Як ви дізналися, що мені потрібна допомога?

Коли мені було 33 роки, мій чоловік помер від пухлини в мозку. В одну мить я стала матір’ю-одиначкою з трьома малими дітьми. То був нелегкий час у моєму житті, але Господня порада: “все це додасть тобі досвіду і буде тобі на благо” (УЗ 122:7) давала мені сміливість рухатися вперед.

Пізніше я знову вийшла заміж і переїхала у новий приход, де мене покликали президентом Товариства допомоги. Одного дня, коли я прибирала в домі, то отримала чітке відчуття, що мені слід відвідати одну малоактивну сестру, яка нещодавно втратила чоловіка. Я відкинула ту думку, вважаючи, що в мене багато інших справ, які треба було зробити того дня. Соромно казати, але те ж саме відчуття приходило до мене ще двічі, перш ніж я нарешті вирішила діяти.

Коли того ж вечора я прийшла до дому тієї сестри, в ньому було темно. Я подзвонила у двері й почекала. Я голосно постукала і почекала ще трохи.

Коли я вже повернулася, щоб іти, на ґанку з’явилося світло і повільно відчинилися вхідні двері. Сестра нерішуче визирнула з-за дверей. Я ніколи не забуду її запитання: “Як ви дізналися, що мені потрібна допомога”? Вона розповіла, що увесь день проплакала, і їй здавалося, що вона не може жити без свого чоловіка.

Того вечора ми розмовляли години дві. Я не до кінця пригадую, про що ми говорили, але точно пам’ятаю, як сказала їй: “Я справді розумію, що ви зараз відчуваєте”. Я запевнила її, що час залікує рани і що Господь пильнує її. Під час розмови я помітила, що біль в її погляді змінився виразом спокою.

У кінці розмови я сердечно обняла сестру. Мене сповнила така вдячність, що я відчула спонукання відвідати цю жінку. Я знала, що люблячий Небесний Батько дав мені можливість допомогти Йому надати допомогу цій чудовій сестрі у важкий для неї час.