–15).
Традиція Суботнього дня
Протягом багатьох років ми з дружиною й дітьми мали традицію проводити літню відпустку на невеликому пляжі неподалік місцевості, де ми жили в південній Бразилії. Інколи ми переїжджали через зміну місця роботи, але незалежно від того, як далеко ми жили від того маленького пляжу, ми завжди здійснювали щорічну подорож туди з великими сподіваннями й радістю. Як і ми, наші родичі й друзі також долали великі відстані, щоб раз на рік мати можливість провести час усім разом. Усі приїздили якомога раніше і залишалися якнайдовше.
На тому маленькому пляжі наша сім’я мала багато чудових можливостей для духовного зростання й навчання євангелії. Більшість наших родичів не були членами Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів і не поділяли наших релігійних вірувань. Господній день для них був лише ще одним днем для ігор і веселощів. Оскільки на вихідні на пляж приїжджало більше членів нашої родини, ніж їх було в інші дні тижня, наша присутність і участь у недільних заходах не лише очікувалася, але й настійливо вимагалася, у тому числі й нашими дітьми.
Наші діти були маленькими і тільки починали навчатися жити за істинами євангелії. У неділю у них була велика спокуса долучатися до заходів з їхніми двоюрідними братами, сестрами й друзями. Проведення часу із сім’єю є важливою частиною євангелії, і порушення Суботнього дня було б легко виправдати. Зрештою, найближчий приход Церкви на той час знаходився за більш як 96 км від пляжу. Наші друзі й сусіди з рідного приходу були далеко і жоден з них ніколи не дізнався б, якби ми залишилися на пляжі, замість того, щоб їхати у дім зборів і відвідувати наші збори в неділю. Ми ходили до церкви цілий рік, а зі своїми родичами могли побути разом лише кілька тижнів на рік.
Попри це, ми ніколи не пропустили можливості бути в церкві у неділю—жодного разу! Ми пам’ятаємо вчення Господа:
“І щоб ти міг повніше утримувати себе незаплямованим від світу, ходи в дім молитви і піднось свої священнодійства в Мій святий день;
Бо істинно це є день, призначений тобі, щоб відпочивати від своїх трудів і виявляти свою відданість Всевишньому; …
Але пам’ятай, що в цей, Господній день, ти маєш нести свої жертвування і свої священнодійства до Всевишнього. …
І в цей день не роби нічого іншого, тільки нехай їжа готується з єдиноспрямованістю серця, щоб твій піст міг бути досконалим, або, іншими словами, щоб твоя радість могла бути повною” (УЗ 59:9–13).
Ми вирішили дотримуватися цієї заповіді і навчали своїх дітей тому, що вони повинні також дотримуватися її. Невдовзі вони зрозуміли, що більш важливим було поклонятися Богові в Його святий день, ніж догоджати сім’ї й друзям чи задовольняти свої власні бажання.
Благословення за слухняність
Перебуваючи на узбережжі, щонеділі ми рано вставали, вдягали недільний одяг і їхали машиною до найближчої каплиці. Під час подорожі і протягом усього дня ми насолоджувалися миром і радістю, обіцяними Господом тим, хто дотримується Його заповідей. Ми пізнали, що це відчуття миру й радості приходить не від світу.
Кілька років ми суворо дотримувалися цього правила і потім сталося щось дивовижне. Наші діти перестали піддавати сумнівам важливість поклоніння Богові в Його святий день, і кілька двоюрідних братів та сестер наших дітей почали запитувати, чи могли б вони поїхати з нами до церкви! Ми й не здогадувалися, що ті почуття миру й радості, які ми відчували, також передавалися нашим племінницям і племінникам, коли ми поверталися з наших зборів. Результатом було велике благословення. Коли деякі з цих дітей вже були підлітками, двоє з них з однієї сім’ї сказали своїм батькам: “Ми хочемо стати святими останніх днів”. Незабаром охристилася вся сім’я. Недавно один з дітей, зараз колишній місіонер, одружився у храмі.
Ми все ще їздимо на той пляж щороку, але всі вже знають, що у неділю наша сім’я не залишиться там, щоб розважатися. Натомість ми поїдемо до церкви і поклонятимемося Богові разом із родичами, які приєднуються до нас,—і ця група з кожним роком стає все більшою й більшою!
Озираючись на ті роки і міркуючи про зроблений нами вибір, ми дякуємо Богові за те, що Він допоміг нам мати мужність виконувати те, що є вірним, і навчати наших дітей чинити так само. Ми й найменшою мірою не сумніваємося, що те рішення зміцнило і наших дітей, і наших родичів. Воно принесло нам обіцяний Господом мир, зіграло важливу роль у наверненні членів сім’ї і благословило нас радістю, яку неможливо отримати, займаючись іншими справами у неділю, які не сповнюють душу.
Я свідчу, що радість і благословення—у тому числі й ті, яких ми зараз не можемо бачити—приходять завдяки поклонінню Богу в Його святий день. І я свідчу про те, що “блаженний народ, що Господь—йому Бог!” (Псалми 143:15).
Фрагмент картини Остання вечеря, художник Саймон Дьюі; фон © Getty Images; всі інші зображення надані родиною Айдукайтіс