Тайм-аут для місії

Еліс Александрія Холмс

Чи відмовилися б ви від можливості здійснити мрію свого життя заради того, щоб служити на місії?

Хоча піт стікає по обличчю, однак зірка австралійського регбі Вільям Хопоате не зводить очей з м’яча. У цьому найголовнішому матчі року його команда “Синіх”, яка грає за Новий Південний Уельс протистоїть “Марунам” з Квінсленда. Після перших 20 хвилин команда Віла програє і має швидко відігратися. Вілу треба показати себе, бо це його перша гра з цією командою. Крім того, він наймолодший гравець у своїй команді й за віком поступається лише одному гравцю з усіх, які будь-коли брали участь у змаганнях серії State of Origin.

Віл уважно стежить за передачею м’яча гравцю з його команди, який потім передає м’яч Вілу. Він підстрибує, щоб схопити його. М’яч у його руках! Тримаючи м’яч, Віл біжить до лінії воріт. Хоча захисники знаходяться дуже близько справа, Віл мчить по полю. Ще кілька метрів. На самому краю поля, коли йому треба перетнути лінію і позбавитись переслідувачів, у Віла майже не залишається часу. Він виривається вперед, з вірою стрибає у бік воріт і вдаряє м’ячем по землі. На якусь мить усі присутні завмерли. Чи вдалося йому здобути очки? Потім він чує, як стадіон зривається радісними вигуками!

Він ріс з регбі

Коли Вілу було 4 роки, батьки записали його до місцевого клубу регбі. Може здаватися, що вони зробили це надто рано, але навіть тоді Вілу подобався “футі” (так у розмовній мові називають “регбі”). Коли Вільяму виповнилося 12, регбі стало для нього чимось більшим, ніж просто грою, і його обрали грати в команді ліги юніорів. У 16 років він грав у професійній юніорській команді.

В Австралії вважається, що коли гравцям виповнюється 20 років, вони достатньо дорослі, щоб професійно грати в лізі для дорослих. Навіть коли Вільяму було лише 18 років, на нього з усіх боків сипалися пропозиції. Він був кандидатурою № 1 для будь-якої команди. Одна команда запропонувала йому контракт на 1,5 мільйона австралійських доларів. Таку пропозицію нечасто отримують гравці його віку. Але Віл бачив своє майбутнє по-іншому. Він вирішив служити на місії.

Як приймалося рішення служити на місії

Коли Вілу потрібно було сказати: збирається він служити на місії чи підписати контракт з лігою регбістів, йому було не важко це зробити. “Думка про поїздку на місію жила в моєму розумі й серці з раннього дитинства, і я пообіцяв собі, що не дозволю мирським бажанням взяти гору”,—розповідає він.

У світі можуть запитувати: “А як же гроші? контракти? його заповітна мрія професійно грати в регбі?” Наскільки змінилося б його життя, якби він підписав контракт? “Це допомогло б моїй сім’ї фінансово. І моє майбутнє на кілька років вперед було б влаштоване”,—припускає хлопець.

То чому ж він не прийняв пропозицію? “Місія—це те, що Господь вимагає від мене, від молодих чоловіків Церкви,—розповідає він.— Це спосіб подякувати Господу за все, що Він для Мене зробив за мої 19 років життя на землі. І вже коли я прийняв це рішення, то зрозумів, що не був би таким щасливим, якби залишився грати. Я вирішив служити на місії, бо футі нікуди не подінеться”.

Коли Віл оголосив про своє рішення, це шокувало багатьох. Кажучи про своїх друзів не з Церкви, він каже: “Вони не розуміють істинної причини того, чому я їду. Вони просто розуміють, що я не буду грати ці два роки”. Віл сказав їм: “Я буду навчати євангелії Ісуса Христа і служити іншим. Це те, що я хочу робити”. Після такого пояснення друзі почали ставитися до нього з більшим розумінням.

Підготовка до служіння

Віл розумів, що недостатньо лише хотіти служити на місії. Він знав, як важливо до неї готуватися. Серед іншого він ходив на бесіди з місіонерами повного дня, щоб навчати. “Коли місіонери просили мене відповісти на запитання, знаходилися слова, які, на мою думку, допомагали зацікавленим зрозуміти трохи більше,—розповідав він.— А дехто із зацікавлених, яких я допомагав навчати, нещодавно охристився. Я мав таке благословення бачити, як це відбувається”.

Віл зараз служить в Австралійській Брісбейнській місії, але він не забув про регбі. Хоча він зараз і не може грати, він служить місіонером з таким запалом, з яким грав у регбі. Перед місією він казав: “Як і гра в регбі, так і служіння Господу вимагають однакового ентузіазму й мотивації. У спорті треба докладати багато зусиль, щоб досягнути успіху. Ви можете порівняти це з місіонерською роботою, бо я багато працюю над тим, щоб знайти людей, які хочуть почути про євангелію”.

Повернутися з честю

Коли зірка спорту залишає арену на якийсь проміжок часу, а тим більше на два роки, люди думають, що ж станеться, коли спортсмен повернеться. Віл знає, що служачи на місії, він багато від чого відмовляється, однак він також знає, що відмовляється від цього заради чогось кращого. “Я вважаю, що це прекрасна жертва, однак я радо на неї пішов,—каже він.— Може статися будь-що, бо два роки—це велика перерва для спорту. Особисто я хочу повернутися і знову грати в футі”.

Хоча гра в регбі на професійному рівні була мрією усього його життя, Віл розуміє, що служіння на місії приносить вічні благословення. “Гравці в регбі завжди радіють, коли перемагають і здобувають очки, однак ця радість триває лише кілька тижнів чи днів. Ви можете насолоджуватися нею лише цей короткий час,—розповідає він.— Коли ж друг чи зацікавлений приходить до Церкви і ви бачите, що євангелія може благословити їхнє життя назавжди—то завдяки цій події на вашому обличчі завжди залишатиметься усмішка”.

Фотографія Брайяна Роуланда