Як радитися у шлюбі

Усі президентства, ради та єпископати працюють на принципах одноголосного, узгодженого рішення. Старійшина М.Рассел Баллард пояснював, що Кворум Дванадцятьох Апостолів, перш ніж почати діяти з певного питання, приходить до спільного рішення: “Ми обговорюємо багато питань—починаючи з управління Церквою і до світових подій,—і ми робимо це прямо й відкрито. Іноді певні питання обговорюються впродовж тижнів, місяців, а часом і років, перш ніж буде прийнято рішення”.¹ Єдність є такою важливою, що апостоли не починають діяти з певного питання, поки не досягнуть єдності.

Господь навчав Джозефа Сміта того ж принципу єдності: “І кожне рішення, ухвалене тим чи іншим кворумом, має прийматися одностайним голосуванням членів кворумів, тобто кожний член в кожному кворумі має бути згодним з його рішеннями для того, щоб зробити їхні рішення однаковими за владою або чинністю” (УЗ 107:27).

Старійшина Девід А. Беднар, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, наголосив на цьому принципі, коли навчав: “Ми не можемо отримати натхнення, якщо не маємо єдності”². Коли ми об’єднані в цілі й молитві, то запрошуємо провід і натхнення від Святого Духа.

Принцип єдності діє як у радах священства, так і в шлюбі. Керівники навчають, що рада сім’ї є найважливішою радою у Церкві³. Зверніть увагу, що вони не навчали того, що останнє слово за чоловіком або що останнє слово за дружиною. Ця рада складається з них обох.

Нерідко буває так, що парам нелегко прийти до одностайного рішення, особливо коли розглядається важливе питання. Більше того, якщо кожен в подружжі переймається тим, щоб бути правим, замість того, щоб дійти згоди, “припиняється спілкування з Небесним Батьком, припиняється також спілкування між подружжям. І Небесний Батько не буде втручатися. Він зазвичай не нав’язується туди, куди Його не запрошують”⁴. Найголовніше—залучати Небесного Батька до обговорення, а не вилучати Його. Якщо ми смиренно працюємо разом і слухаємо одне одного, то отримуємо важливі благословення Господнього скерування.

Важливо приймати рішення разом, керуючись Святим Духом, особливо якщо певне рішення не виглядає найкращим з точки зору логіки. Президент Джордж К.Кеннон (1827–1901), перший радник у Першому Президентстві, казав, що Господь підтримує раду провідників, які діють у єдності, і Він покращить їхній не такий уже й досконалий план та “доповнить його Своєю мудрістю й силою і зробить ефективним”⁵. Це обіцяння стосується всіх рад, у тому числі й сімейних.

Однак прийняття рішень не завжди має відбуватися шляхом формального проведення зборів. Старійшина Баллард сказав, що “коли чоловік і дружина щось обговорюють, вони проводять сімейну раду”⁶.

Крім того, так само, як Господь не наказує нам в усьому, так і подружжю не потрібно проводити раду з приводу кожного рішення. Подружжя мають довіряти одне одному у прийнятті щоденних рішень, які мають невелике значення для вічності. Разом, керуючись проводом Господа, Писаннями і словами пророків, вони визначають ті питання, які вимагають спільного обговорення.

На всесвітніх зборах навчання провідництва, що відбулися в листопаді 2010 року, Джулі Б.Бек, генеральний президент Товариства допомоги, зачитала наступний вірш з Писань: “Призначте з-поміж себе вчителя, і нехай не всі будуть промовцями водночас; але нехай усі говорять по черзі, і нехай усі слухають його висловлювання, щоб коли всі висловляться, усі могли бути наставленими всіма, і щоб кожна людина мала рівні привілеї” (УЗ 88:122). Старійшина Уолтер Ф.Гонсалес, з президентства сімдесятників, після її зауваження поділився спостереженням, що участь у обговоренні сприяє отриманню натхнення⁷. Коли кожен має однакові можливості зробити свій внесок, тоді поєднання ідей кожного учасника набуває більшої вагомості.

Принцип залученості навчає, як важливо, аби обоє в подружжі робили свій внесок у процес прийняття рішення. Не достатньо, щоб лише один у подружжі приймав усі рішення, а інший просто погоджувався. Подружня пара досягає більшого успіху, коли вони удвох шукають натхнення, а потім вислуховують думки й почуття одне одного.

Президент Говард В.Хантер (1907–1995) сказав: “Чоловік, який має священство, сприймає свою дружину як партнера у керівництві домом і сім’єю. Вона знає про все, що відбувається в сім’ї й бере участь у прийнятті всіх рішень. … За Господнім планом дружина була дана як поміч, подібна до чоловіка (подібна означає рівна), тобто напарниця, рівна в усьому й необхідна для повноцінного партнерства”⁸. Ми створені, щоб допомагати одне одному. Коли ми пропонуємо своєму подружжю взяти участь у прийнятті рішень і приймаємо поради, то можемо побачити, яким прекрасним є шлюб.

Розуміння правильного значення слова головувати є дуже важливим для проведення ефективних рад священства. Ті, хто головує, “пильну[ють] Церкву” (Алма 6:1) і несуть відповідальність за забезпечення єдності, рівноправної участі та дотримання інших принципів проведення рад. Старійшина Баллард нагадує нам, що “носії священства ніколи не повинні забувати, що не мають права користуватися повноваженням священства як палицею, розмахуючи нею над головами інших. … Священство призначене для служіння, а не поневолення; співчуття, а не примусу; піклування, а не контролю. Ті, хто думає інакше, діють поза межами повноваження священства”⁹.

Обов’язок чоловіка, як патріарха, як того, хто головує в домі, полягає не в тому, щоб панувати, а в тому, щоб зробити все необхідне, аби шлюб і сім’я процвітали. Президент Девід О.Мак-Кей (1873–1970) казав, що одного дня кожен чоловік проходитиме особисту співбесіду священства зі Спасителем: “Перш за все Він попросить вас звітувати про ваші стосунки з дружиною. Чи активно ви намагалися зробити її щасливою і докладали найкращих зусиль, аби задовольнити її особистісні потреби?”¹⁰

Чоловік відповідає за зміцнення і щастя свого шлюбу, але цей обов’язок не дає йому права владарювати над дружиною. Вони удвох несуть відповідальність за шлюб. У шлюбних радах, основаних на праведних засадах, кожен у подружжі ділиться тими чеснотами, які, коли їх застосовують, допомагають зосереджуватися на партнері.

Ми можемо дізнаватися про деякі з цих чеснот в Ученні і Завітах 121:41: “Жодна влада чи жодний вплив не можуть і не повинні підтримуватися через священство інакше, як тільки через переконання, довготерпіння, м’якість, і лагідність, і любов нелицемірну”.

Ми не можемо використовувати священство, щоб здобути владу чи вплив. Отже, ми не можемо користуватися неправедними засобами, щоб домінувати у шлюбі. Наше повноваження діє лише тоді, коли ми працюємо разом у праведності й таким чином заслуговуємо Господні благословення.