Ви знаєте достатньо

Більше 40 років тому, розмірковуючи над труднощами місії, я відчув усю свою неспроможність і непідготовленість до неї. Пам’ятаю, я молився: “Небесний Батьку, як я можу служити на місії, якщо знаю так мало?” Я вірив у Церкву, але відчував, що мої духовні знання були дуже обмеженими. Коли я молився, до мене прийшло відчуття: “Ти не знаєш усього, але знаєш достатньо!” Це запевнення додало мені сміливості зробити наступний крок—поїхати на місію.

Наша духовна подорож—це справа всього життя. Ми не знаємо всього на початку або навіть на самому шляху. Наше навернення відбувається крок за кроком, рядок за рядком. Перш за все ми закладаємо фундамент віри в Господа Ісуса Христа. Ми цінуємо принципи і обряди покаяння, хрищення й отримання дару Святого Духа. Ми постійно дотримуємося свого зобов’язання молитися, з готовністю слухатися і свідчити про Книгу Мормона.

А потім залишаємося непохитними й терпеливими на шляху земного життя. Часом Господня відповідь буде така: “Ти не знаєш усього, але знаєш достатньо”—достатньо, щоб виконувати заповіді і робити те, що є правильним. Пам’ятаєте слова Нефія: “Я знаю, що Він любить Своїх дітей; проте я не знаю значення усього цього” (1 Нефій 11:17).

У всіх нас бувають моменти, сповнені духовної сили, моменти натхнення й одкровення. Ми повинні зберігати їх глибоко у своїх душах. Роблячи це, ми тим самим збираємо, так би мовити, домашній духовний запас на моменти особистих труднощів. Ісус сказав, що ми маємо бути рішучі у своїх серцях, аби мати здатність зробити те, чого Він навчить і що Він накаже нам” (Joseph Smith Translation, Luke 14:28 [у Luke 14:27, виноска b]).

Кілька років тому у мого друга загинула у жахливій катастрофі юна дочка. Надії та сподівання були зруйновані. Мій друг відчував, що не перенесе цього горя. У нього почали виникати сумніви стосовно своєї віри. Мати цього друга написала мені листа, в якому запитувала, чи можу я дати йому благословення. Коли я поклав руки на його голову, то отримав відчуття, що маю сказати щось таке, про що не думав раніше. Це відчуття було таким: Віра—це не лише почуття. Це—рішення. Йому потрібно вибрати віру.

Мій друг всього не знав, але він знав достатньо. Він вибрав дорогу віри й послуху. Він став на коліна. Його духовний баланс відновився.

Через кілька років після благословення мого друга я отримав листа від його сина, який служив на місії. Лист був сповнений великої віри й свідчення. Читаючи цей чудовий лист, я бачив, як сильно благословило наступне покоління те, що батько вибрав віру в такий важкий для нього час.

Виклики долі, труднощі, запитання, сумніви—усе це частина нашого земного життя. Але ми не залишені на самоті. Як учні Господа Ісуса Христа, ми маємо доступ до надзвичайно великих духовних скарбниць світла й істини. Страх і віра не можуть існувати в нашому серці одночасно. У наш нелегкий час ми обираємо дорогу віри. Ісус сказав: “Не лякайсь,—тільки віруй!” (Maрк 5:36).

Ми робимо ці важливі духовні кроки упродовж років знову й знову. Ми починаємо бачити, що “той, хто сприймає світло і залишається в Богові, сприймає більше світла; і те світло яскравішає і яскравішає аж до дня досконалого” (УЗ 50:24). На наші запитання і сумніви приходить відповідь або ж вони перестають нас так турбувати. Наша віра стає простою й чистою. Ми приходимо до пізнання того, що вже знали.